Вчора нас поховано з Тобою, Христе,- встаємо сьогодні з Тобою воскреслим, бо вчора нас з Тобою розп’ято. Тож і нас прослав, Спасе, у царстві Твоїм. (Пісня 3 Канону Воскресної Утрені).
Всесвітлішим, всечеснішим і високопреподобним отцям, преподобним монахам і монахиням, дорогим братам і сестрам.
Христос Воскрес!
Цими двома словами є проголошена найсуттєвіша ознака і найважливіша правда християнської віри, яка відрізняє християнство від усіх релігій світу. Без Воскресіння проповідь Доброї Новини була б черговою релігійною доктриною. А суть християнства – в Ісусі Христі. Без Нього християнство не існує, проповідь Доброї Новини не має сили. Він хоч і помер, але Його смерть стала Його перемогою. Останнє слово Ісуса на хресті було вигуком переможця: «Звершилося!» (Iвана 19:30). Звершилось спасіння людського роду! Двері раю відкрито! Так, Ісус справді помер, бо людина, і воскрес, бо є Богом. Адже в Ісусі Христі нерозривно і незлитно назавжди з’єдналися дві природи – Божа і людська. Це є фундаментальна правда християнської віри.
Господь воістину воскрес! Позаду залишилися терпіння, зрада учня, втеча апостолів, несправедливий засуд, знущання юрби, бичування, Хресна дорога, розп’яття, страждання понад людські сили, хресна смерть. Смерть справді стала перемогою!
Хтось із скептиків може сказати сьогодні: «А що змінилося у світі з того часу?» Адже зло не зникло, а стало ще більш агресивним, війни – більш руйнівними та кровопролитними, гідність і життя людини знецінилися, для багатьох ідолами є влада, слава, гроші. Світ переповнений неправдою, насильством та несправедливістю. Людство вдосконалюється у гріхах та мчить до погибелі. Цей світ святий Папа Іван-Павло ІІ назвав «цивілізацією смерті», яка веде його до самознищення.
Але народився новий світ. Перемога Ісуса Христа на Голгофі дала початок новому світу – світу нових людей, які намагаються жити згідно Божих заповідей любові, де найвищими цінностями є гідність і життя людини, правда і справедливість, справжня свобода дітей Божих і мир Божий.
Ці два світи існують поруч, лінія фронту між ними проходить не лише на сході України на полі бою, але й у кожній людській спільноті, навіть в родині між найближчими людьми і в серці людини. Свідомо чи несвідомо, але кожна людина належить до одного із цих двох світів – третього немає. Хтось, засліплений гординею, грається в богів, думає, що володіє світом, насолоджується власною темрявою. Хтось зневірюється, втікає, нарікає на всіх і на все. Хтось байдуже спостерігає збоку. А хтось бере свій хрест та ще й допомагає його нести іншим. Хтось мовчки одягає «бронік» і йде на нуль, щоб ціною власного життя захистити життя багатьох, життя всієї країни. Боротьба триває, і кожен обирає своє місце в ній. Та вибір має бути видимим, а не лише добрим наміром.
Цьогорічну Пасху святкуємо на дванадцятому році війни і на четвертому широкомасштабної неспровокованої агресії росії проти нас. Цього року Пасха особлива: святкують разом Східна і Західна Церкви в один день, що вселяє надію на майбутні спільні святкування. До речі, час святкування Пасхи було встановлено на Першому Вселенському Соборі Христової Церкви в Нікеї, тисячу сімсот літній ювілей якого ми в цьому році вшановуємо. Ми теж святкуємо Христове Воскресіння, хоча в реальному житті ми ще на Голгофі. Україна на очах всього світу щодня вмирає на хресті війни смертями своїх дітей. Але гляньмо на наш хрест у світлі Хреста Господнього. Син Божий мусив пройти Свою Хресну Дорогу, хрест мусив бути, бо без хреста не було б Воскресіння-перемоги Господньої! У цьому сенсі наш хрест – хрест України – таїть і несе в собі, як це не дивно, надію. Бо якщо Бог допустив нам такий хрест, то знає, що ми здатні його понести. Він знає, що ми зможемо, тому довіряє нам. Господь надіється на нас, бо знає, що не помилиться. Це зміцнює нашу надію і зобов’язує нас бути відповідальними за здійснення Божого задуму. Хоча важко, інколи невимовно важко! Цей хрест понад людські сили! А Христос же витерпів страждання, які навряд чи зміг би витерпіти хтось з людей. Але саме ці страждання стали Його славою. «Хіба не треба було Христові таке страждати і так увійти в Свою славу?» [Лк 24, 26]. Ці слова, які промовив Господь до двох учнів в дорозі до Емаусу, мають для нас сьогодні особливе значення і є словами надії. Як часто ми за крок до перемоги відмовляємося від своїх намірів і припиняємо боротьбу. Бо здається, всі сили вичерпані, надії немає… А насправді не вистачило віри, а не вистачило віри – не вистачило сил. Ми не знаємо, скільки ще кроків до перемоги, а може, потрібен тільки один. Та не важливо скільки ще кроків, а скільки віри є у нас. Віри, що Господь дійсно воскрес і сьогодні є поруч із нами. Ключове слово для нас нині – віра. Що не діялося б у світі, вірмо, що Господь з нами і не відмовився від своїх намірів та неухильно здійснює свій план. Тільки вірмо!
Цьогоріч, також, відзначаємо 25-річний ювілей створення Бучацької єпархії і дякуємо Богові за цей дар для нас. Вітаю духовенство та мирян єпархії з нашим спільним ювілеєм.
Цей рік є роком надії, як його проголосив Папа Франциск. Особливо багато сподівань маємо ми. Сподіваємося на спільну Пасху в майбутньому, на проголошення блаженним нашого Мойсея-митрополита Андрея Шептицького, але найбільше надіємося на Господа, на Його повну перемогу у цій страшній війні та на Його мир (а не той, який нам нав’язують ззовні) по всій єдиній і соборній Україні.
Просимо нашого Воскреслого Господа, який є особливо близько сьогодні з нами в цих переломних історичних часах, щоб довів нас до нашої Пасхи – переходу від війни до Його миру!
Хай наш хрест буде нашим здобутком і знаряддям нашого преображення і перемоги! Хай Воскреслий Господь прославиться Своєю перемогою над усяким злом в Україні та у всьому світі!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
+ Дмитро Григорак, ЧСВВ
Єпарх Бучацький УГКЦ
Leave a Reply