Намагаюся стежити за спорадичними пресовими публікаціями і книжковими виданнями з краєзнавчої тематики емеритованого філолога-славіста з присілка Березини біля Гаїв-Нижніх на Дрогобиччині Євгена Мельника. Наскільки пригадую, їх у нього налічується вже більше десятка. Буде цікаво і корисно, якщо автор збере їх докупи, систематизує, доопрацює і видасть у вигляді тематичного збірника. Коли ж він уже йде цим шляхом без мого побажання, то щиро зичу йому успіхів, бо такий збірник прислужиться всім, хто не байдужий до походження назв наших населених пунктів (НП), а значить, і приблизного часу їх виникнення.

З-поміж досліджень Євгена Мельника останнього періоду мою увагу привернула його розлога стаття «Про Трускавець і етногенез хорватів» (газета «Франковий край» від 3 листопада 2017 р.). У ній він, зокрема, торкнувся питання етимології назв кільканадцяти НП Прикарпаття із закінченням на -евичі -овичі, доволі сміливо пов’язуючи їх із білими хорватами, хорватською мовою. Як свідчить історія, вони проживали тут у другій половині І тисячоліття, а згодом частина їх переселились на Балкани, де стали предками сучасних хорватів. За незалежної України ця тема набуває актуалізації, глибшого та всебічнішого дослідження як з українського, так і з хорватського боку. Підтвердженням цього стали кілька міжнародних наукових конференцій, зустрічі, збірники праць учених, дослідників і краєзнавців, взаємні поїздки, обміни делегаціями, концертними колективами тощо, про які йшлося в пресі.
Але повернуся до статті Євгена Мельника. Так, автор поділяє думку про пов’язування витоків НП з «часом появи першої писемної згадки» про них. Щодо НП на захід від України, тобто в Західній Європі, то дискутувати з прийнятою і усталеною в історичній науці традицією, очевидно, немає підстав. Адже там можуть похвалитися писемними джерелами, і не одним чи кількома, навіть зі старої ери, не кажучи про нову еру. Проте як бути нам, коли, за незначним винятком, вони не збереглися або ще не віднайдені? Продовжувати далі нічтоже сумняшеся вести відлік історії наших НП від «першої писемної згадки», бо, бачте, «так прийнято», бо «всєм ізвєстно, што зємля начінаєтса с Крємля»?
Тоді це означає ніщо інше, як їхній штучний і набагато занижений вік, ба навіть те, що ми будемо далі приречені вважатися далеко молодшими навіть за тих же москалів, хоча все якраз навпаки. Щоправда, тепер ми вже значно «молодіємо» не з чужої, а з власної волі. Тому-то за відсутності документальних джерел вихід із глухого кута відомі вчені резонно пропонують шукати у переконливих досягненнях вітчизняної археології і топоніміки – цих двох «китів», котрі наразі єдині здатні підставно повернути нас у коло європейських народів і в даному питанні. Тим паче, що, за висновками світової генетики, українці є єдиним автохтонним народом Європи, котрий постійно проживає на своїй нинішній території 35 тисяч років!
Отже, про Трускавець. Подавши декілька народноетимологічних і наукових версій про походження назви міста, автор висунув і свою версію. Зате яку сенсаційну! За його категоричним твердженням, «ні у 15-у, ні протягом наступних століть, ні навіть у 19-му столітті населеного пункту з такою назвою просто не існувало». Якщо прийняти цей його висновок, то широко відомий колись і нині топонім виник не в докняжі, княжі чи ближчі до нас післякняжі часи, а лише в…1922 році. Як же йому вдалося одним махом заткнути за пояс усіх колишніх і сучасних дослідників топоніма Трускавець? А за…«десятком старих карт Галичини» ХVІІІ-ХІХ століть (частково подано їх перелік, але чомусь без належної вихідної конкретики). Ось за чим! Ніхто з дослідників аж до сущого березинського Євгена чомусь недотумкав звернутися до них, а він це зробив і без особливих проблем докопався до істини. Мовляв, знай наших!
Далі вдамся до цитування (даруйте його «задовгість): «А справа у тім, що сучасна назва міста з’явилася у 1922 році після проведеної поляками адміністративної реформи. До цього часу населений пункт, про який йде мова, носив назву Руська Весь…У чому ж полягала причина перейменування польською владою назви міста? На нашу думку, нова назва була політично вмотивована..», оскільки «розвиток курорту стримувала…». Бо що то за Руська Весь? Хто з поляків сюди поїде? Будуть боятися тих русинів-українців, розбійників та опришків! Тому котромусь з польських чиновників спало на думку перейменувати населений пункт. Можливо, коли чиновник їв полуницю, він подумав: «О! Нєх бендзє Трускавєц!». А тепер наші вчені мужі, доценти і професори, а також дослідники-аматори (цікаво знати, до кого з них Євген зараховує самого себе?-Р.П.), сушать собі голови над запитанням: «А звідки походить назва Трускавець?». Проте усі їх спроби видаються смішними та недолугими…». Наприкінці статті Євген Мельник постарався вдруге переконати спантеличених його «відкриттям» читачів: «Можемо цілком обґрунтовано говорити, що назва Трускавець з’явилася у 1922 році з примхи якогось польського чиновника, а назва Руська Весь виникла у середині 3-го століття н. е. після приходу готів і хорватів».
Дозволяю зарахувати до тих «смішних і недолугих» простюхів вашого покірного слугу, тільки б восторжествувала істнна. Далі без жодного наміру заперечувати автентичність використаних Євгеном давніх географічних карт з їх «Руською Вессю» згадаю відомий повчальний науковий казус із часів спочилого в Бозі СССР. Можливо, дехто з читачів старшого покоління пригадують відомий тоді казус, як окремі совєтські вчені посилались у своїх дуже «наукових» працях на французького автора з дещо таємничим прізвищем Шарль Атан. Невдовзі громом з ясного неба стало для них і читаючої публіки розкриття таємниці походження того прізвища, чи то пак псевдоніма, який означав…«Шарлатан»! Ох і опростоволосилась тоді совєтська наука взагалі!
Наступний факт стосується мого села Уголни на Стрийщині. За всіма відомими історичними джерелами, топонім слід писати саме так і не інакше – Уголна, а по-розмовному він звучить, як Уговна. Тепер уже не польський, а ближчий до нашого часу, але, на жаль, теж невідомий совєтський чиновник-анальфабет у пориві до «вдосконалення» спотворив історичний топонім до вигляду «Угольна», відтак до «Угільня», дарма що ніякого вугілля на його теренах ні не добували, ні не випалювали. У такому спотвореному вигляді топонім-покруч затесався до офіційних печаток, бланків, назв школи, Народного дому, крамниці і т. ін., в кінцевому підсумку – і до державного реєстру, а вже через нього – до повсюдного офіційного вживання. Прикро, та, попри мої численні спроби повернути селу історичну назву, віз і нині там.
Виклавши факти навмисної містифікації прізвища неіснуючого Шарля Атана та спотворення топоніма Уголна, я взяв із полиці дуже ґрунтовно, фахово і цікаво написані спогади «З Трускавця у світ хмародерів» (Львів-Ню-Йорк, 1933, 250 с., перевидані в Дрогобицькому видавництві «Коло» у 2010 р.) трускавецького родака, молодшого сучасника Івана Франка, священика Олекси Пристая (27.02.1863, Трускавець-17.01.1944, Сиракузи, США). У частині першій «Моє рідне гніздо» на с. 3 читаю: «Звідки взялася назва Трускавець, не можна було напевно довідатися. Говорили ріжно про неї…». Нижче він подає кілька версій, котрі побутували серед жителів, але на яких я не зупиняюсь, позаяк їх можна знайти чи не в усіх виданнях про курортне місто.
Перегортаючи мемуари сторінку за сторінкою, я десятки разів натрапив у них на топонім Трускавець і жодного разу – на «Руську Весь»! Виникає запитання: чи міг такий поважний автор історико-краєзнавчої книги і великий патріот своєї малої батьківщини Трускавця, як о. Олекса Пристай, бодай раз не згадати цієї «Руської Весі», якби такий топонім існував? І це тоді, коли мемуарист потрудився сумлінно перелічити, пояснити й локалізувати, мабуть, усі сільські мікротопоніми за часів його дитинства та юності! Невже, кажучи перефразованими словами відомої байки, серед усякої дрібної сошки, себто мікротопонімів, він дивним чином не помітив «топонімічного слона» – Трускавця ? Ви собі як хочете, а я в це припущення не вірю.
Це по-перше. По-друге. Чому Євген у своїй статті старанно обійшов увагою доступні сучасним дослідникам, а за бажанням – і йому, давні джерела (архівні документи, цісарські метрики населених пунктів, церковні шематизми, метричні книги, пресові та друковані видання, печатки, спогади інших трускавчан тощо), послуговуючись тільки згаданими німецькомовними картами? І. по-третє. Як він міг знехтувати інформацією видатного вченого-мовознавця і поліглота Костянтина Тищенка з Києва про дуже подібний до українського топоніма Трускавець і, мабуть, не випадково, гірський масив Трескавица кельтського періоду на Балканах? Шукаючи додаткового підтвердження існування топоніма, я, на кшталт «контрольного пострілу», розгорнув перші-ліпші церковні, причому україномовні шематизми за 1875-й і 1889-й роки і знову знайшов Трускавець і знову не знайшов «Руської Весі». Втім, практично всі доступні джерела тут не двозначні, а винятково однозначні. Напевно, Євген залишив їх поза рамками своєї статті лише тому, що вони завадили б йому зробити своє лжесенсаційне «відкриття «Руської Весі» і з переможним вигуком «Еврика!» побігти з ним до ошелешених читачів.
Після всього сказаного, однак, залишається нез’ясованим питання: де слід шукати причини появи на давніх географічних картах «Руської Весі»? Як на мене, то не деінде, а там само, де замість моєї стародавньої Уголни на совєтських картах вигулькнув і продовжує паразитувати ніколи неіснуючий топонім «Угільня». Аналогічно виглядає, ніби задовго до совєтського якийсь малоосвічений австрійський чиновник теж вирішив «виправити» несприйнятний для нього топонім у приєднаному до австрійської корони в 1772 році «руському» краю, і замість історичного «Трускавець» самовільно переінакшив його на «Руську Весь». Це ж бо так подібно: Трускавець – Руська Весь! Надалі від нього, як від «свого» і тому авторитетнішого чиновника, вона пішла гуляти німецькими географічними картами відірвано від історичної традиції, очевидних реалій і врешті-решт ввела в оману шановного автора статті. Принаймні я не знаходжу аргументованішого пояснення того, як автор статті, вслід за несумлінними картографами минулого, заблудився не у великому лісі, а всього-навсього в трьох соснах.
Сподіваюся, Євген не сприйме мій відгук на його публікацію за намір кинути камінь у його город, бо шаную й ціню його нелегку пошукову працю в галузі топоніміки. А написав я ці рядки, керуючись крилатим висловом: «Платон мій друг, та істина – ще більший друг».

Роман ПАСТУХ.