Без електроенергії як без руху. Без світла як без очей. Без хліба й води як без наступного дня. Без солі як без щастя. Без книжки як без мови. Без рідного дому як без України. Без ладу як без розуму, а без любові як без мудрості… Міцно ж поєднуються найбільші фізичні й метафізичні сутності в нашому земному житті! І низку цих поєднань, що включають у себе, здавалося б, окремі фактори протиставлення, а насправді створюють тандеми наближення до буттєвих істин, можна довжити й довжити. Взірцем для них – дружня бінарність тіла й душі людини. Страждаємо, коли надважлива двоєдиність загрожена, коли розпадається. Причин тільки дві: або самі призводимо до розпаду, або він стається під впливом зовнішніх обставин. Терпеливістю й старанням вирятовуємо зі скрути не одне важливе поєднання. Маємо також безцінну змогу відмовлятись од чогось одного в тандемі, бодай частково, задля підсилення другого. Але добровільна відмова і грабіж – речі несумісні. Ось пом᾿янули ми мільйони наших попередників, убитих майже століття тому голодом, підлаштованим московитами. А через день почалася Пилипівка – найдовший, передріздвяний піст, і багато хто стримуватиметься в харчуванні. Піст і Голодомор – як Авель і Каїн. Нинішній московський розбій позбавляє нас багатьох життєвих зручностей, та маємо, плекаємо відчуття, що легше вмерти, аніж позбутися права самим влаштовувати собі свій щоденний триб, свій побут. І це святе відчуття екзистенційної непоступливості перед ворогом на рідній землі є найбільшою ґарантією нашої перемоги – вікторії, без якої немислимі життя, щастя, Україна…
16 – 30 листопада 2022 року
Продовження московитського ракетного терору. Відтак й аварійних, планових відключень електроенергії та води. Усе це господарство переважно надземне і дуже вразливе. Надалі варто практикувати надійніші варіанти його розміщення. Прецедент – залітна до Польщі смертоносна ракета, що відразу стало великою політикою; тут політичний висновок, більш-менш вигідний усім, певно, переможе правду, або ж його не буде взагалі…
Показався коник першого снігу (17). Порівняно ранній. Вийшов зі своєї невидимої стаєнки похитуючись. Ще не білий то гривань, радше сивий. І не галопувати вийшов – ніби скубнути чого над Бугом. Цікаво, чи стане білішим на Михаїла, в якщо все-таки ні – чи визнає той такого коня своїм…
Кілька годин працював у другій половині ночі – підредаговував чергову діаріушну рату. Уявляв її майбутніх читачів на літмистецькому сайті, знайомих і незнайомих. Що в собі реаґують, почитавши, та зовні не виявляють цього… В умі перебирав свої етюди, вишукуючи найкращого для ілюстративної публікації. Згадував прибійні хвилі Дніпра на заході сонця, відповідну гуаш. Нині Славута є всім – і хранителем нас та наших цінностей, і Хароном для ворогів… Досі своєю проточною водою вирятовує з побутової скрути вже визволених херсонців. Він, мабуть, здатен за потреби притримати сонце й подовжити український день…
Сніг ще полíтує (18). Натякає на ранню й, може, погідну погодну зиму. Світловий день короткий, а електричне світло з перервами. Ловлю його як екзотичного птаха. Не для клітки – для праці. Цими днями, частково вночі добре тлумачиться польське ліричне слово. «Посидіти у сторінці» – цікаво сказано, правда, автор мав на думці: «Відсидітися збоку». Тож попри все «сиджу у сторінці»… Радо виправляю себе, а правує мною бажання поліпшити зроблене – так званої досконалості, що її людині ніколи не сягнути. Ніколи й ні в чому. Маємо хіба відчуття світлого сердечного задоволення своєю працею, а воно може виявитися значно більшим за невловний ідеал…
Земля, повна всього, нагадує чорного птаха з білими ознаками (19). От прилетів такий бузько і, певно, якийсь час побуде з нами, бо легкий морозець йому підпомогою… Надіслав чергову діаріушну рату, що вже сама якось даватиме собі раду в публічному просторі… Приятель – цілитель і кулінар-самоук поїхав до доньки у Трускавець і пече там пляцка з трускавками; от би й мені, не покидаючи Камінки, зняти якийсь важезний камінь…
Трагедійністю щастя можна здивувати хіба нещасливця…
Херсонський художній музей московити, втікаючи, пограбували. Скіфське золото, давні ікони… Знайшовся музейник, що дуже точно вказав їм на найцінніше. За безчасовою схемою добровільного запроданства. Як ті, що підказували ворогам найслабше місце в неприступному мурі обложеного міста. Чи криницю за містом, звідки текла до нього джерелиця.
І їжа на воді з радіаторів
і вени труб порятовано
від замерзання й розтріскування
Десь так кров верблюда
рятує людину в спекотній пустелі
А під Бахмутом
«м᾿ясні» хвилі
зайдівських атак за виживання
Навіть у нетлі не так
бо зі спалахом
Прости Господи
Собор святого архистратига Михаїла (21). Він очолює всі безплотні сили, що мають справу з людьми. Войовничий, свого часу найбільше доклався до поборення збунтованого Люцифера. Здавна патрон України, Києва, українського козацтва й подальших військовиків. Тож нині – й День гідності і свободи, що найбільше пов’язаний з мільйонними сплесками непокори та європейськості українців. Майданами, ранами і смертями. Ця визвольна війна додасть йому духовно-історичної перспективи.
Дивна земля Австралія – дуже далека, дуже тверда у слові, дуже чутлива до кривди слабших. Давно освоєна працьовитими руками і чутливими душами наших людей. Відтак – щира нам допомога від австралійців.
Тіла своїх московити спалюють
на сміттєзвалищах
Цим заправляє Раскольников
з каністрою бензину і запальничкою
Читаю в далекого вже Ружевича
«Гамлет борсається в тенетах
Фауст грає нікчемну та смішну роль
Раскольников б᾿є сокирою»
Гра в інтелектуальну сумірність
Ще та сокира звірячого єства
гулятиме Єлисейськими Полями
західної культури
і буде як не буде
поки Фаут не прожене геть
непрекрасну зупинену мить
добробутної пристрасті
Відійшов у засвіти Юрій Шухевич – видатний, як і його батько Роман, українець (22). Хай з Богом спочиває. Запитую у приятельки-телевізійниці, котра не раз спілкувалася з ним, чим запам᾿ятався їй найбільше. Відповіла: «Коло своєї матері, коли фільмувала їх, – як сяяв дитячим усміхом перед кроткою усмішкою неньки; коло свого батька – як упізнав його в московитськім казематі, полеглого й накритого, по винятково високому підбиттю стіп; щодо мене – як переймався моїм здоров᾿ям після мого побиття недодемократами».
Текст – як дощ: у пісках незлапний, на глевких теренах чалапний…
В оптичному прицілі воїна
рідна домівка під ворогом
криниця бровко кохана дружина
нетерпелива куля
ворушиться в рушниці
навіть пітніє
якби мала очі
сама назирила б і поцілила москаля
вгамуйся каже їй ще не час
ти в мене теж єдина
Знайдене в наших монастирях, що ще під орудою московитів та їхніх ставлеників. Якби державці частіше шукали в монастирях щирої віри й покути, як це бувало у старі українські часи, то не довелося б знаходити там ворогів національного поступу…
Святого Йоана Милостивого, патріарха Олександрійського (24). Як на мене, він показав особливо яскравий взірець творчих віри й пастирства, а то й став їх засновником. Тут творчих – це гуманних, погідних, глибоких, постійних, винахідливих… Його щедрість до нужденних чи опущених волею випадку не мала меж: вважаючи їх своїми єдиними повелителями, організував у місті щось на зразок сучасної служби соціальної допомоги, контролював базарні ціни, двічі на тиждень сідав при церковних дверях, де можна було заявляти про свою потребу й одразу отримувати поміч, ніби змагався з маєтними добродійниками, які намагалися допомогти йому особисто, – по кілька разів продавав для церкви подароване йому, коли ті відкуповували й знову підносили, «ризикував» церковними коштами задля направи купецької справи, бо знав, що щире старання Господь однак винагородить, заклав будівництво гробівця для себе, що його мали будувати роками, але часто нагадувати йому про стан того будівництва, міг, щоб злагіднити серце людини, припасти до її ніг, навчив вірян не виходити із храму під час Служби Божої, почавши виходити з ними, бо – де паства, там і пастир… Брак таких священників, котрі ніби подвійно від Творця, відчувається особливо тепер.
«Нехай не прийде до мене нога гордощів, і рука грішника нехай не порушить мене» (Пс. 35).
Триматись і дещо тримати на собі, хоч когось підтримувати – нинішній мій принцип, яким охоче ділюся. Вночі насніжило. Тепер кінь – з Михайлом чи без нього – напрочуд білий… На пошті оплатив комунал, усе-таки втрутившись у чéрговий розгардіяш, і то трохи несподіваною для себе фразою: «Мені незручно, але мушу вказати вам і вам на кінець черги…» Добре, що ніхто не протестував, бо й так було мулько від визнання, передовсім перед собою, отої власної незручності… Під завісу свого торгу батятицький господар автівкою підкинув додому мене й мішечок придбаної в нього бульби. Він молодший від мене десь на покоління, завиграшки несе перед себе чвертькорцовий мішок. Тут підтримує мене…
Святого отця Церкви Йоана Золотоустого, архиєпископа Царгородського (26). Називаного другим святим апостолом Павлом. Багато отримав із Небес. Багато вчився, пізнавав, промовляв, писав, страждав, дякував Богу. Вимагав, щоб його казання хвалили, якщо вже хвалять, – ними від самого початку захоплювались як непроминущими, – не просто добрим словом, а насамперед добрим ділом. Ось така, між іншим, загорожа перед публічними лестощами!.. Нині ж – болючий День пам᾿яті жертв Голодомору.
Більшість наших професійних поетів намагається працювати, так би мовити, за індексом Гірша, – коли певну популярність можна передати цифрою, врахувавши кількість збірок, публікацій, згадувань у пресі й інтернеті тощо. Якщо це індексування навіть у середовищі євро-американських учених, що й породило його, визнається руйнівним для серйозної науки, бо більше стимулює кількісну змагальність, аніж якісне заглиблення у предмет дослідження, то що вже казати про надтонку матерію поезії!.. До прісновідомої трійці рим «вірші – більше – гірше» змушений додати ще й цю – «Гірша»…
Святого Матея Євангелиста, одного з дванадцятьох апостолів, автора першої Євангелії (29). З ним чітко пов᾿язана Господня притча про митаря й фарисея. Митаря, котрий здобув прощення своєю щиросердою двослівною молитвою «Господи, прости!», на відміну від помисливо-лукавого фарисея. Завжди маємо змогу, уникаючи притчі во язиціх, стати приводом для притчі-істини…
Святого Григорія, єпископа Неокесарійського, подвижника, чудотворця, творця Символу Віри (30). Одного з кількох особливих житійних Григоріїв…
За два тижні – кілька ПТ зранку і в час обідній, на щастя, без особливого стосунку до «тіла» краю. Однак тривав інтенсивний ракетний терор московитами енергооб᾿єктів України, зі спорадичними загостреннями й особливо руйнівними наслідками на теренах багатьох областей. Країна витримала вже сім масованих тератак. Тож і галичани зазнали чимало відключень електроенергії (мабуть, і через свою енергетичну подільчивість з іншими регіонами), і таких безсистемних, що вже ставали системою, та вчора оголошено про чітке годинне порціювання «світла» і «темряви». Набуваємо нового досвіду – дай Боже, щоб лише про запас… Мені вдалося – де пристосовуючись, з ліхтариком чи вночі, коли енергія була, а де оптимізуючи світлову частину своєї робочої доби, – попри все інше завершити переклад згрубша поетичної книжки польської класикині Марії Павликовської-Ясножевської і розпочати процес вдосконалення текстів. Щойно, з настанням темряви, з᾿явилося світло – і я видруковую із густої денної коректи чи не найменш важливе для цього моменту (хоч як знати?):
Вір – не вір… Небо усміхом блиска.
Зараз пальцем у пух цей тицьну!..
Знадна тінь твоя вже неблизько –
зачіпає чужу молодицю…
Богдан Смоляк
Грудень 2022 р.
Замість ілюстрації – акриловий етюд «Небесне березолля».