Історія українсько-польських літературних взаємин має багато цікавих сторінок. Однією з них є перекладацтво загалом і тлумачення рідною мовою поетичних текстів. Тут чимало досягнень, і передусім – славетна поема «Пан Тадеуш» Адама Міцкевича в точній інтерпретації великого майстра віршованого перекладу Максима Рильського, як і його ж переспіви Міцкевичевих «Кримських сонетів».
До речі, українське віршівництво знає більше десятка перекладів «Кримських сонетів», серед них – і самобутнє «прочитання», що належить незабутньому Олександрові Астаф᾿єву, який оприлюднив його окремою книгою, додавши блискуче міні-дослідження цього циклу. Згадалося про це, бо зауважую яскраве свідчення перекладачевої особистісності знову – читаючи збірку коротких римованих поезій класикині польської літератури Марії Павликовської-Ясножевської «Поцілунки», видану ще 1926 року, в перетлумаченні українською письменника зі Львівщини Богдана Смоляка.
Цей переклад, хоч і ритмізовано-римований, але не буквалістичний – доволі вільний у відбитті образних особливостей оригіналу. Ближче до останнього окремі вірші з цієї збірки давніше переклали, зокрема, Дмитро Павличко, Володимир Лучук, Надія Панчук, Яніна Волосецька–Аль-Коні. Теперішній же переклад, як повний і метафорично багатший, дарує змогу збагнути і ліричне «я» поетки, і цікаву поетику Смоляка-перекладача. Він, між іншим, вважає, що ні мистецтво, ні кохання не дрімає навіть тоді, коли гримлять гармати…
Книга «Поцілунки» (Львів, вид-во «Простір-М», 170 стор.) ілюстрована кількома етюдами самого інтерпретатора, містить передмову письменника, доктора філології Миколи Зимомрі і письменника та видавця Олександра Масляника (імейл: gonda@ukr.net), а також, у другій частині, – копію старожитньої збірки інтимно-філософської лірики, що й нині дуже приваблива.
Ігор Фарина,
лавреат Міжнародної премії ім. М. Гоголя
м. Шумськ на Тернопіллі
член Національної спілки письменників України,