У це античне місто не раз вчащав як учасник наукових конференцій в університеті імені Юрія Федьковича. Відразу зауважу, що ансамбль університету вражає монументальністю, віртуальною буковинською вишивкою – неперевершеною ліпотою. Це шедевр архітектури епохи Габсбургів: ошатна теракотова споруда зі стрункими вежами та кам’яним різьбленням втілила в собі поєднання розмаїтих стилів.
Славиться на весь світ сад університету, заснований 1’77 року. Тут зростає біла тополя, квітують тюльпани, магнолії, конвалії, красується столітня сосна Веймутова, болотний кипарис, ялиця Нордмана, дуб великоплідний, тюльпанне дерево, софора японська, модрини й катальпи.
Тут студіювали науки Іван Франко, Лесь Мартович, Денис Лукіянович, Олександр Колесса, Ліна Костенко, Володимир Яворівський, Тарас Мельничук, Федір Погребенник, Марія Матіос.
Завсіди згадуються в пам’яті чернівецькі друзі-філологи: Надія Бабич, Мар’ян Скаб, Ярослав Редьква, Ніна Гуйванюк, Костянтин Герман, Іван Кобилянський, Марія Кобилянська, Корній Лук’янюк, Ірина Зінченко, Степан Перепелиця. Час безутомно та вперто йде й у вічність не одного бере. Так, і серед буковинських приятелів чимало вже немає в живих… А ще народилася тута моя кума Ірина Когут.
Люблю мелодійну наспівну говірку, її привабливий словник. Тутечки побутують: ворошка – сонечко, ковтач – дятел, порекло – прізвисько, половик – яструб, ліліяк – бузок, матерка – тітка та ціла армія інших раритетних діалектизмів.
Є згадка про Чернівці як місто, де собак називали іменами олімпійських богів, де кури випорпували з землі вірші Гальдерліна. Місто, де недільний день починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю, де тротуари підмітали букетами троянд і де книгарень було більше, ніж кав’ярень.
Зиновій Бичко