Укотре день 15 травня повертає усіх нас до історичних митей 1988-го, коли розпочалось виведення радянських військ із Афганістану…
І знову все — у спогадах крізь душу аж до мурашок…, бо за три десятиліття було що передумати, було про що молити із вдячністю Бога і дякувати батькам і рідним за вимолене життя, було й від чого раптом прокидатися з тривожного сну…, було з ким навічно прощатися уже у мирному житті і, на превеликий жаль, втрачати побратимів у війні нинішній…
Ранковий травневий дощик заморосив іще цьогоріч пам’ятну днину, однак із першими хвилинами на мітингу біля пам’ятного місця у Новодністровську сама природа усміхнулась спочатку несміливим сонячним променем, а відтак — гарним привітним вітанням сивочолим нашим землякам, котрі цього дня неодмінно дружньою родиною збираються, аби разом із рідними, близькими та городянами відчути ВСЕ і пригадати ВСІХ!…
Хвилювання у кожному слові відчувалося у зверненнях до побратимів і земляків голови міської організації Спілки воїнів-інтернаціоналістів Анатолія Вольського та учасника бойових дій на Сході, заступника міського голови Миколи Козака, а трепет та душевність ведучої Марини Довбенко і вокальні виступи Наталії Власюк та Анастасії Ісмоілової додали цій невеличкій зустрічі особливих вражень. Неминучим болем під час хвилини мовчання відлунювали у серці кожного імена земляків-спілчан, кого війна та доля навічно розлучила з нами: Валентина Донника, Івана Сегетія, Василя Гамарника, Станіслава Кіршика, Анатолія Цибулька, Анатолія Зубця, Анатолія Журбенка, Олександра Олійника та Володимира Вовківського…
Традиційно урочистості продовжились ходою та покладаннями квітів до меморіальної дошки на ЗОШ ІІ-ІІІ ст., рідній альма-матер пам’яті наших двох Ігорів — Рибіна і Кузнєцова, де новодністровських «афганців» зустріли вітаннями і квітами учні закладу.
А згодом ветерани Афганської війни відвідають могили своїх побратимів, у тривожному мовчанні переживаючи усе спочатку.
Інна ГОНЧАР
.
