Цьогоріч відзначаємо 60-річчя творчої діяльності відомого і дуже популярного серед найширших кіл поціновувачів сатири й гумору українського письменника Євгена Михайловича Дударя, шанованого на Тернопіллі уродженця 1933-го с. Озерна, що на Зборівщині. Два роки тому відсвяткував своє 85-річчя. Напевно, усі мешканці славнозвісного хутора Мозамбік, що у джунглях Європи неподалік Фастова, тішилися разом з ювіляром. А тут підійшов ще одина чудова нагода привітати Євгена Дударя з подальшими творчими успіхами з побажанням міцного здоров’я і творчого довголіття!
Є вагомі підстави пообіцяти, що невдовзі з’явиться ширше дослідження творчості та життєвого шляху Євгена Дударя.
А це лише деяка частина тих окремих аналітичних думок, посилів, емоційних рефлексій, якими заслужено нагородили Євгена Дударя (він і лауреат багатьох престижних літературних премій та нагород, і член міжнародних асоціацій гумористів) з вдячністю за його важку працю для України на неозорій ниві засівання правдою, для усіх людей у ній сущих. Ці слова, як розсипані по різних джерелах перлини, щиро виблискують і упорядковують висновки читача, увиразнюючи усю сукупність створеного самобутнім майстром гострого пера. Є тут і перші відгуки у багатотиражці (під тодішньою назвою “За радянську науку”) Львівського університету імені Івана Франка ще початкового львівського періоду в житті й зростанні письменника, і вислови колег з літературного гурту, науковців, дослідників творчості Є.М.Дударя й сучасний за українськими виданнями погляд на сатирика-гумориста як явище в українському процесі сміхотворення.
Сюди увійшли також дружні шаржі та епіграми (а як же без них!) одноперчан з відомого журналу “Перець” (Є.Дудар, як відомо, присвятив 15 років цьму виданню спочатку як позаштатний і невдовзі як штатний творчий працівник, починаючи з 1965-го), який перейшов з кінця 2019-го року лише на електронну версію. Укладач свідомий того, що це початковий етап збирання і розгляду необхідних матеріалів, розпорошених як у періодиці, так і в монографічній літературі, різних довідкових виданнях. Зовсім не представлені чужоземні публікації з пропонованої тематики, хоча твори Євгена Дударя перекладались багатьма мовами. Останнє, очевидно, стане завданням майбутніх пошуків.
Маємо певну змогу навіть прослідкувати еволюцію літературно-критичної думки стосовно сатири і гумористики й особливостей самого об’єкту вивчення та явищ буття, які потрапляють під увагу колючого слова за 60-літній відтинок творчого шляху Євгена Михайловича Дударя.
- “На сцені [студентського клубу Львівського університету імені Івана Франка] – конферансьє Є.Дудар і В.Єфімов. Веселі і дотепні жарти ще більше оживили присутніх. Нема такого в залі, хто б не сміявся”.
Яремко І. На студентському вечорі // За радянську
науку. – 1960. – 13 грудня (№ 66-67). – с. 4.
- “На чергове засідання літературної студії університету прийшли всі, хто любить дотепну “шпильку” проти неробів, нехлюїв тощо. Микола Старовойт прочитав дотепні пародії, слухачі почули гуморески Євгена Дударя, а також спробу кіносценарія Богдана Михайлюка. І хоч мистецтво сміху – одне з найважчих, проте молоді гумористи засвідчили, що в них є талант”.
Скочиляс М. Звітують гумористи // За радянську науку. – 1960. – 23 грудня (№ 68-69). – с. 3.
- “З гуморесками Євгена Дударя всі, напевно, знайомі. Він учився на факультеті журналістики і першу гумореску “Вершина” надрукував у нашій газеті ще на початку 1959 р. Відтоді Є.Дудар систематично виступав з фейлетонами, гуморесками, оповіданнями в багатотиражній, обласній і республіканській пресі”.
[Від ред.]. Є. Дудар. “Корівка”. (Фото автора) // За радянську науку. – 1962. – 24 червня (№ 40). – с. 2.
- “Хіба це не є підтвердженням [йдеться про авторитет “Перця”] крилатого афоризму: “сміху боїться і той, хто вже нічого не боїться!”.
Звичайно, зробити таким журнал Маківчук сам би не зміг, коли б не той талановитий колектив творчих працівників, що працює в штаті і поза ним. Та в цьому знов-таки заслуга Маківчука, як редактора. Він їх вирощував і збирав любовно і дбайливо по всій Україні, по хазяйському ростив, виховував і гуртував навколо журналу. <…>
Хочеться назвати імена хоча б деяких обдарованих сатириків-гумористів, Маківчукових “висуванців”. Це Микола Білкун і Сочивець Іван, Олег Чорногуз і Євген Дудар, Дмитро Молякевич, Юрій Кругляк, Павло Глазовий і багато інших”.
Воскрекасенко С. Портрети зблизька. – Київ: Рад. письменник, 1977. – с. 23.
- “Дудар схожий з Гоголем
Характерним профілем.
От дрібничечку б додати –
Так, як Гоголь, ще й… писати”.
Одноперчани. Альбом. 1927-1977 / Шаржі А.С.Арутюнянца; епіграми А.М.Костецького. – Київ: Мистецтво, 1977. – с. 78.
- “”Улюблені” герої Є.Дударя – жмикрути, злодії, бюрократи, халтурники й окозамилювачі, п’яниці й хулігани та інша погань. А в центрі цього нешанованого кола – всеосяжна постать багатоликого Хама.
Гумор засновується здебільшого на комізмі ситуації, і в цій творчій установці Дудар – традиціоналіст. <…> дуже часто комічні ситуації, на які автор має гостре око, беруться просто з життя”.
Іванців В., Світлицький О. Профілактика жанру // Літературна Україна. – 1983. – 6 січня (№ 1). – с. 6.
- “І саме тому 1965 рік – початок його роботи в журналі “Перець” – став особливо важливим у творчій біографії письменника. Бо вперше, хоч уже сформованим літератором, відчув себе “у сідлі”, біля того діла, котрого повсякчас прагнув.
Він працює вперто й наполегливо. Креслить і шматує написане. А сюжети?.. Інколи Дудареві здається, що життя творить їх саме для його книг…”.
Грабовський В. Євгенові Дударю – 50 // Літературна Україна. – 1983. – 27 січня (№ 4). – с. 7.
- “Немає сумніву, що все краще із створеного вписалося у скарбницю національного естетичного досвіду <…>. Підтвердженням тому – розвиток сатирично-гумористичних жанрів нашої літератури протягом останніх, хай і не позбавлених суперечностей, трьох десятиліть. Досить тут згадати тільки імена лауреатів літературних премій імені Остапа Вишні (О.Ковінька, О.Чорногуз, Є.Дудар, І.Сочивець) <…>, щоб скласти собі уяву про розвиток творчих обдарувань сучасної української сатири і гумористики”.
Косяченко В.П., Руснак І.С., Гречанюк Ю.А. Жанри сатири і гумору в українській радянській літературі. – Київ: УМК ВО, 1988. – с. 10.
- “<…> хто ж нас… покритикує? А в нас – Євген Дудар, аж ніяк не гірший за гостротою чи артитстичністю од Жванецького”.
Колодійчук Є. Чи є у нас гумор? Подумав сатирик і… відклав перо // Літературна Україна. – 1991. – 27 червня (№ 26). – с. 5.
- “А ти <…> смієшся першим, щоб в ім’я Добра і Справедливості викорінити з нашого життя метастази зла і брехні. І за це тобі честь”.
Демків Б. З вишневого роду сміхотворців. Євгену Дударю – 60 // Тернопіль. – 1993. – № 1. – с. 25.
- “В Україні це ім’я давно стало синонімом доброго настрою і веселого життєрадісного сміху”.
Сорока П.І. Сміх проти терору. Деякі аспекти розвитку гумористично-сатиричної літератури ХХ століття. – Збараж-Тернопіль: Тернопільський держ. пед. ін-т; каф. укр. літератури, 1993. – с. 53.
- “Вітаємо ювіляра! Відомого письменника-сатирика, лауреата премії імені Остапа Вишні Євгена Дудара з його 60-літтям”.
Арутюнянц А. Дружній шарж // Перець. – 1993. – № 1. – с. 9.
- “Коли наші сатирики, щоб заволодіти читацькою аудиторією, вдаються до вигаданих напівфантастичних подій, то Є.Дудар віддає перевагу опису життя звичайного і буденного. І його супроводжує успіх. Бо в нас звичайне завжди й найбільш анекдотичне. <…> Є.Дудар звернув на це увагу ще в 70-ті роки, і більшість його гуморесок – це показ саме анекдотичного буденного життя”.
Сорока П.І. Жанрова різноманітність сатиричної мініатюри в новітній українській літературі (1940 – 90-і роки). Автореферат дис. … канд. філологічн. наук. – Київ: Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка АН України, 1994. – с. 15.
- “Важко назвати іншого сатирика-гумориста, який би користувався такою широкою популярністю, що прямо переростає у всенародну славу”.
Сорока П. Сміх заради життя. Штрихи до літературного портрета Євгена Дударя // Березіль. – 1994. – № 7. – с. 176-180.
- Справді, важко знайти в Україні село чи містечко, де не знали б Євгена Дударя, визнаного майстра гострого пера, високого громадянського, точніше – патріотичного звучання, чудового інтерпретатора власних гуморесок, усмішок, байок в прозі, казок із життя тварин для дорослих, політичних сатир, фейлетонів, памфлетів, звернень, послань. Його люблять усі, кому дорогі будівничі ідеали незалежної України, його люто ненавидять вороги нашої держави, бо він робить те, чого не здатні зробити сотні підкованих політиків. Він – оратор, трибун, спроможний захопити і повести за собою тисячі читачів, слухачів”.
Кагарлицький М. О, цей непогамовний Гаврило з хутора Мозамбік // Літературна Україна. 1998. – 22 січня (№ 3). – с. 8.
- “Євген Дудар входив в українську гумористику, як криголам у замерзле море – потужно ламаючи тороси догм, обмежень і рамок, витворених ідеологами партійної літератури. Його не любили “вгорі”, не друкували на сторінках “Правды”, як деяких тогочасних флагманів радянської гумористики, і не нагороджували орденами. Але любили і люблять “внизу”. Володіючи не тільки талантом письменника, а й неабияким артистичним даром, дивовижною пам’яттю, він напрочуд швидко покорив сцени міських палаців і сільських клубів, скрізь є бажаним і частим гостем. Отож, будучи гумористом і актором, він сіє з обох рук”.
Власенко І. Коли гнів – любов // Урядовий кур’єр. – 1998. – 24 січня (№ 15-16). – с. 10.
- “Ще Остап Вишня писав, що “письменника супроводжують у його житті явища незвичайні, явища оригінальні, і коли б тих явищ не було, не була б людина письменником…” Це було в часи, як тепер кажуть “хрущовської відлиги”. Гуморист Євген Дудар, тоді ще студент факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка, зібрався складати іспит з російської літератури українською мовою. Причина була проста: якщо іспит з англійської чи німецької літератури складається українською мовою, то чому ж раптом для російської робити виняток? Кажуть, великий переполох тоді викликала його поведінка, навіть декан розгубився”.
Бернакевич Л. Чутки, що гуморист Євген Дудар не вживає оковитої, дещо перебільшені // Український шлях. – 1998. – 2 квітня (№ 14). – с. 6.
- “Він збирав тисячні аудиторії – в Палаці культури “Україна”, у багатьох містах і селах, за протягом декількох вечорів тримав у напрузхі гострого слова людей, спраглих нових ідей українського державотворення. Афористичними стали вислови знаменитого Вані Молдована з хутора Мозамбік. Славнозвісні “Штани” глядачі ще і ще раз просили виконати “на біс”. Є якийсь невловимий чар власного дударівського стилю читання його ж таки гуморесок. <…> Безсумнівно, в тому, що український народ проголосував тоді за суверенну Україну, свою частку вклав і сатирик Євген Дудар”.
Кобець О. На плацдармі Євгена Дударя // Українське слово. – 1998. – 4 грудня (№ 48). – с. 14.
- “Найвагомішою рисою творчої манери Є.Дударя виступає гостра актуальність, власне, це й було свого часу причиною цензурних погромів.
Езопівська манера з її інакомовленням, алегорією, фантастичною умовністю розповіді глибоко іронічна й двозначна, тож вимагає від читача неабиякої інтелектуальної напруги <…>”.
Бобровська Т. Бойовий “Плацдарм” Євгена Дударя // Слово і час. – 1999. – № 6. – с. 87-88.
- “Серед Дударівських персонажів вирізняється приблизно такий. Це загалом добра, відверта людина, трохи наївна; потрапляючи в різні ситуації, спілкуючись з усілякими типами, оцінюючи ту чи іншу подію, якогось політика або нечесного урядовця, вона мовби поза своєю волею створює атмосферу, у якій негативного героя так уже виставлено на глузи, що інакше, як із спопеляючим презирством читач не може до нього ставитись. А коли ще наводяться точні висловлювання цього суб’єкта, який реально існує в житті та схильний чинити всякі неподобства, то це діє просто знищувально. Адже багато гидот (це за висловом М.Гоголя) не варті злоби, краще показати всю їхню нікчемність, яка має дістатися їм навіки.
<…> Особливо ж бо плідно й на високому художньо-публіцистичному рівні творить письменник в останнє десятиліття – переломні в нашій історії роки, коли йде тяжка праця в ім’я утвердження української культури, мови, духовності століттями поневаженого імперіями народу. Євген Дудар у цій нашій вселенській роботі – один із найпомітніших і найсумлінніших трудівників”.
Сливинський О. Його скелясті верховини // Дудар Є. Українці мої, українці… Сумні роздуми веселого чоловіка. – Київ: Бібліотека українця, 2001. – с. 3-30.
- “Так, він саме із того письменницького цеху і покоління, якому не потрібне було не те що шуфляда, а, здається, навіть письмовий стіл. Бо ж усе фіксує, рухаючись Україною <…>. Коли читаєш одну з останніх його сатиричних книг “Українці мої, українці”, чомусь згадуєш слова великого Конфуція, який радив замість того, щоб сварити темряву, краще засвітити свічу.
Євген Дудар, здається, поєднав перше з другим. Він безжально б’є темряву, але при засвіченій свічі. <…> Однак робить це без злоби і ненависті, додаючи до пекучого перцю усе ж солодкого та незнищенного українського сміху <…>”.
Мотрич К. В епіцентрі кратера доби // Дзеркало тижня. – 2002. – 16-22 лютого (№ 6). – с. 18.
- “Вітаємо ювіляра! Відомого письменника-сатирика, лауреата премій імені Остапа Вишні, ім. Петра Сгайдачного, ім. Пилмпа Орлика, ім. Микити Годованця, Євгена Дударя з першим 70-літтям!”.
[Арутюнянц А.] Дружній шарж [див. поз. 5] // Перець. – 2003. – № 2. – с. 11.
- “<…> Ще й досі для багатьох авторів об’єктом “сатири” служить давно затюкана теща, або, інакше кажучи, “керівним” творчим принципом у них залишається ось цей: не моє просо, не мої горобці. Він же оперативно відгукується майже на всі пекучі проблеми суспільно-політичного й культурного життя. І з його прикладу кожен може переконатися, що така публіцистика, як у Є.Дударя – це діяння громадянське”.
Сливинський О. Його скелясті верховини… // Пам’ять століть. – 2003. – № 1. – с. 129-135.
- “…І добре, що все-таки є ліки, які вгамовують суспільні й людські болячки, а часто-густо й виліковують їх – сатира. Кількадесят років нею лікує нас письменнк Євген Дудар”.
Шот М. Євген Дудар: “Не належу до тих, хто хоче головою пробити стіну” // Урядовий кур’єр. – 2003. – 22 березня (№ 54). – с. 9.
- “Сьогоднішнім представникам українського політикуму та багатьом можновладцям Євген Дудар не подобається. І ця нелюбов пояснюється просто – вони стають “героями” його гострих сатирично-публіцистичних звернень, памфлетів, гуморесок, фейлетонів, реплік, заяв тощо. Письменник висловлюється як від себе особисто, так і через своїх колоритних персонажів”.
Гайдук С. Євген Дудар: “Мені сцена допомагає творити” // Книжковий огляд. – 2003. – № 10. – с. 76-83.
- “Але час не жде, нам треба йти вперед, піднімати з руїн Україну, аби вона швидше стала в коло рівноправних, високорозвинутих держав світу. Достукатися б до розуму й серця, до совісті тих, хто, охоплений злобою, згорає у скорботі за “общєсоюзним” кандьором.
А якраз це вміло робить Є.Дудар – і методом щирої розмови, і шляхом осміяння та саркастичного показу такого типу зітхальників, збайдужілих дрімайл та з рабською психологією ослячих вух, що мають лишень єдиний запит – потребу шлунка”.
Славинський О. Його скелясті верховини // Дудар Є. Галерея чудотворців. Т. 2. Профілактика совісті. – Київ:”Ярославів Вал”, 2003. – с. 329-350.
- “У проміжку між двома ерами – тоталітарною та ліберальною з’являються твори Є.Дударя. Їх започатковують речі гумористичні, але згодом гумор переростає в сатиру, а сатира – в сарказм. Змінюється при цьому і жанр творчості – побутові гуморески дають місце соціальним замовленням, а останні змінюються памфлетами.
Творчу манеру Є.Дударя дуже легко впізнати: у нього своєрідний синтаксис. Звичайне розповідне речення розбивається на кілька елементів, кожен з яких має самостійну інтонацію <…>. Сатиричний твір багатий неологізмами. У Є.Дударя їх предостатньо. <…>”.
Русанівський В.М. Український гумор і його мова // Мовознавство. – 2005. – № 2. – с. 3-17.
- “Влада “штовхала”. Та не вдалося. Не вдалося насамперед тому, що [Є.Дудар] мав завжди світлий розум і вроджений талант сміятися, а ще – був загартований у юначій підпільній діяльності проти існуючого режиму”.
Шульжук К., Морозюк Г., Береза Ю. На особливому плацдармі // Літературна Україна. – 2006. – 26 січня (№ 3). – с. 6.
- “Автор і нас, читачів, змушує не тільки до певних логічних висновків, а й до гострих соціально-патріотичних співпереживань, які очищують і звеличують у людині почуття громадянина, свідомого свого обов’язку перед рідною землею.
Хутір Мозамбік – водночас і реальна, і міфічна країна – країна совісті нашої”.
Грабовський В. Зцілющий профілакторій Дудара // Урядовий кур’єр. – 2006. – 28 січня (№ 19). – с. 8.
- “Дудар – новатор своєї справи, він регулярно щоднини й щогодини – у пошуках. Наша дійсність, осбливо колишня – скарбниця розмаїтих парадоксів, апокаліпсисів, найчастіше – вони залягають на поверхні, інколи доводиться копати глибоко, самовіддано, щоб добитися до тих парадоксів. І тоді – це справжні знахідки Є.Дударя, що їх читаєш, перечитуєш, обурюєшся”.
Пасемко І. Духовні верховини Євгена Дударя // Дзвін. – 2006. – № 2. – с. 134-139.
- “[Шкільна програма передбачає] <…> активне залучення учнівської молоді до розумового штурму сатирикону Євгена Дударя, творчість якого програма представляє побіжно. <…> У ракурсі бачення – і дударівська нищівна сатира, і водночас витончений гумор майстра дотепного сміху.
Постать Є.Дударя – безкомпромісна і безпощадна до ворогів національної ідеї – не дуже цікавить критиків.
<…> Євген Дудар як сатирик свідомий того, що окрім таланту треба мати вироблене повсякденною працею чуття пульсу часу, чесність, мужність і той незгасимий у віках бойовий дух Шевченкової музи. <…>.
Сатира Є.Дударя – своєрідна мистецька декларація політичних поглядів, які чітко підпорядковані основній концепції відродження української нації, проблемам історичної пам’яті, державної мови, збереженню вартісних народних традицій та їх оновленню, проблемам боротьби за істинно незалежну Українську державу та вільну від пут столітнього рабства особистість”.
Бобровська Т. Міністр… у гуморі. Доцільність введення сміхології Євгена Дударя у шкільну програму // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2008. – № 3. – с. 6-11.
- “З ним [Ф.Маківчуком, голов. ред. “Перця”] я зізнався десь у сімдесятих, коли “Перець” мав шалену популярність (3,5 млн тиражу) і кожний гуморист мріяв бодай рядок надрукувати “у Маківчука” і то для нього була честь превелика. Тоді в журналі працювали такі прекрасні гумористи-сатирики (і хлопці пречудові!) як Іван Немирович, Іван Сочивець (найстаріший гуморист), Олег Чорногуз, Євген Дудар, В’ячеслав Бойко, Володимир Чепіга, багатолітній заступник Маківчука (щоправда, перебуваючи в тіні свого знаменитого шефа, а в тім це доля всіх заступників у впливових маститих редакторів), Юрко Прокопенко, Михайло Прудник, Дмитро Молякевич – весь цвіт нашої гумористики! <…>.
Р. S. І все ж сміхотворці не здавалися, не чекали сприятливих умов для творчості, рук (чи пер) не опускали. Особливо ведучі. Попри всі утиски, заборони та обмеження створювали й значні речі і сатира, хоч і з трудом, але трималася на плаву! Навіть мала свої досягнення. Виходив “Перець”, виходили сатиричні збірки С.Олійника, Ф.Маківчука, М.Годованця, О.Ковіньки, С.Воскрекасенка, М.Білкуна, П.Глазового, А.Косматенка, Є.Дударя, О.Чорногуза і багатьох інших”.
Чемерис В. (автор проекту). З ким сміється Україна. Антологія українського сміху. – Київ: Вид-во Українського філосоціологічного центру, 2009. – 660 с.
- “Комічна ситуація для нього як обов’язковий атрибут жанрової специфіки – то своєрідна наживка, на яку має “клюнути” читач, а вже далі сатирик непомітно, але послідовно й неухильно, виведе його на орбіту своїх розмислів, болінь, терзань на теми невлаштованості нашого світу, життя, буття кожного з нас зокрема і країни та громади загалом. Сатира Дударя – гостропроблемна й через те постійно затребувана на всіх рівнях суспільної свідомості.”.
Баранов В. Ім’я, що проказує саме за себе // Дудар Є. Вибрані твори. Гумор. Сатира. – Київ: “Українська енциклопедія”, 2011. – с. 5-17.
- “Феномнальність особистості Дударя – це наявність у нього молодечого запалу. Він не потребує літературно-критичних компліментів і фіміаму, бо свідомий того, за якого плуга вхопився ще молодими, але твердими руками і прокладає свою глибоку борозну вже багато літ”.
Гальченко С. Сповідь перед небайдужими читачами. Роздуми навколо творчості Євгена Дударя // Дудар Є. Вибрані твори. Гумор. Сатира. – Київ: “Українська енциклопедія”, 2011. – с. 587-595.
- “Вітаємо ювіляра! Відомого письменника-гумориста, лауреата багатьох літературних премій, заслуженого діяча мистецтв України, одноперчанина Євгена Дударя із другим 40-літтям!”
Василенко А. Дружній шарж // Перець. – 2013. – № 1. – с. 4.
- “<…> Федір Маківчук чи не першим розгледів майбутню зірку української сатири і гумору. І, зрештою не помилився <…>.
У сьогоднішній Україні, погодьтесь, навряд чи знайдеться людина, яка б не знала чи не чула ім’я Євгена Дударя, творця легендарного літературно-пародійного хутора Мозамбік, що в самому центрі Європи загубився десь… аж побіля Фастова; лауреата численних літературних премій та нагород, автора мало не трьох десятків дотепних книг сатири й гумору, що перекладені багатьма іноземними мовами.
Без перебільшення скажемо: його іронічно-африканським письмом насолоджуються читачі Європи, Америки, Канади, Австралії… і, гадаємо, навіть Гондурасу, як країні реальній, так і знову ж таки у тій, віртуальній, створеній буйною фантазією гумориста”.
Іщенко Ю. Зі щирим сміхом – до людей. Штрих до літературного портрета. Дружній шарж А.Арутюнянца. [див. поз. 5] // Дудар Є. Запрягайте, хлопці, коней… Біблівотека журналу “Перець. Весеоа республіка” № 1. – Київ: Біблівотека журналу “Перець. Весела республіка”, 2018. – с. 3-4.
- Екслібрис Євгена Дударя. Розміри по краю зовнішньої рамки точно рівними розмірам сірникової коробочки – 51×36 мм. Чорно-біла графіка, на даний момент достовірно не відомих автора і часу створення. Сюжет на книжковому знакові – цілком відповідає гумористично-сатиричному амплуа власника мініатюри: під дудку Є.Дударя (уявно-символічний затемнений силует) у пекельному вогні танцюють дві фантастичні хвостаті “істоти” з рогами, які часто служать “прототипами” творів письменника. Останнє нагадують аж дві ручки, складені навхрест і, отже, забороняючи негатив ще досить недосконалого людського загалу. (В.Ш.).
- “ЄВВГЕН ДУДАР ПРО СЕБЕ:
Постать.
Літературно-мистецька.
І трішки громадсько-політична.
Величина – 168 сантиметрів (босий).
Суспільна вага – 60 кг (голий).
Народився, як усі.
Спав менше, ніж усі.
Працював більше, ніж усі.
Тому й став сатириком.
Дівчат любив (і люблю) більше, ніж усі.
Тому в душі – лірик.”
Дудар Є. Буквар здорового глузду. Дударизми і Люстрацизми / Малюнки В. Чмирьова. Бібліотека журналу “Перець. Весела республіка” № 7(31)-2019. – Київ: Бібліотека журналу “Перець. Весела республіка”, 2019. – с. 2.
Уклав Володимир ШЕВЧУК,
дійсний член НТШ, м. Львів.