Анотація. У статті простеженогенезунаписання твору та вплив різноманітних чинників на розвиток творчого мислення Івана Франка.Також простежено крізь призму сучасності взаємозв’язок між становленням творчого методу І. Франка та утвердженням в українській і світовій літературі реалістичного типу творчості.
Ключові слова: реалізм, натуралізм, генезис, символічність.
Актуальність дослідження зумовлена потребою поглиблення ідейно-естетичного аналізу твору «Boa constrictor», необхідністю вивчити стадії еволюції естетичної свідомості І. Франка, а також посиленням інтересу до пошуків генези написання повісті, необхідністю заглиблення у причини та історично-соціальні передумови написання твору.
Мета студії – простежити динаміку еволюції естетичної свідомості І.Франка. Об’єктом дослідження є текст повісті «Boa conctrictor». Предмет – індивідуальна наратологічнастратегія письменника, поетикальніриси натуралізму та реалізму, вживлені в художню структуру тексту.
Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці І.Басса, З. Гузара, Р. Голода, Т. Денисової, І. Денисюка, В. Миловидова, присвячені вивченню теоретичних аспектів стилю, а також окремі дослідження, присвячені творчості І. Франка (Р.Голода, З.Гузара, Т.Гундорової).
Основний виклад. “Boa constrictor” (1878р.) – один із вершинних творів Івана Франка, перший натуралістичний твір, у якому автор заглиблюється у питання психофізіології, згубного прагнення людини до золота і влади. Саме у цьому творі автор уперше в нашій літературі висвітлив початкові форми революційної боротьби та стихійне пробудження соціальної свідомості українських робітників.
Уперше повість надруковано в журналі «Громадський друг» (1878, № 2) та збірках «Дзвін» і «Молот».
У 1884 році повість вийшла окремим виданням під назвою: «Boa constrictor. Повість Івана Франка» (Накладом редакції «Зорі». Львів, 1884). У час виходу першої редакції «Boa constrictor» І.Франкопрацював у журналі «Зоря», і видання повісті здійснювалось, відповідно, за безпосередньою участю письменника.
У 1905 – 1907 роках Іван Франко повернувся до роботи над повістю, у результаті чого з’явилася нова редакція твору. Ця редакція має істотні відмінності від попередніх публікацій.
Що ж стосується самого задуму написання правдивої повісті з життя бориславських робітників, то він, як не дивно, пов’язаний із назвою однойменного маловідомого роману німецького письменника-романіста К. Шпіндлера. Це відкриття стало свого часу сенсаційним у дослідженні генези Франкової повісті.
Стає зрозумілим, що Іван Франко, займаючись перекладами, зокрема й німецькомовних творів, зацікавився романом К. Шпіндлера. Щоправда, сюжетної близькості між цими двома творами немає.
Упродовж тривалого часу знайти твір Шпіндлера, щоб зіставити сюжети, композиційні особливості, було надзвичайно важко, навіть, сказати б, «поза межами можливого». Адже ця книга мала дивовижну здатність зникати з книгосховищ спочатку Львівського, а потім Чернівецького університетів.
Знайти згадку щодо правдивості запозичення назви ми можемо у «Гірчичному зерні». Згідно з цим автобіографічним твором, у гімназії І. Франко під впливом Лімбаха «зачитувався … історичними романами Шпіндлера, автора двох сотень томів» [9, с. 414 – 416].
Пошуки першоджерела були дуже складними, і, здавалося, майже нездійсненними. Складалося враження, ніби таємничий, містичний «змій» умів вправно маскуватися у бібліотечних фондах.
З настанням назележності й отриманням можливості виїжджати за кордон, франкознавці почали пошуки «диво-змія» у бібліотеках Німеччини та інших європейських країн. Щоб «вполювати» таку сенсаційну «здобич», потрібно було володіти не тільки хистом літературознавця, а й детектива. Адже «міфічний змій» із перфектною здатністю мімікрувати вправно ховався від пильного ока знавця літератури.
Зрозуміло, що інтрига зростала, та азарт у пошуках не вщухав, проте ставилось питання щодо існування однойменного твору Шпіндлера. Також українські дослідники в процесі пошуку першоджерела почали замислюватися про впливи додаткових чинників на генезу Франкового твору.
Все ж, до честі науковців,їм вдалося «спіймати» цього «чудернацького звіра» після довгих пошуків в Україні та за її межами. На подивування багатьох читачів, цю «рептилію» знайшли не у бібліотеках чи книгосховищах, а у всесвітній мережі Інтернет, на одному з інтернет-аукціонів.
На жаль, ця знахідна не справила очікуваного враження на літературознавців, а тим паче на книголюбів. Як часто трапляється у житті, мрії не завжди існують у корелятивній єдності з реальністю. Так трапилося і з цим «трофеєм».
Після прочитання та аналізу Шпіндлерового «Boa constrictor»’а стає зрозуміло, що з’ясувати генезу Франкового твору із твору німецького автора не вдасться. Містичній та вражаючій легенді про таємничого змія, яка побутувала у літературознавчих колах, покладено край.
Що ж стосується постаті Карла Шпіндлера, то його перший великий роман – це «Eugen von Kronstein» (1824). Репутацію талановитого романіста Шпіндлер здобув історичним романом з часів імператора Рудольфа II «Der Bastard» (1826). Романи Шпіндлера відрізнялись свого часу цікавою фабулою і колоритністю. Його твори мали своє велике коло читачів. Останні називали улюбленого автора «німецьким Вальтером Скоттом». Сюжети творів набирали прихильності у багатьох читачів. Однак, художня та історико-культурна цінність творів Шпіндлера вже в кінці XIX століття оцінювалася як незначна. Перебуваючи в ейфорії від успіху першого історичного роману, Шпіндлер написав велику кількість творів. У період з 1830 до 1860 року від вважався одним із найвизначніших «розважальних» письменників Німеччини [15].
За ідейно-естетичною значущістю «Boa constrictor» не відзначався особливою статусністю ні в особистому доробку К.Шпіндлера, ні в тогочасному німецькому літературному процесі. Книга складалася з двох томів. Була видана у Штутгарді(1840р) у кишеньковому форматі, обсягом 296 сторінок, надрукована дрібним шрифтом на майже прозорому папері. Рецензентом був невідомий критик. З коротким змістом твору ми можемо ознайомитися у рецензії. Усі чинники свідчать про те, що твір не набув популярності у широких колах, через те, мабуть, його так важко було відшукати.
Згідно з рецензією, «Boa constrictor» з-під пера К. Шпіндлера – це гостра суміш підлості та шахрайства. У творі наскрізною темою рясніє розпуста та ницість французьких міщан.
Відомо, що К.Шпіндлер та І.Франко були добре обізнані в фізіології та зоології, тому ми припускаємо, що назву твору вибрано не випадково, адже Удав справжній (Boa constrictor L.) — єдиний представник роду неотруйних змій Boa родини Удавові [13]. Цей змій, незважаючи на свою неотруйність, за всього лише декілька хвилин здатний вбити свою жертву. Особливістю цього змія є те, що жертви боа-констріктора вмирають не від удушення, а від зупинки кровообігу і серця. Варто додати, що змій може годинами вистежувати свою жертву, але після швидкого нападу вирватися з його лещат не вдається нікому. Отже, своїх жертв холоднокровний змій вбиває за допомогою зупинки кровообігу, викликаної його «обіймами». До такого висновку прийшли зоологи з коледжу Дікінсона в Пенсільванії (США) під керівництвом асоційованого професора Скотта Бобака[2, 78].
З цього можна зробити висновок, що І.Франка настільки зацікавила жорстокість і виваженість змія у ставленні до своєї жертви, що він вирішив переосмислити і дещо гіперболізувати цей образ.
Напревеликий жаль, роман К. Шпіндлера «потонув» у вирі французьких подій. У цьому творі письменник прагнув утілити художнє узагальнення життя французького суспільства періоду 1816—1848 рр. Зв’язок прози митця з реальним життям Франції епохи Реставрації складний і різновекторний. Він уміло переплітав згадки про історичні деталі та реальні події. Гострі реалії, розпуста, деградація – все це основа тогочасного суспільного укладу. Автор не приховував, що на тому, якою постала в цю епоху Франція, лежав відбиток його уявлень про сенс і зміст людського життя та історії цивілізації в цілому.
Варто описати сюжетну канву твору, щоб краще зрозуміти всі перипетії, що випали на долю головних героїв – молодого торговця Георга та юної багатої англійки Євгенії. Перешкодою їхньому сімейному щастю стала бідність Євгенії. Через жагу збагачення Георг стає злочинцем. Минає близько 15 років. Євгенія одружується з Леопольдом, другом дитинства Георга. Леопольд приймає Сесілію, доньку Георга і Євгенії, за свою. Георг усі 15 років живе з мулаткою, яку привіз у Європу. Перебуваючи у стосунках, Георг має образу на Євгенію через її невірність і хоче їй помститися. Далі сюжет розвивається несподівано для читачів: Георг зводить Леопольда з мулаткою та підштовхує його на неприпустимий і ганебний вчинок – двожонство і крадіжку. Георгові здійснених ницих вчинків виявляється замало, і він вирішує зіпсувати життя ще і своїй доньці Сесілії, домагаючись її. Та, відповідно, наказує своєму спільнику застрелити її нареченого. Георг переступає через усі моральні цінності та канони духовності. Він закохує в себе Сесілію. Коли Сесілія дізнається, хто її справжній батько, то робить шокуючий висновок: краще б він був її чоловіком. Сина Леопольда – Ральфа – звинувачують у крадіжці та знеславлюють.
Ось так зруйнувалося і нетривке сімейне щастя, погаснув вогонь домашнього вогнища. Георг залишається зі своєю самотністю. Змій, якого, здавалось би, приручив Георг, обвив його душу і без жалю задушив жертву.
Моральні орієнтири стерлися у французькому розпусному болоті, герой, потрапивши у вир цього брудного хаосу, став заручником обставин, і, на жаль, зійшов на манівці у своєму життєвому шляху.
Морок і пітьма запанували над долями героїв. Мінорними тонами просякнутий увесь твір. Це було нетиповим для тогочасної художньої літератури. Адже для типової французької, як і для німецької, лейтмотивом було протиставлення, протиборство світла і темряви, невинності й сили.
Зображення подій у романі К. Шпіндлера було кардинально новим і засвідчувало тяжіння до натуралістичних тенденцій, які на той час не тільки утверджувалися у французькій літературі, але й почали заполоняти німецьку. Ця тенденція стала домінантною та досягнула глобального масштабу у 30-40 роки ХІХ століття.
Іван Франко ще в юнацькі роки гімназійного навчання відкрив для себе творчість німецького письменника К.Шпіндлера. Замилування романами цього автора було викликане значною мірою відповідними психологічно-віковими чинниками. До того ж, знайомство І.Франказ романами К. Шпіндлера припадає на 70-ті роки, коли натуралізм заполонив європейську белетристику і став повноправним її складником. Про це довідуємося з автобіографічного твору українського письменника «Гірчичне зерно».
Через невеликий проміжок часу І.Франко підхопив європейськітенденції і згодом сам став популяризатором та представником натуралістичного напряму. Значною мірою, ця обставина зумовила спокійне та виважене ставлення І.Франка до «Boa constrictor»’а К.Шпіндлера,на відміну від цитованої вище реакції на твір невідомого німецького критика у «Literatur-Blatt» («Літературній газеті»), що виходила під редакцією Вольфганга Венцеля[16].
Незважаючи на розбіжності в змісті двох творів, вплив роману К. Шпіндлера на творчість І.Франка був беззаперечним і очевидним. У творчому процесі твір німецького письменника слугував відправною точкою для зародження франкового авторського задуму та переосмислення художнього задуму К.Шпіндлера крізь призму власного світобачення.
Питання дослідження генези повісті Івана Франка залишається відкритим і актуальним, адже «Шпіндлерову версію «Воа сonstrictor»’а можна поставити в один ряд із трьома Франковими редакціями твору і таким чином отримати чотири вузлові синхронічні зрізи для порівняльно текстологічного аналізу, які виявляють парадигматичну структуру творчого методу українського письменника на різних етапах еволюції його естетичної свідомості». З цієї сентенції можна зробити висновок, що роман К. Шпіндлера слугував реперною точкою для «Франкового перевтілення з реципієнта – в автора»[3, с. 4].
Що ж саме об’єднує роман К.Шпіндлера з повістю І.Франка? Найочевидніше – це сама назва твору. Уже з цього побіжного аналізу видно, що Франко застосував для розкриття психології героїв засоби самовиявлення стану душі як через монолог-сповідь, через підтекст діалогу і контраст психічних станів, так і через зовнішній вияв переживань у рухах, жестах, міміці. Психологізм позначився, відповідно, і на композиційній структурі твору. Зокрема, психологічно «намагніченим» видається образ «диво-змія», цей наскрізний образ-символ, образ-річ, своєрідний лейтмотив. У таких творах І. Франка, як «Boa constrictor», «Терен у нозі», «Оловець», «Сойчине крило», подібний образ є ідейно-композиційною віссю твору. Вироблений світовою літературою, цей композиційний прийом відомий у теорії літератури як так званий новелістичний «сокіл» (ПаульГейзе). Під «соколом» новели прийнято розуміти композиційний стрижень, аналогічний новелі Джованні Боккаччо про сокола у дев’ятій оповіді п’ятого дня в «Декамероні» [10, c. 70].
Залюбки користуючись виробленими світовою літературою прийомами, Франко ніколи не був схематичним. Згадаймо, якої ідейної глибини у Франка набув такий «сокіл» в аналізованому творі. Образ «змія-душогубця» — це фокус, що вбирає всю багатопромінність твору, це епіцентр психологічних катаклізмів, зав’язка, кульмінація і розв’язка, а водночас – символ великої деструктивності та духовного занепаду людської моральності у період важкого життя бориславських робітників та нелюдських умовїхньої праці у копальнях. І письменник, справді, малює нам у повісті з життя галицької Каліфорнії нафтярської(«Boa Constrictor», «Борислав сміється») такі характери, якими робить їх тогочасне життя. Водночас письменник дає можливість читачеві замислитись та уявити, якимиці люди могли би бути, якби не соціальне становище та не зовнішні чинники, які формують їх як цілісних особистостей.
Використання конструкції гейзівського «сокола» є типовим для франкових творів, у яких, за І.Денисюком, «виринає у заголовку твору i потім лейтмотивно через його фабулу проходить, будучи виразником основної ідеї органiзованого тексту, певна рiч-символ (Dingesymbol у нiмецькiй термінологiї) чи якась деталь, реалiя тощо» [8, c. 101].
Варто зауважити, що потрактування образу «змія-винищувача» в німецького та українського авторів різне. У К.Шпіндлера – образ Boa constrictor’а відображає звичне зооморфне бачення людської натури. І. Франко ж акцентує увагу на соціальній зумовленості образу. Для німецького письменника «змій-полоз» – це показник людських слабостей, спокус, тваринних інстинктів, які знищують усе високе та моральне у людській сутності, позбавляючи її можливості вільного та прогресивного духовного розвитку. І.Франко теж надзвичайно тонко та влучно міг помічати mare tenebrarum («темне море») у глибині людської душі та пута, що спиняють розвиток людини як цілісної особистості. Згадаймо Франкові рядки: «…се пута слабкої волі, се гріхами твоїх батьків, дідів у жилах кров попсута,…се мозолі душі по вічнім горю цілого чоловіцтва…Ті пута дух слаблять, морочать і гнетуть!» [14, т.2, с.300].
Однак, послуговуючись термінологією позитивістів, в аналізованому творі І.Франка домінують меншою мірою фізіологічні «расові» детермінанти, а більшою – соціологічні «середовищно-моментні». Ще однією спільною рисою між творами німецького й українського авторів є поетикальна система, а саме застосування елементів романтизму, реалізму, натуралізму, символізму. У цьому симбіозі всіх складників поетикальної системи чинне та домінантне місце посідає натуралістичний складник [12, c. 190].
Завдяки натуралістичному складнику, який є спільною рисою стилю обох письменників, стає доцільним аналізувати і порівнювати твори крізь призму ідейно-естетичну. Різниця в ідейно-естетичній площині сигналізує про те, що І. Франко не прагне наслідувати творчу манеру К. Шпіндлера. Саме цей показник допомагає визначити вектор еволюції творчої та естетичної свідомості І. Франка. Цей індивідуальний підхід українського автора знаменує відхід від Шпіндлерівського зооморфізму та фізіологізму до соціологізму та психологізму, від фактографізму до художнього узагальнення й типізації[3, с.5].
Характерним для повісті «Boa constrictor» І. Франка є втілення в образі змія-полоза не тільки конкретних людських темпераментів та рис характерів, але й влади грошей, капіталу та вседозволеності, яку така влада забезпечує. Щодо змістового, функціонального навантаження та майстерності «вживлення» Франкового символу в тканину твору, то роман українського письменника значно перевищує своєю мистецькою силою твір-аналог його німецького колеги [11, с. 197 – 198]. Композиційно твори починаються однаково: споглядання картини, яка навіюює певні думки, емоції, спогади та асоціації. Обидва автори показують тло свого твору, відправну точку, з якої буде торувати свій шлях уся подальша канва.На картині, яку споглядає головний герой твору К.Шпіндлера зображено сім’ю, яка потім стане жертвою Георга. Останній, зрештою, і виявиться тим лиховісним Boa constrictor`ом. На противагу цьому, погляд Франкового Германа Гольдкремера приваблює містична картина, від якої віє якоюсь загадковістю. У Франковому баченні картина несе більш символічне значення і є композиційно більш значущою. На цій картині зображено змія, який нападає на свою жертву – газель, легковажну і нерозсудливу.
На відміну від Шпіндлерового «Boa constrictor»’а, у творі І.Франка Boa constrictor згадується неодноразово. Крім заголовка, цей образ є наскрізним, лейтмотивним, перманентним у всьому творі. Завдяки цьому прийомові І. Франко підсилює ідейну, символічну, поетикальну, жанрову та композиційну значущість твору.
Іван Басс порівняв символіку «Boa constrictor»’а з образом Зеленого змія у романі Е. Золя «Пастка», а також із алегорично-символічним образом капіталізму в повісті «Жерміналь». «Подібно до Франка, який в образі змія-удава розкриває найтиповіші риси капіталізму, Золя представляє перед читачами “цю потвору, цю вдоволену і пересичену тварину, що причаїлася, мов ідол, у глибині свого невідомого святилища” [1, с. 163], – зауважив дослідник.
З. Гузар, досліджуючи проблему місцевого колориту м. Борислава у повістях І. Франка «Борислав сміється» [3] і «Boa constrictor» [4], звернув увагу на прояви поетики натуралізму в зображенні штолень із «колоритними подробицями, через які відтворюється процес видобування воску»; в описах, що «рясніють докладно локалізованими подробицями, географія яких відповідає натурі»; у «натуралістичних подекуди деталях в описах міст» [4, с. 107 – 108]. Однак зростаюча, порівняно з «Boa constrictor», ідеологізація, соціальна заанґажованість твору «Борислав сміється» спонукає автора застосовувати реалістичний принцип соціальної типізації характерів з одночасним редукуванням їхньої фізіологічної зумовленості [3, с. 8].
Реалії економічних та культурних зв’язків Східної Галичини з «наддунайською столицею», як її називав Франко, відбились певною мірою в його прозі. Зокрема, з другої редакцiї повiстi «Воа соnstrictor» ми довiдуємось, що головний герой твору Гершко Ґольдкремер на одному iз щаблiв своєї кар’єри мiльйонера з чималим зиском продавав галицьких волів у Вiднi.
Вiдкриття золотодайної жили — бориславських нафтових родовищ і земляного воску — не могли не зауважити вiденськi гешефтсмани.
В особi Германа Ґольдкремера Гаммершляґ знаходить сильного конкурента. Обидва вони, зокрема, змагаються у використаннi вiденських спецiалiстiв з очищення земляного воску. Обидва пiдприємцi часто бувають у Вiднi у справах, однак майже нiчого не черпають зi столичної культури, за винятком хiба купленої там на виставцi картини, яка зображує вужа-удава i його жертву — газель — i яку у повiстi «Воа соnstrictor» Герман Ґольдкремер обожнює. У структурi повiстi ця наскрiзна деталь виконує функцiю новелiстичного «сокола» (за теорiєю П.Гейзе) [10, с.74].
Спробуємо детальніше проаналізувати повість І.Франка. Адже «Boaconstrictor» – це дзеркало людського консюмеризму. Тамара Денисова у статті ««Іван Франко і натуралізм» зазначає: «Безсумнівно також, що таке рішення могло виникнути тільки в літературах, що мають сильну романтичну традицію, насичену символікою (а такими були і українська, й американська художня словесність)…» [7, с.231] Ця повість – це синтез реалізму, натуралізму та елементів символізму. Аналізуючи три редакції «Boa constrictor»’а можна побачити зміну естетичних поглядів автора. У першій редакції твору (1878) поетика натуралізму проявляється яскравіше та глобальніше, ніж у наступних редакціях 1884, 1905-1907 років. Науковці визначають першу редакцію «Boa constrictor»’а як «першу в українській літературі натуралістичну повість» [5, с. 24].
Найяскравіше натуралізм застосовано в описі дитинства Германа Гольдкремера, у зображенні морального зубожіння населення, втрати духовності та людяності, у показі злиденних картин. У такому середовищі ріс Герман. І.Франко, як обізнана в різних галузях науки людина, зацікавився патологічними проявами психіки Рифки та Готліба, значенням підсвідомого у житті героїв, ролі фатуму, який тяжів над головним героєм твору. Також автор торкався проблеми спадковості як чинника, що впливає на вчинки і характер героя. Психічну патологію Готліба зумовило те, що він успадкував деякі риси душевної хвороби від батьків. Ці риси проявлялися, зокрема,у його нервовості, роздратуванні та схильності до садизму.
Натуралізм Франка торував шлях для наступників. Для тодішнього суспільства цей напрям був провокативним, бо прагнув відійти від застарілих естетичних догм у напрямі до нового реалістичного типу мислення та творчості.
Проаналізувавши власний твір, І. Франко дещо «пом’якшує» стиль оповіді у пізніших редакціях, позбавляє його гостро-викривальних картин. Відповідно й більш підготовлені критики вже приймають цю реалістичну повість, яка, на їхнє переконання, відзначається «виваженістю», «розміреністю», «пристойністю», порівняно з натуралістичним першоваріантом.
Метою нашого дослідження є не лише вивчення особливостей творчого методу Івана Франка, еволюції його естетичної свідомості, компаративне дослідження художньої спадщини письменника, але й заглиблення в ареали макропроблематики твору – у тло на якому зображено події, в історико-соціальні обставини, в особливості національного літературного процесу та у вектори перетину з основними світовими тенденціями у літературі.
Містичний сюжет набрав цілком реалістичного звучання в аналізованому творі І.Франка. На жаль, чи на щастя, ще одну франкознавчу легенду деміфологізовано. Цей факт не повинен зупиняти нас у пошуках нових загадок та прихованих послань у творчому доробку великого генія українського народу. Оскільки немає перекладу німецького твору К.Шпіндлера, ми повинні працювати над цим. Адже проаналізувавши переклад німецького зразка, ми зможемо провести нові, ще незнані, вектори у порівнянні художніх засобів, сюжетної канви, особливостей характерів героїв, вивчити історичне тло, рівень тогочасного культурного та соціального розвитку населення.
Цей матеріал сприятиме глибшому осмисленню тих чи тих явищ у творчості І.Франка. Перспективою подальшого дослідження є аналіз образно-стильової та поетикальної системи твору І.Франка. Перед нами завдання – продовжити невтомну працю, яку так натхненно й самовідданно виконували Михайло Возняк та Іван Денисюк, та не зупинятися у дослідженні й аналізі монуметальних творів великого Каменяра.
Список використаної літератури
- Басс І. Художня проза Івана Франка. К., 1965.
- Біологія: Навч. посіб. А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В. М. Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. 3-є вид., випр. і допов. К.: Вища шк., 2002. 622 с.
- Голод Р. Штрихи до генези Франкової повісті «Boa constrictor».Укр. літературознавство. 2012. Вип. 76.С. 10 – 19.
- Гузар З. Деталь як засіб створення локального колориту в повісті «Борислав сміється». Укр. літературознавство. 1969. Вип. VII.С. 58–65.
- Гузар З. До питання про локальний колорит у прозі І. Франка. (Борислав і Дрогобич у двох редакціях повісті «Boa constrictor»)».Укр. літературознавство. 1972. Вип. 17.С. 106–112.
- Гундорова Т. Франко – не Каменяр. Мельбурн, 1996.
- Денисова Т. Іван Франко і натуралізм. Іван Франко і світова культура. К., 1990. Кн. І. С. 212–220.
- Денисюк І. «Усе мистецьке є символом». (Розшифровані й нерозшифровані символи у «Перехресних стежках»). Невичерпність атома. Львів, 2001. С. 101 – 109.
- Денисюк І. Академік з легенди. Укр. літературознавство. Львів, 2006. Вип. 68. С. 402–424.
- Денисюк І. Невичерпність атома. Серія «Франкознавчі студії». 2001. Вип.2. С. 111.
- Кузнецов Ю. До питання про поетику прози Івана Франка. Іван Франко і світова культура : матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11–15 вересня 1986р.). К. : Наукова думка, 1990. Кн. 1. С. 196–198.
- Миловидов В. Поэтика натурализма : дисс. на соиск. Ученой степени д-ра филол. наук. Тверь, 1996.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. 2-ге вид. К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Франко І. Зібр. творів : у 50 т. К., 1976–1986.
- Шпиндлер Карл. Энциклопедический словар Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). СПб., 1890—1907.
- Literatur-Blatt. № 123.Montag, 5 December, 1836.
Софія БРЕНИЧ