Благословенна путь до Храму, оповита куванням провісниці тепла — зигзиці! Ку-ку — забудьмо розлуку! Кров аж закипає в артеріях, міріади флюїдів нуртують тілом, коли стоїш під Великодніми дзвонами…
Скрипка-альт, бас-баритон, сопрано — зачудовано потужно лунають дзвони Ісуса Христа, Івана Хрестителя, Миколая Чарнецького із дзвіниці Храму рідного. Найсвітліше свято — Великдень! Господь – абсолютна Любов. І навіть тоді, коли нам здається, що Він не чує, не робить нічого – Бог неухильно стоїть поруч і допомагає. Інша річ, що ми не завжди здатні побачити і відчути Його пристуність.
Днина нині Божою містерією й маєстатом уповні! Любов’ю тремтить всеблагою! Любімося, веселімося, тішмося, щастям причащаймося! Христос воскрес! Любов, віра і надія хай вічно воскресають у серцях Ваших лагідних! Радісних і веселих Свят! А життя хай буде благословенне!
За Пауло Коельйо, протягом усього життя зберігаймо такі чесноти: сміливість, вишуканість, любов і дружбу. У перший день травневий, щиро скупаному літеплим дощиком-зливонькою, вернулися радісно у хороми свої так довгоочікувані ластівочки! До Страдницького Серця із висот пірнають наймиліші птиці-ластівоньки… У своїй радості безмежній і піруетами небаченими засилають славу-дяку Єдиночистому і Незбагненному! Благодать Господня для усіх: хай цвіте весняним квітом радість, добро і щастя!
Не кажіть Богові, які великі ваші проблеми, але скажіть своїм проблемам, який великий наш Бог! Розіп’яли нині ми своє сумління, свою совість, свою любов — усе святе у житті своєму! Люблю молитися вельми в каплицях, які завше супроводжують мене в житейських мандрах.
Каплиця – це наріжний камінь великого храму, це сходинки до нього. Щодо етимології слово каплиця означає буквально «маленький плащ». Легенда говорить, що вояк на ім’я Мартин, зустрівши жебрака, розрізав своє одіяння надвоє і віддав тому половину. Собі він залишив лише верхню частину одягу з каптуром. Жебраком виявився сам Ісус Христос і Мартин, увірувавши в нього, став спочатку ченцем, потім абатом, і нарешті, єпископом. Половина плаща святого Мартина Турського стала священною реліквією і власністю франкських королів. Вони брали її зі собою у військові походи, де вона перебувала у спеціальному наметі, який стали називати «каплиця».
Невимовною намоленою атмосферою і красою манить до себе каплиця святого апостола і євангелиста Луки, що міститься у Стрийському вищому художньому училищі. Тут усе, починаючи від дверей і до стін, виконане учнівськими вмілими руками як дипломні проекти. Пишний іконостас-панно, прекрасний престіл з філігранним кивотом, пастельне Розп’яття, Хресна Дорога – надзвичайної вмілості різьблення, ажурні ковані свічники, дерев’яні лави. Одне слово, переконуюся, у якій любові до Господа творилася каплиця.
Капелан училища отець Остап Микитчин із храму Успіння Пресвятої Богородиці веде тут розмаїте духовне життя. Прийдімо і поклонімося Господеві! Як тепло й ніжно запрошує ієромонах Йосиф Будай звертатися до Отця Небесного — Таточку наш миленький! Велика сила прощення Небажання простити ближнього руйнує не лише наші взаємини з Творцем, але і з оточенням.
Дуже часто люди стають нашими ворогами тільки тому, що ми не бажаємо їх простити: Притчі 17:9: «Хто прикриває провину [тобто прощає], той шукає любови; а хто знову нагадує про неї, той віддаляє друга». 1 Коринтян 13:4-7: «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, е радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить».
Прощення є знаком і доказом любові. Якщо ми говоримо, що любимо, але одночасно з цим не хочемо чи не можемо когось простити, то ми обманюємо самих себе, і наша любов є нічим іншим, як пародією і підробкою істинної любові, яка виходить від Бога. Не бажаючи простити іншу людину, ми завдаємо шкоди лише собі: Марка 11:25-26: «І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші. Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших».
Отже, для життя щасливого і тривкого необхідно прощати усім-усім своїм кривдникам. Адже їхня зарплата не за горами. Крокую попри школу, з якої висипалися, яко горіхи з лантуха, учні. І ні одна дитина не привіталася… Минулими роками так не було! Батьки, та це ж ваше недовиховання. Нагадуйте чадам своїм про етику вітання. Ніщо так не принаджує до себе око, як золотистий міраж церковних шатр, що містично мерехтять підо променями весняного сонця.
Господи, нехай моя слабкість ніколи не віддалить Тебе від мене. У вірі й любові, у яких зараз палає моя душа, збережи мене до останнього подиху! Невелика доза ввічливості робить життя приємним, велика — облагороджує його. Ввічливість має багато переваг.
Це не лише правильне ставлення до інших людей, а й спосіб творити добро. На емоційному рівні вона допомагає бути в гармонії з тими, хто нас оточує. Жінка працювала на м’ясокомбінаті. Одного разу, в кінці дня, коли вона зайшла в морозильну камеру, двері випадково закрилася — і жінка опинилася замкненою зсередини. Жінка кричала і стукала щосили, все було безрезультатно, – ніхто не міг її почути. Більшість робітників вже пішли, а поза камерою нечутно, що відбувається всередині.
П’ять годин по тому, коли смерть здавалася вже неминучою, охоронець заводу відкрив двері, – і жінка дивом врятувалася в той день від смерті. Пізніше жінка запитала у охоронця, чому він вирішив перевірити морозильну камеру в той день, адже це не входило в його обов’язки. Охоронець відповів: «Я працюю на цьому заводі вже 35 років, сотні людей приїжджають і їдуть щодня, але ти одна з небагатьох, хто вітався зі мною вранці і прощався в кінці робочого дня. Багато хто ставиться до мене так, ніби я невидимий…
Сьогодні, проходячи повз мене, ви, як завжди, сказали мені: «Привіт». Але після робочого дня я для себе зазначив, що так і не почув ваше «Бувайте, побачимося завтра», і я не бачив, щоб ви залишали територію заводу. Тому я вирішив перевірити навколо заводу. Я так звик до вашого «привіт» і «бувайте» щодня, адже вони нагадують мені, що я комусь потрібен. Не почувши сьогодні вашого прощання, я зрозумів, що щось сталося. Ось чому я скрізь шукав вас».
Будьте смиренними, любіть і поважайте тих, хто навколо вас. Адже ми ніколи не знаємо, що буде завтра. Святіший Отець Франциск із жалем звертає увагу на такі прояви убогості в сучасному світі: безграмотності та неосвіченомті, що тримає в темряві мільйони молодих умів і душ; убогість інтелекту і культури, що пропонує низькопробний сурогат; убогість духу, закритого до Божої дійсності, позбавленого світла віри і знання Христа-Спасителя.
Церква завше виливає на рани людства олію розради й милосердної любові. Боже великий, єдиний, Нам Україну храни! І підняв Господь із колін нашу Мову, якою звертаємося до свого Творця. Пиймо з її джерел найсокровеннішу, найшляхетнішу лексику і фразеологію, любімо, шануймо, не оскверняймо її потворножахливим сленгом і кальками-паралітиками! Чистіша од сльози вона хай буде!
Зиновій Бичко, НСЖУ