(нова інтелектуальна «зелена пєса -75» у галузі Літератури, у ділянці літературознавства*)
Сцена (сценічне) виглядає таким чином, ніби сама є Островом ДЗИГГГ «за дякую» — духовне піднесення у залі до «нового неба і нової землі»** за допомогою ефекту світла прожекторів, котрі, час від часу обриваючись на головному, освітлюють лиця людей, а світло проектора демонструє титри по боках сцени. Люди читають титри, що радують їхні душі мов лісові дзвіночки, вихоплюючи найсокровенніше у їхньому стриманні наступного і наступного рядочка… У титрах минає заклик бути тихіше, бо спудей державного університету складає найважчий іспит на знаки регулювання при військових діях у другій частині. Люди, хто виросли на своїй землі, жвавіше обговорюють вголос прочитані у світлі речі…
Тут же, упродовж першого ряду уважних глядачів, з мухоловкою проходить представник «відкритої політики» доктор фізико-математичних наук, поет М а к с и м Стріха, але проходить так, що у той час глядачів привертає увагу в титрах невідомий недописаний «районний» — «на 100 000 газдівств» — гімн юнака з другої половини вісімдесятих: «На вірну дорогу не вітер навіє, а вірну дорогу самі оберем!»
Доки займають місця, на сцені на фоні титрів одночасно озвучено такий вірш:
Повдягалися дахи
в білосніжні парики,
а мороз — юнак рум,яний —
розчесав їх гребінцями.
Що ж то, діти, за гребінки,
що повисли на будинках?
Вигукують діти «з місця»: «Перуки! Перуки!» На сцену виходить команда мрійників Охі-Нахі. Складається таке враження, що мрійники стоять коло шахового кола, збираючи у долоні шахові фігурки то тих, то тих — бо мрійники Охі-Нахі обережно передають з рук в руки бережницю бурульок: «Таке вже було?!»
Немов Жива Вода, хлюпоче молодий голос поета-актора: «Відпливають червоні човни, завантажені Сон-цем!»
Поети і діти — глядачі — підіймають руки угору — глядачі — підіймають руки вгору і — аплодують стоячи виклику національних «салатових костюмів» гравців. Градація вигуку поету-актору домінує у залі, не зволікаючи його ще раз голосніше, голосніше охоплювати торжество достатку знаменитої вже фрази, ніби магніт веселки: «Відпливають червоні човни, завантажені Сонцем!»
Невідома постать вигукує з перших або останніх рядів під удар кувалди: — То наше карпатське сонце!
Інша Невідома постать вигукує також зі середніх рядів:
— То наше!!!
А мрійники Охі-Нахі продовжують передавати на човни бурульки. Їм потрапляє л о з у н г «ВІЙНА — ТО елементарне поняття Літератури.» Мрійники також передають його на човни. Звучить с ц е н і ч н о діалог:
— Так шиють ґудзика на тлі холодних стін!
— Тобі уклін сьогодні передали.
— І він?
— Та ж він! —
В кортежі
з прапорцями-дабл,
у золотім жилеті від колін;
у масці і шоломі Коновальця!
Зал встає і аплодує. Звучить:
«Слава Україні!»
23:06–23:23, 27 липня 2023
United States, Harwood Heights.
*Примітка-синтез Автора назви-платформи твору, отримавши компетентну пропозицію на сучасне джерело: «Page, 259, «The Penguin
DICTIONARY OF LITERARY TERMS AND LITERARY THEORY», Third edition,1992, J. A. CUDDON».
** Костянтин Сігов — епіграф до авторської наукової статті про літературний напрям «франгоїзм», 1994, 20 сторінок тексту, Львів, альманахи «Січкарні».
Тарас Девдюк