Життя, рано чи пізно, в кожній притомній, радше достойній людині з часом укладає своєрідний кодекс поведінки у різноманітних векторах буття.
У Тернополі в храмі Різдва Пресвятої Богородиці влаштоване Кредо життя із Середньовіччя. Буде велика втіха познайомитися з його змістом:
Ходи спокійно у вирі життєвого балансу, суєти та поспішності і пам’ятай, який блаженний мир може бути в тиші. Наскільки можливо без компромісу будь у добрих стосунках з усіма. Говори правду спокійно і зрозуміло. Та слухай інших, навіть нудних і неосвічених, бо вони також мають що сказати. Уникай агресивних і галасливих людей, бо вони бентежать і дратують дух. Якщо ти будеш порівнювати себе з іншими, то станеш пихатим або розчарованим, тому що завжди будуть люди менш інтелектуальні або розумніші за тебе.
Радій своїм досягненням, як і планам. Будь зацікавленим своєю роботою, якою скромною вона б не була. Це справжній скарб у мінливі часи. Будь обережним у ділових справах, тому що світ повний обману. Але нехай це не розчаровує тебе, тому що у світі є доброчесність. Тому що багато людей прагнуть високих ідеалів і скрізь життя повне оптимізму.
Будь завжди самим собою. Не удавай показухи в любові, а також не будь цинічним у любові, тому що всупереч усій сухості і розчаруванням у житті вона вічна, як світ. Спокійно сприймай нестримний рух років, милостиво віддаючи те, що належало молодості. Виховуй силу власного духу, щоб захистити себе при несподіваному нещасті. Але не втомлюй себе фантазуванням та уявними здобутками. Будь реалістом.
Багато страхів народжується від самотності, яка навіює втому. Дотримуйся здорової самодисципліни в усьому, але будь добрим і лагідним до себе. Не обтяжуй себе самобичуванням. Бо ти дитина всесвіту не менш, ніж дерева й зірки. Бо ти маєш право бути тут. І зрозуміло це тобі чи ні, але, без сумніву, всесвіт розкривається для тебе. Для цього будь у мирі з Богом, як би ти не уявляв собі Його і якими б не були твої труди і прагнення в галасливому безладді життя. Зберігай мир зі своєю душею. При всякій омані, яка несподівано торкнулась твоєї долі чи в тяжкій роботі, чи в розбитих мріях, пам’ятай – це все ж прекрасний світ! І ти в ньому непохитно прагни бути щасливим. І будеш ним!
Мені затишно жити, коли іду житейським шляхом, на якому час од часу бачу такі вказівники-застереження.
Покажи мені, Господи, путі Твої і навчи мене стежок Твоїх.
Гордість — розрадниця слабких.
Заздрість пожирає заздрісника так само, як вогонь пожирає сухі гілки.
Гнів поневолює та принижує навіть найдостойнішу людину.
Мене не стільки хвилює те, хто я для інших, скільки те, хто я для себе
Я забуваю минуле.
Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.
Зиновій Бичко
Сенс буття людини, народу – примноження інтелекту, духовності на основі третьої невидимої сили, в процесі осягнення форми (лат. – краси) життя з Богом, щоб в усіх проявах її діяльності думка випереджала дію: «Бога річ божії справи творити, / А чоловіка – по-людському жити» (Менандр): і «Саме у цьому полягає суть гуманістичної традиції взаємодії душі та розуму, коли відбувається просвітлення: не лише просвітлення розумом людини, а й самого розуму душею людини. Тоді розум набуває ознак мудрості… Споглядання потребує поєднання питання “що я повинен робити” з питанням “яким я повинен бути”… Людяність людини визначають її осягненням Бога як синтезом, взаємодією свобідної волі людини, джерело якої – серце, і божественної благодаті» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»).
У вдосконаленні людини — сенс життя!