Бо вам призначено скалу сесю розбить.
Іван Франко
Написано багато, однак треба нести слово межи люди, будити їх до праці, творчості, розкриття в собі всіх перспектив саме нашого українського буття, яке століттями зневажалося й нищилося: «Нечитанння знесе Україну зі світу» (Євген Маланюк).
Спонукати людей до думного читання, розмислів – справа нелегка. Суспільність не схильна заглиблюватись у роздуми – мислити здатні одиниці, адже «Люди взагалі живуть тільки почуттями, а вимагати від їх, щоб вони жили думками, це однаково, що вимагати від богів, щоб вони нас почули» (Тодось Осьмачка, «Думки, що виникли під час писання книжки “Ротонда душогубців”»). Варта роздумування й нашої пильнішої уваги думка німецького письменника, найавторитетнішого біографа нашого часу Алоїза Принца про те, що «Люди втомилися від вигаданих історій». А мені пригадалася думка Євгена Барана («З “Книги живих”»), яку мусимо осмислити в сьогоденні, щоб не втратити молодь, Україну: «Про досвід читання… Тепер мене не цікавлять історії людей. Мене веде історія душі… І нам все менше потрібно книжок-історій… Проблема, як завжди, у внутрішній готовності ходи».
Академік Олег Кришталь стверджує: «Без повної піраміди знань, експертизи знань – нема повноцінного життя нації». Повноцінне життя можливе за умови, що мозок кожної людини буде працювати за призначенням, наповнюватиметься добрими знаннями, а духовність зростатиме синхронно з логікою буття:
Смій керуватись розумом своїм!
Sapere aude! – мовою Горація.
Якби ж то став на закликові тім
не хтось один, якби ж то – ціла нація!
Андрій Содомора, «Пригорща хвилин»
Далі академік нагадує: мозок формує для нас навколишній світ, й не можна цей світ будувати «розумовим» станом одвічної проминальності телевізійних екранів та комп’ютерних моніторів, на яких усе поза простором духу, життєвої духовності. Мозок вбивають лінощі. Мозок гнучкий в будь-якому віці, але його необхідно вправляти, тренувати, використовувати за призначенням. Мозок стимулює: ЧИТАННЯ, ПИСЬМО (О. К.) і все, що спонукає до РОЗДУМІВ.
ДИТИНА НАРОДЖУЄТЬСЯ ІЗ ПОРОЖНІМ МОЗКОМ (О. К.). Від нас залежить чим ми його наповнимо.
Ейнштейна запитали.
– Що необхідно робити, щоб діти були розумні?
– ЧИТАЙТЕ їм казки !
– Що необхідно робити, щоб діти були ДУЖЕ розумні?
– ЧИТАЙТЕ ЇМ БІЛЬШЕ КАЗОК!!!
Кшиштофом Варліковскім 5 грудня 2018 року в Європейському Парламенті була виголошена промова з нагоди вручення Prix du livre europeén, Європейської Книжкової Нагороди (К. В. – голова журі): «Що таке – відповідальність митця? До чого митець повинен підштовхувати чи скеровувати глядачів? Найкоротша відповідь – до критичного мислення» (https://telegra.ph/fhjk-01-11?fbclid=IwAR1ro-3zbHNM38QyI9AHm-ob53n6VXfII4IF8WidRgqSP3zw-apsQj6d-84).
Сучасна молодь схильна до читання строгих, спрощених текстів, бо в інформаційному переситі (в день людство одержує 5 ексабайтів [5*10^18] інформації) не знаходить часу для роздумів, спілкування. Від цього й усі наші проблеми: людство втрачає здатність мислити. У книжці «Майбутнє, якого ми прагнемо» (Упорядник і відповідальний редактор Вахтанґ Кебуладзе. – Темпора, 2020) Володимир Єрмоленко стверджує: «Просвітницька апокаліптика вказує на те, що людство безнадійно тупіє, ми живемо в епоху тотальної деградації, і людство самоліквідується від тріумфу масової глупоти».
«Нова збірка Ірини Фотуйми переконує мене у тому, що прадавнє sacrum має існувати не лише в релігії й теології, а й у поезії, у поетиці художнього тексту» (Роксолана Жаркова. http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2021/12/28/185130.html):
Один рядок – як день прожитий,
як мить, непізнана й незнана,
а може, вічністю він стане,
як злота самородний злиток?
У ньому все:
тепер і завтра,
і вчора миті незабутні,
вагання,
вибір на розпутті,
і в гордім серці вічна ватра.
«Один рядок…»*
Світ навколо нас живе й діє за законами невидимої активної енергії, яка слугує вічності… Людство стає розумнішим – життя ускладнюють надмірні обсяги інформації, інтенсивна праця для забезпечення матеріальних засобів до існування. І є велика потреба знаходити час на читання добротних книжок, щоб зростати в пізнанні свого «Я», рідної мови: «слово, як сонце, не чахне».
«Справді, з мови, з закладених у ній потенцій, кожна доба (як і людина в тій добі) бере стільки, скільки може взяти, і те, що хоче взяти; а буває – що бере вкрай мало, лиш необхідне, для побутового спілкування… Прислухавшись до мови нашої доби – погодимося з Сенекою: “Яке життя – така й мова”. Можемо й продовжити цю думку: якою є наша мова нині – такими будемо й ми, завтрашні, й наше, у тому “завтра”, життя. Адже мова – багатострунний (тим струнам і ліку немає) нерукотворний інструмент. Як до нього поставимось, у якій мірі ним володітимемо, таким і буде наше щастя» («Primus» – лат. Перший. У кн. Андрія Содомори «Про що писати…»).
Читаю у «Віднайденні раю» Петра Кралюка: «Філософ на троні. Навіть не віриться, що в нас такі були». Мислитель – думаюча, творча людина – поводир народу… Про це можемо тільки мріяти. Але ж рано чи пізно мрії збуваються. Працюймо, щоби прискорити цей час: «І кожен з нас те знав, що слави нам не буде» (Іван Франко, «Каменярі»).
Слава Україні!
_______________________
*Любомир Сеник, «Таїна»
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів