У місті Пунта-Аренас (південь Чилі, на березі Магелланової протоки, столиця регіону Магаянес і Чилійської Антарктики) проводять останні дні карантину члени 25-ої Української антарктичної експедиції перед відправленням в Антарктиду – на станцію «Академік Вернадський».
Про особливості перебування колективу на крайній точці Південної Америки – у розмові із лікарем експедиції, рівнянином Ігорем Дейнекою.
– Коли Ви приступили до виконання обов′язків лікаря експедиції?
– Моя робота лікаря 25УАЕ (25-а Українська антарктична експедиція – Авт.) почалася ще до знайомства з усіма її членами, – одразу після зарахування мене у її склад у січні 2020-го. Потрібно було скласти список ліків та медичного обладнання для зимівлі, тому ми постійно спілкувалися із лікарем, який зараз перебуває на станції, медиками попередніх експедицій та службою забезпечення, щоб узгодити усе до дрібниць. Необхідно також було ознайомитися із медичною історією кожного члена експедиції та дати рекомендації щодо підготовки до річного перебування в умовах обмежених можливостей надання медичної допомоги. Ми усі пройшли ретельний медичний огляд та були допущені до антарктичної експедиції.
.
– Який психологічний клімат був у колективі під час недавнього «сидіння» в аеропорту Стамбула, коли групі перший раз не дозволили виліт у Південну Америку?
– Це було дуже несподівано, ми до останнього не знали про заборону уряду Колумбії на в’їзд у країну (рейс Стамбул – Богота). При вильоті із Києва такої заборони ще не було. І лише в черзі біля стійки реєстрації ми про це дізналися. Нам довелося чекати рішення від НАНЦ (Національний антарктичний науковий центр – Авт.), всі дуже сподівалися, що вдасться вирушити далі. Але не склалося, усі країни Латинської Америки почали закривати кордони. Тоді, після кількох днів перебування у Стамбулі, ми повернулися до Києва.
Мене вразило, як дружно і злагоджено усі погодилися залишитисяв ізоляції всією командою, очікуючи нової спроби, хоч невідомо було, скільки доведеться чекати. Ось тут, напевно, народився дух нашої команди. Усі мотивовані і чітко розуміють, для чого прагнуть потрапити на станцію. Це справді круто усвідомлювати!
.
– Чи доводилося Вам як лікарю втручатися у якісь ситуації під час перебування в Стамбулі, а потім і після повернення в Україну, згодом – вже тут, у Чилі?
– На щастя, медичної допомоги ніхто не потребував, за винятком тих, у кого сталися дрібні порізи та виник незначний біль у спині. Усі мої старання були спрямовані на профілактику інфікування вірусу та роз’яснення важливості виконання правил особистої гігієни. Вважаю, що саме дотримання цих вимог, мотивація команди та самоізоляція допомогли нам уникнути вірусних захворювань на шляху до Чилі. Зараз восьмий день карантину, усі без ознак застуди.
.
– Як Ви здійснюєте контроль за здоров′ям членів експедиції?
– Довелося якось використовувати лише знеболюючі, щоб зняти головний біль після тривалого перельоту та недосипання. Серйозніших приводів для надання допомоги, на щастя, поки що не було.
Усі члени експедиції постійно у мене на очах, тому контроль за здоров’ям – 24/7, у тому числі і під час приймання їжі, адже ми харчуємося разом. Нам привозять харчі, кухар усе готує, дуже смачно.
.
– Маєте із собою якісь набори інструментів, ліків першої необхідності?
– Так, є набір ліків для невідкладної допомоги, інструменти теж деякі є, переважно ті, що потрібні будуть на станції.
.
– Можливо, щось довелося змінити у Ваших завданнях лікаря експедиції у зв′язку із епідемією?
–Так, доводилось змінювати, і не раз. Усе через те, що напруга з епідемією лише починала наростати. Потрібно було передбачити найгірші сценарії, і це не в умовах відділення інтенсивної терапії, де є персонал та необхідне обладнання. Національному антарктичному науковому центру довелося в максимально стислі строки закупити додаткове обладнання, в тому числі кисневий концентратор, відкорегувати список ліків, додати більше антибактеріальних препаратів, антисептиків та засобів індивідуального захисту.
.
– А із лікарем, який перебуває на станції, Ви зараз спілкуєтеся?
– Так, ми регулярно спілкуємося дистанційно. Постійно обговорюємо різні випадки, в тому числі і плануємо, що б робили, якщо виникне та чи інша ситуація. Від травм і взагалі від будь-яких захворювань ніхто не застрахований, тому намагаємося максимально бути готовими. Зв’язок із великою землею існує, тому є впевненість, що впораємось у разі виникнення проблем.
.
– Достатні на станції «Академік Вернадський» умови для, наприклад, лікування зубів, гіпсування переломів тощо?
– В інтернеті є віртуальний тур станцією, а також безліч відео на YouTube, тому кожен може на власні очі побачити умови проживання. Щодо надання допомоги, то на станції є медичний кабінет, який у разі потреби може бути переобладнаний в операційну. Є стоматологічна установка, рентген-апарат, комплекс для УЗД, електрокардіограф, пульсоксиметри, засоби для гіпсування та апарат штучної вентиляції легень.
.
– Вам не звикати бути лікарем «на всі руки», адже, по суті, це Ви вже робили, будучи півтора року в АТО на Луганщині і анестезіологом (основна спеціальність Ігоря Дейнеки, за якою він працював у Рівненській міській лікарні – Авт.), і хірургом, і терапевтом…
– Звісно, теперішні мої фукції незмірні із тими… Наразі мене тішить, що у нас всі здорові.
.
– Як облаштовано карантин у готелі, де проживає експедиція? Які вимоги слід виконувати?
– У Чилі карантин дуже суворий. Нас перевіряли одразу після прильоту, потім (у супроводі поліції) доправили до готелю. Вихід із готелю заборонено, а всередині його – пересування вільне. Можна також підніматися на дах, звідки відкривається чудовий вигляд на Магелланову протоку та відроги Анд. Крім нас, у готелі є ще двоє людей – це члени його персоналу, які наглядають за господарством.
На вулицях людей майже немає, всюди – військові та поліцейські патрулі. Вихід на вулицю для чилійців – лише за пропусками.
.
– Зараз тут, у Чилі, розклад дня у членів експедиції напружений?
– Усі працюють за індивідуальним планом. Є інтернет, а це спрощує обмін даними. У кожного є досить багато роботи, не лише у науковців. Наприклад, дизеліст з механіком активно займаються питаннями доставки пального на станцію. Тому нудьгувати не доводиться.
– Чим плануєте добратися до станції?
– Нас доставить туди корабель. Зараз закінчують його завантаження річним запасом палива, харчів та обладнання. Це судно через протоку Дрейка підійде до самої станції. Очікуваний час в дорозі 5 – 7 днів, залежно від погоди. Відстань від Пунта-Аренас до станції – більше 2000 км.
.
– Що відомо про теперішній стан погоди на станції?
– Уже другий день на станції сніжить, починається антарктична зима, тому нам потрібно поспішати. Отже, ми із нетерпінняч чекаємо завершення карантину…
.
– … і там вже будете виконувати пісню «Вечірнє сонце», яка, завдяки Вашому співу, стала своєрідним гімном 25-ої експедиції… Коли виникла така ідея?
– Це якось спонтанно сталося… У нас була святкова вечеря – із приводу мого дня народження, і ми почали згадувати, кому які пісні подобаються, які взагалі пісні співають на станції. Ця пісня часто, майже завжди, лунає, коли я вдома збираюся із друзями. Мені надзвичайно близькі її слова – автор Ліна Костенко. Ось і того разу я запропонував заспівати її. Полярники підхопили, усім дуже сподобалося. І хтось запропонував зробити «Вечірнє сонце» піснею 25 УАЕ. Одноголосно погодилися!
Віктор Мазаний.
м. Пунта-Аренас, Чилі.
Фото з архіву І.Дейнеки.
