Три складові – мудрість, розум і грамотність – це основа нашого логічного сенсу буття в житті. Якщо вектор мудрості ми отримали спадково, генним кодом, то до двох інших треба прагнути постійно через усе життя.
Свій розум кожен виявляє своєю бесідою – скажи мені декілька думок, і я скажу, хто ти. – «Яка головонька, така й розмовонька!»
Для вдосконалення розуму треба багато читати, тобто бути грамотним. Під грамотністю ще розуміють законно і правописні знання.
Погодьтеся, людина, яка хоч і вміє читати, але пише «не» з дієсловами разом, слово «подвіря» без апострофа, «Іванівній» замість «Іванівні» – погодьтеся, не надто грамотна.
Наша усна народна творчість чітко розмежовувала поняття «розум» і «грамотність». Шкода, що ми, особливо молоде покоління, так пасивно причащаємося народною мудрістю. Зокрема це видно на перевірці ЗНО з мови і літератури. Тут розділ із фразеології виконано найприкріше. Учні не в змозі виявити елементарні знання.
Ось чому так і багато приказок побутує про «розум»:
Де сила не може, там розум допоможе.
Не перо пише, а розум.
Від науки розумні й руки.
Кожна голова свій розум має.
Знання за плечима не носити.
Знання робить життя красним.
Краса минеться, а розум пригодиться.
Людей питай, а свій розум май!
На те й голова, щоб у ній розум був.
На красивого дивитись гарно, а з розумним жити легко.
Око бачить далеко, а розум ще дальше.
Сила перед розумом никне!
Не краса красить, а розум.
Не лише силою треба боротися, а й розумом.
Розумний батько сина опитати не соромиться.
Розумний всякому дає лад.
Розумну річ приємно й слухать.
Розум — скарб людини.
Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє.
Сила та розум — краса людини.
Перемагай труднощі розумом, а небезпеку — досвідом!
Не менша кількість у народній мудрості приказок про грамотність, навчання та мислення, а також про мовлення, зокрема, про його чистоту:
В дитинстві вивчене – що на камені висічене.
Вік живи — вік учись.
Вчення в щасті украшає, а в нещасті утішає.
Вченому світ, а невченому тьма.
Вчися сам, щоб інших навчати.
Гарно того вчити, хто хоче все знати.
Голова не на те, щоб тільки кашкет носить!
Грамоти вчиться — завжди пригодиться.
Грамотний — видющий і на все тямущий.
Де старий спотикнеться, там нехай молодий добре напнеться!
За одного вченого дають десять невчених.
За одного грамотного сім неграмотних дають.
Мудра голова не дбає на лихі слова.
Мудрій голові досить два слова!
Хто багато читає, той багато знає.
Хто все вміє, за того кожен радіє.
Хто вчиться змолоду, не зазнає на старість голоду.
Хто добре учиться, той буде й добре робить.
Хто хоче багато знати, тому треба мало спати.
Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати.
Як голова сивіє, то чоловік мудріє.
Ясно бачиш мету – легше до неї йти.
Як бачимо, народна мудрість, усна поетична творчість, наш фольклор – це вічне джерело, ключ, криничка, чуркало, нора, живець, звідки струменить могутня сила нашого народу та його мови.
Зиновій Бичко, філолог
Батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей перед Богом, громадою і власною совістю – будьмо чесні перед собою, послуговуймося мудрістю, читаймо дітям те, що й нам цікаве, шукаймо дітям (і собі!) потрібну книжку, будьмо мудрими. Бо «Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, що в місті» (Екклезіаст 7:19). Всім відома істина, що де розум – там і сила. Мислячі, духовні люди здатні змінювати світ на краще… Який же вихід із лабіринту невігластва, ширення думок до заохочення читання, щоб діти пізнавали розмаїття навколишнього світу не з екранів комп’ютерів і ТВ?.. Доконаний факт, що література є засобом художнього пізнання світу. Люди поєднані своїми думками з ноосферою Всесвіту, в якому всі процеси протікають автоматично. Від людини вимагається єдине, щоб в одному із елементів Всесвіту, який ми називаємо Земля, не порушувалася рівновага, передовсім у духовному сегменті її мешканців (буттєвий цілком залежить від першого – духовного) – це і є пошуком істини людського буття, щоб через дорогу до себе, свого «Я» налагодити гармонію співжиття із навколишнім живим і, немовби, мертвим світом… Мислителі, письменники з давнини роздумували про те, що «Природні бажання мають свої межі…; блуд – нескінченний» (Сенека, «Моральні листи до Луцілія»), а в іншій книзі читаємо: «Немає у світі природи аж такої святості, на яку б не посягнув нечистивець. Але божественне не перестане бути так само недосяжно високим…» (Сенека, «Діалоги»).
А що ж далі? Почнімо з виховання дорослих!!!