Урочиста церемонія вручення Всеукраїнської літературної премії імені Дмитра Креміня її першому лауреатові письменникові та науковцю Ігорю Павлюку за поетичну книжку «Танець Мамая» відбулася на Закарпатті в адміністративному приміщенні Довжанської ТГ, де автор цих рядків мав честь від керівництва Національної спілки письменників України вітати з престижною нагородою новоспеченого лауреата, а також прочитати свою присвяту Поетові, котрий не дожив до свого ювілейного 70-ліття.
СВІЧАДО СЕРЦЯ
Світлій пам’яті лауреата
Шевченківської премії Дмитра Креміня
«Не я пишу, то мною пише Бог…»* –
це не просте зізнання, Пане Дмитре,
його ніхто із вічності не витре.
Можливо, призабудуть нас обох
й усіх, хто нині слухає мене
чи лихословить, хоч оце негоже,
бо слово не Дмитрове – Слово Боже,
воно святе й ніколи не мине…
Минає все, бо всьому є свій час,
про це ще будуть бесіди окремі.
Свій ювілей мав святкувати Кремінь,
на жаль, тремтить душа й оця свіча.
В тім сяєві – скарби і суть, і борг,
і навіть ненаписане Тобою…
Глаголю всім, кажу за нас обох:
слова з небес – народжені любов’ю –
«Не я пишу, то мною пише Бог…».
__________________________
*«Не я пишу, то мною пише Бог…» – це
заспівний рядок з вірша Дмитра Креміня.
© Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ
P.S. Перед славною родиною Кременів, односельцями незабутнього Майстра слова, лауреата Шевченківської премії Дмитра Креміня, відомими українськими письменниками, громадськими діячами та активістами територіальної громади виступив із промовою Ігор Павлюк – поет, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, викладач Львівського Національного університету, співробітник Інституту літератури НАН України, котру можна прочитати в «Українській літературній газеті».
Син високообдарованого поета Тарас Дмитрович Кремінь – український політик, науковець і громадський діяч, нині Уповноважений із захисту державної мови – справедливо відзначив:
«Я не знаю такої іншої громади в Україні, в якій так уважно ставляться до вшанування пам’яті видатних українців, особливо тих, хто є батьком відновленої Незалежності України. Дякую голові Довжанської ОТГ Віктору Симканичу за підтримку найбільшої премії України імені мого тата – Шевченківського лауреата, Національній спілці письменників України, а також членам журі, всім землякам, хто доклався до чину пам’яті.
Слався, українське слово! Слава Україні!».
Довжанський сільський голова Віктор Симканич лаконічно та хвилююче висловився про підтримку рідного красного письменства й увічнення пам’яті незабутніх майстрів слова, а також подякував присутнім у залі письменникам, які несуть у серці іскру божу й з неї роздмуханим вогнем діляться з шанувальниками української літератури та своєї творчості…
Опісля омбудсмен Тарас Кремінь і голова Довжанської ОТГ Віктор Симканич урочисто вручили Диплом лауреата літературної премії імені Дмитра Креміня поетові Ігорю Павлюку з сертифікатом, номінал якого становить 100 000 гривень. Приємно зауважити, що грошовий еквівалент цієї престижної премії Ігор Павлюк перекаже ЗСУ.
З вітальним словом виступили письменники: лауреат Шевченківської премії Анатолій Кичинський, заступник голови НСПУ Ярослав Ткачівський, літературний критик і голова Івано-Франківської організації НСПУ Євген Баран, доктор історичних наук, професор Ужгородського Національного університету Сергій Федака, поет, кандидат філологічних наук, засновник та власник знаменитої корчми-музею “Деца у нотаря” Павло Чучка, літературознавець, вчитель-методист вищої категорії, викладач української мови та літератури, найпотужніший популяризатор української поезії серед освітян Василь Маровді та уродженець села Довге поет-пісняр, голова Закараптської організації НСПУ і водночас директор Довжанської публічної бібліотеки Василь Кузан. Він же й вів літературне дійство, представляючи кожного з гостей, і принагідно подякував українським письменникам – Ігорю Павлюку, Анатолієві Кичинському, Євгенові Барану та Ярославу Ткачівському – учасниками творчої зустрічі в Довжанській публічній бібліотеці, котрі подарували свої нові книжки, читали найсвіжіші поезії, а також відповідали на запитання бібліотечних працівників і місцевих шанувальників красного письменства.
Насамкінець авторові цього допису хочеться акцентувати на тому, що саме в час війни та не з вини письменників, а сильних світу цього знівельовано престижність Національної премії імені Тараса Шевченка (частково це на совісті членів Комітету з присудження цієї премії як попереднього складу, так і нинішнього через не прозоре його формування)…
І в той же час не держава та її чільники, котрі є тимчасовими розпорядниками фінансів, сформованих українським народом як платником податків (до речі, які й на передовій, і в тилу на своїх плечах несуть увесь тягар війни, наближаючи Перемогу в російсько-українській війні), а невеличка територіальна громада – Довжанська ОТГ – заснували найвищу в Україні літературну премію імені свого земляка Тараса Креміня. Це б мало стати прикладом для всіх українських общин, які обирають собі владу й котра не завжди є своєю.
Можновладці минають, а письменники живуть у своїх творах, бо СЛОВО ВІЧНЕ. Тож шануйте й увічнюйте його творців не лише після смерті, а як у свій час казав світлої пам’яті лауреат Державної премії імені Т. Шевченка Степан Пушик «Любіть живих!». Щоб у чині пошанівку майстрів літератури, ми всі усвідомили, що славимо українське слово на рівні з кличем «Слава Україні!».
Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ
