Усе життя моє немале завше були милі мені мовні питання, загалом вабив до себе незбагненнй чарівний світ мови. І нині, в часи, коли її, як Христа розпинають, зневажають, цураються її, відрікаються від неї, болять мені її муки, її страждання. У хвилини осяяння Святим Духом народжуються оці сконденсовані мисле форми, я їх називаю фрашки чи окрушини. Плекаю у своїй душі гадку, що посмакують вони читацькому загалу.
Вервиця моєї Мови: на великих зернятках “Святися на славу Божу вовік!”, на малих “Як много важить Слово”.
Про Слово треба перлинне благати у Духа Святого!
33 поклоніння Божественному Серцю Ісуса, Найсвятішій Крові Господній, прикликання Духа Святого щоднини – гарантія щастя Людини!
Бджілки джмеління, струмка плюскотіння, горлички воркотання, грому відлуння, веселки усміх, – усе чую й бачу в мові рідній!
Євангелія – книга буття, любови, віри й надії, книга мудрости, здоров’я й щастя. Це основа життя нашого!
Де б я на світі не був, зі мною рідна Україна, вона – матуся, що дала чарівну мову солов”їну!
Можливо, комусь хихикнеться, коли зі щиросердя скажу, що маю звичку нюхати Слово, насолоджуватися його ароматом!
Якби християни всього світу в одну й ту ж хвилину попросили Духа Святого на землі Миру – Боже Милосердя засипало б світ Спокоєм!
У Святому Письмі понад 6000 разів натрапляємо на Слово. Жодне інше слово не перевищило цю кількість перлини Божої!
Слово вчить правді-істині, слово заквітчує, духмяніє, слово очищує, випробовує й гартує. Воно – геніальне та універсальне.
Ґердан – окраса незбагненна нашої Мови!
Як наяв, так і Слова в ньому духовно туляться-липнуть, співаючи їй хвалу!
Слово – генна, Мова – родова, Народ – біологічна. Генетична пам’ять – коріння Нації.
Фольклор – син Мови. У його склепі-засіках хорониться найсокровенніша історія українського народу.
Святий Духу, візьми мою руку й дихни в мою душу – для добра писать мушу.
Матусю, – питає Слово Мову-неньку, а яке між нами Слово найсвітліше, наймиліше й найтепліше? Бог – одказує матір.
Єдина у світі не йде з літ – це душа, вічно вона молода! Її силу показує наш погляд.
Рідна Мова – всеохоплюючий духовний інтеграл, замінник усього необхідного для життя, матриця Віри, Надії й Любови!
Душа Мови розкривається перед тими, у кого душі неоскверненні вульгарним ставленням до неї.
Між святощів у кожної притомної людини – Мова на чільному місці!
Очі Мови – рентген душ наших. Його світлини: людина щира або фальшива, чесна або брехлива, гнівлива або лагідна, зла або добра.
Я – дзеркало інших. Не лінуймося говорити компліменти і тим, хто їх не варта!
Свята Літургія – це світло, від якого спалахнуло сонце в небі!
Вікнина нарозтвір. А чорнезне сукно ночі з кімнати світло проковтнуло. Ще такої темені не тямлю. Аж тривожно…
Якби Мова руки мала – вона роздерла б писки усім наклепникам, брехунам-шептунам, обмовцям, прокльонщикам!
У житті покора, щедрість і зичливість завше топчуть гординю, захланність і заздрість!
Було б добре на смак скуштувати кожне Слово: чи не смердюче, чи не лукаве, чи не фальшиве, чи не брехливе воно вийде з уст наших?
Коли я мудрий, сильний і здоровий – люблю себе. Жаліти себе – себе не любити.
Квітка, навіть і коли висихає, лишається ладною. А зачовгані слова в нашому мовленні – неприваблива тлінь…
Кажуть, що при хрищенні благородні риси передаються хрищенникам. Якби поміж ними прищеплювалась любов до рідної мови!
Життя – загадка містики. Незбагненний тут також збіг: земне життя Христове – 33, абетка наша має теж 33 літери… Сакрально!
Наскільки людина до слова душевна – наскільки прозора її моральність.
На відміну від мови статутів та інших ділових інструкцій – мова душі нашої здоганяє бандуру, цимбали, арфу, соловія, гірського потічка…
Малі діти не дають спати. Однак вони виростають. Заздрість же не дає жити. Вона, проте, не старіється! Як вовка не годуй, а захланність людську в ліс не тягне!
День у день причащаюся Мовою. Для мене вона – свята Гостія. Життя мого основа. Завсігди заходжу до неї у гості я.
…від оливи м’якіші слова його, та вони як мечі ті оголені! 54 псалом. Мабуть, у світі немає речі універсальнішої за Слово. Воно і любить, і зцілює, і ненавидить, і умертвляє. Слово – пахуче та прекрасне, мов біла лілія. Водночас воно міцне, як ломикакмінь!
Гі де Мопасан обстоює стилістику більше, ніж слово… Я думаю, що стилістика – це золотий оклад дорогоцінних каменів-слів.
Рідкісний чай з мелісою, а Мова – із приказками та прислів’ями!
Від красних слів язик не відсохне.
Прозорістю дихають шибки помиті віконні. У сяйві Безсмертя блищить Мова, про яку пильно ми дбаємо!
НІЧНИЙ ОБРАЗОК Не спиться… Засвічую свічку – вона сміло одбира в ночі третю п’ятнадцять. Крізь прочинену кватирку нічний легіт серпневий устократ підсилює пах стиглих папирівок, вершечків м’яти, пижма й полину в полумисках глиняних на столиках уздовж стіни. У вікно вперто стукає своїм сяйвом правічним красуня Венера. Пес сусідський смачно скавулить раз-по-раз, видно сниться йому щось приємне… Царю Небесний, Утішителю, Душе істини… У моїй душі хвилюється фіранка молитви від Божого подиху. Нічко пречистая, кажуть, що у такий час Небеса відкриті. Мабуть, це так. Бо єство моє переповнюється студенною водою спокою й любові до всього сущого. Хочеться окропити усіх і усе нею. Аби світ містично в ніч святую таку оросився Добром, Миром, Радістю, Усепрощенням і Подякою Сотворителю свому! Як хочеться щиро, щоби життя чабер-квітом буяло. А душа-насіння його над світом кружляла, добром його засівала на віки. Амінь.
Усяка праця: і фізична, й інтелектуальна – виснажлива. Для поповнення житейських сил знаю таємницю з таємниць: читаю Псалми.
Україна, її Мова, її Гімн, її Стяг – мішень для україножера!
Пильнуймо свій Маєток, як зіницю в оці!
Думка – сейф наших чуттів. А Слова – в’язка ключів до нього. Жодна Думка не сховається в ньому – усе таємне стає наяв.
Мовна матриця – своєрідний жорсткий диск мозку – закривається у шість років. До цього моменту діти вчать мови без додаткових зусиль і, просто слухаючи слова, забивають матрицю інформацією.
О, скільки трильйонів сердець стривожили два всього слова “Боже, поможи!” Звісно, без Божої волі і волос з голови не впаде.
Лихе – цинічне! Тепер вхопилося Гімну нашого: переживає, аби не “проївся” частим виконанням. Особливо в школі перед уроками.
5-и кратна щоденна молитва мені мила понад усе!
Кольором Мова моя – смарагдова, бірюзова, оливкова, лаймова… Світанкова, вечорова, росяна, лагідна і грозова…
Водиця джерельная кришталева – моя Мова. Дзюрчання в криниці та птиць щебетання – Мова моя. Мова моя – Кобзаря слово.
Бум! – слово-вигук мови нашої. Громовистим, потужним у світі є Бог – Україна – Мова!
Молитва найсвітліша опівночі.
Нема нікого – Божі очі… Любов заповнює ущент – правдивий є дивертисмент!
Україна мила – це вишня Тарасова. Люба її Мова – калина фольклорна. Вони ж – це мальви Іваничукові. Це Зоряниця у Всесвіті вічна.
Найпотужніший квартет без аналогій: ЛЮБЛЮ, ДЯКУЮ, КАЮСЯ В УСЬОМУ, ПРОСТИ, Господи.
Душа співає – Бог тішиться… Лине Думка, лине. А за нею Слово… Мови космос – безбережний, безмірний, безграничний, безконечний, незмірний. неоглядний, безберегий, неозорий. неосяжний, безкрайній. глибокий. безкраїй…
Мати колихає дитятко, Народ колише мову, Вітер – історію, а Бог – Землю!
Слово так народжується: думка – насінина, корінець – мислення, стебельце – слово, сім’ядолі – значення, окремий справжній листок – семантика.
Роса благодатна – наша любов і піклування!
Думка народжує слово. Слово народжує дію. Дія створює вчинок. Вчинок формує звичку. Звичка формує характер. Характер формує долю. Отже, що ми думаємо, тим ми і стаємо.
Переконаний, що у нашому мовленні слова-перли СПРАВЕДЛИВИЙ, ТВОЯ ПРАВДА, МАТИ РАЦІЮ… мусять викорчувати покруч ПРАВИЙ!
Якими чудними набожниками Мова наша прикрашається, коли йде до Євхаристії, на храмовий Празник, стелить під ноги молодятам, йде за Нанашку й несе Крижму.
Могутня та розлога, як гірчичне дерево, наша Мова українська! З малесенького зернятка воно виросло…
448 р. н.е. візантійський історик Пріск Панікійський перебував на території сучасної України в таборі володаря Аттіли, який згодом розгромив Римську імперію, і записав слова «мед» і «страва». Відповідно до даних Національної Академії Наук України, сучасна українська мова містить приблизно 256 тисяч слів.
Азор же породив Садока, а Садок породив Ахіма… Діалекти же породили Мови літературні…
Кивотом нашої Мови є Народ український! Лише він у годину лихоліття пощадив її, виставив іншим народам світу для поклоніння!
Голка дружбу ізшиває, достойність наругу прощає, зло меч карає, сонце землю кохає. А Слово-мова на світі наш нарід тримає! Усе життя наше, усе в цьому житті, зокрема і слова наші – Боже усе!
Кожне лихе негідне слово устократ підточує найважливіше – ДНК!
Не усім нам випав талант стати письменником. Зате усі маємо потужний дар-талант. Це ревно любити своє найдорожче – МОВУ!
Мовознавці Кримський, Шахматов, Максимович, Шевельов, Житецький докладно обґрунтували, що розмовною мовою древньої Русі була українська мова. Польський вчений Михайло Красуський у праці «Прадавність української мови» (1880 рік) вважає: Росія має до історичного та культурного спадку Руси приблизно такий же стосунок, як до відповідного спадку Римської імперії (Roma) має її колишня колонія Румунія (Romania).
Екологія, гігієна, опорядження. Ці атрибути піклування теж потрібні Мові.
Всвердлюватися, всі, всаджуватися – слова з початковими ВС у мовленнєвому потоці приємніше звучать із УС…
Дорогий фаетон-бричка – це наша Мова мила. Коні баскі-норовисті – це Думка блискавична. А Слово – карета розкішна та пишна.
Розповсюджений порок сучасного суспільства – лихослів’я. Лайливці будуть судитися судом Божим разом з тяжкими грішниками. Апостол Павло у Посланні до Коринф’ян пише, що лихословці разом з п’яницями, блудниками, злодіями, лихварями Царства Божого не успадкують (1 Кор. 6, 10).
Смачна нfрізана мізерія мовна: свіженькі синоніми, епітети найяскравіші, несподівані порівняння. Усе полити дотепністю приказок!
Окрім мови людської, існує мова квітів, утаємничена, пахуча. глибока, сакральна. Мова квітів — значення, що надається різним квітам для вираження тих чи інших настроїв, почуттів та ідей. У Вікторіанську епоху мову квітів використовували для таємного вираження почуттів у тих випадках, коли про них не можна було говорити відкрито.
Наша мова, як метал Іридій, як камінь Алмаз. Вона – витривала, стійка, терпелива, живуча, двожильна – найміцніша й найтвердіша!
Мова моя заслуговує на любов вічну, думки сонцесяйні, Слова світлосинівські. Вона теплиться в кивоті серця мого, яке звернене в бік Господа!
Дитиною погану кров мою Мама витягала банками. Тепер паскудні думки мої я витягаю Молитвою-словом.
Чому люті ненависники Української Мови так цинічно своє гнилосмердюче нутро прикривають українськими прізвищами?
Болюча проблема – мовна милозвучність чи евфонія. Теперішні її закони, як на мене, суцільно формальні, як у житті нашому. Якщо – тоді… Та Мова жива субстанція, не треба заганяти її в стійла наших дисертацій. Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приголосних, насамперед уникай збігу голосних: вірю в справедливість – вірю у справедливість. Так вимагає правило. Я прихильник вокальної мовної тканини. Хіба не файніше У СПРАВЕДЛИВІСТЬ? В СПР… Язик стає акробатом! Прийменник В – гойний парубок між голосними Звуками. Слух калічіє од сполучника Й із оточенням: сказала Й притьмом кинулася… Здається, У не обов’язково силоміць догоджати неоковирним законам-правилам.
У Словнику нашої Мови, калинової, чебрецевої, солов’їної, в ореолі Святого Святих стоїть СЛОВО. Осанна СЛОВУ!
619 разів є СЛОВО у Біблії. Найщемніше воно: “в серці своїм заховав я СЛОВО Твоє, щоб не грішити проти Тебе”, (Пс. 118: 11) .
Не кожним десятим, не кожним другим, а КОЖНИМ словом, яке походить з уст Божих, живе людина (пор. Мт 4,4).
За що лукавий і цинічний ворог так ненавидить нашу Мову? Бо вона безсмертна душа народу. А душа вічна й Мова українська неминуща! Святість нашої Мови має таку потужну вібрацію, навіть сам диявол не може ізолювати своє смердюче нутро від її сили руйнівної. Душа Мови нашої – незнищенна! Нехай нечистий нині ґзиться, навіть в уряді, та руки його криві не в силі Їй щось заподіяти. Зась!
Герой України -наша священна Мова. На воловій шкурі не списати її убивць від народження і по нинішній день. А вона – ломикамінь!
Деколи чуємо – молюся за ворогів своїх. Агов, людино без Бога, нагрішила, сапай тепер сама гріховну грядку. Вороги – не інопланетяни!
Дзеркало, люстерко. А як би називалось свічадо, щоби людина в ньому побачила свою оголену душу? Либонь, туди ні разу б не глянула.
Якби мову нашу помістити в адронний колайдер, то жоден її ненависник свої гидкі лапи до неї не пхав! Він розірвав би його ущент! Мова. Вона сконденсувала рій людських дум. Утвердилася у світі своєю містичністю. Нею молимося… Автентична світлина Думки, Мислі є Слово. Без цього генератора Помисл, що мертва насінина. Слово – кров Мислі.
Що таке “любити рідну мову”? Це бути християнином-українцем, насолоджуватися-причащатися її лексикою, бути взірцем іншому. Аби твоя мова-бесіда чарувала та звеселяла душу співрозмовника. Святині наші, що у Вічності землю нашу держали й тепер бережуть. Це Бог, Мова, Знамено, Гімн, Віра, Надія, Любов. Вони – Благодать Божа! Держава не постає на піску. Необхідний міцний фундамент – Мова. Крім земних людських слів, у Бога ще є несказанні й невимовні. Про них, власне, пише святий апостол. Святий Апостол Павло в другому посланні до Коринтян пише: “Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять літ тому – чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог – був узятий до третього неба. Й чоловіка я знаю такого,- чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог,- що до раю був узятий і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити” (2 Коринтян 12, 2 – 4).
Слово має запах. Духовне пахне ладаном і трояндою. Слово світлої людини – озоном. Слово дитяче – рум’янком. Літньої – матіолою.
Слово ридає, коли од нього відрікаються, стогне, коли над ним знущаються, дитинно тішиться, коли його голублять та обіймається.
Моральна культура – це і є моральні звички, що стали емоційним стражем поведінки. Люстерко нашого життя – наша мораль.
Наші діалекти – полтавський, подільський, буковинський, бойківський, волинський, гуцульський… – предтеча літературної мови.
Поважаю чехів, які успішно переклали рідною мовою всю комп’ютерну термінологію, до речі комп’ютер, мабуть тільки чехи назвали по-своєму – «počítač». Приймаю мовний пуризм. Мовний пуризм часто представляють як консервативний, як захист мови від агресії інших мов, чи як збереження національного духу, але часто він є інновативним в описі нового стандарту. Щодо мовного пуризму, то чехи заслуговують, аби з них брати приклад.
Оселя буття духу – це мова, в оселі мови живе людина.
Герб наш, небачений у світі, забрунькував у собі святе Слово – Вкраїну Одну Люблю Я! Коли в тобі, у твоїх думках щомиті приємнонастирливо бринять роздуми про рідну мову, то volens-nolens народжуються фрашки, спалахи осяння.
Найвідчутніший анальгезуючий ефект має, без сумніву, молитва, щира, що йде від серця! Оселя буття духу – це мова, в оселі мови живе людина.
Павутинки золотисто-сріблясті тремтять під сонцем в повітрі – липень славлять в багатій палітрі!
Про все май свою думку, на все свій погляд. Не накидай їх на інших, бо й вони мають їх також!
Сталася така дилема. Людина не сприймає силу слова – йшлося про зцілення. Запитую? чи вірить у силу молитви? Так. Та це ж вона, молитва, – слово, багато слів, велика сила. Здається, переконав… Згодом зрозумів – у неї будь-яка згода закінчується словом АЛЕ. Так, полюбляє більшість те АЛЕ!
Святість нашої Мови має таку потужну вібрацію, навіть сам диявол не може ізолювати своє смердюче нутро від її сили руйнівної.
Душа Мови нашої – незнищенна! Нехай нечистий нині ґзиться, навіть в уряді, та руки його криві не в силі Їй щось заподіяти. Зась!
Герой України -наша священна Мова. На воловій шкурі не списати її убивць від народження і по нинішній день. А вона – ломикамінь!
Бреду босоніж росяним лугом вродливої Мови і плету пишний вінок із його чічок-слів… Кульбаба – синонім, звіробій – означення, флокси – гіпербола, ромашки – діалектизми, цикорій – порівняння, волошки – багатозначність.
Направду йде обертом світ – поруч зацвіла липа. Липа – символ універсальної привабливості, благословенне Богом дерево. Навіть, за народними віруваннями, може відвертати прокляття – бере їх на себе, а тому має на своєму стовбурі багато потворних наростів, які містять у собі все лихе з чужих прокльонів та обмов. Мабуть, не лише ми її любимо, але й вона себе… Бо вибрала і для себе, і для свого цвіту найніжніші слова. Подих-повів її запашний, пахнючий, духмяний, а цвіт – білосніжний, мов ризи Пречистої Богородиці, та й із лика її дарує дітворі сопілочки-ангелики. Бджілочки-срібноличка плюскаються в нектарі її.
Думка людська повинна бути красивою та світлою, слово – щирим і правдивим, фраза – глибокою й компактною, речення – позитивом!
Чим утамувати голод і спрагу? – Словом, Тілом і Кров’ю Ісуса! Чим прогнати недугу? Словом-молитвою! Усе хай славить Господа! Мово моя єдина, Твої Слова настільки переповнені ласкавістю, що на Твоїх устах можна побачити Святого Духа! “Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте” (Матвія 10.8). Слово ДАРМО (пер. І. Огієнко, П. Куліш, І. Пулюй) інші перекладачі Святого Письма, І. Хоменко та Р. Турконяк передають ДАРОМ. Воно знане болгарській і російській мовам. Котрому надати перевагу? У словнику української мови обидва слова мають ремарку “розмовне”. Розмовну низку доповнюють форми ДУРНО, ЗАДАРОМ. ЗАДУРНО, НА ДУРНЯК, ЗА ДУРНИЧКУ тощо.
Звісно, багате синонімічне гніздо… Одна вона у нас така — уся співуча і дзвінка, уся плакуча і гримуча хоч без лаврового вінка. Т. Шевченко Чим у житті можна виправдатися? Коли гріхи точать серце й душу – Словом-сповіддю; Коли віддалився від Господа – Словом-молитвою; Коли когось засмутив чи образив – Словом-перепрошенням; Коли подивився косо на когось – Словом-усмішкою; Коли сказав неправду комусь – Словом-істиною… СЛОВО – це чудо-ключ од усіх замків людського Замку!
Зиновій Бичко, НСЖУ