І президент наш не місія… Всього лише – передній зуб (peraesi dentis). А от, засновник Чарткова Прадонт – старий зуб, або зуб мудрості. Прадонтич у придунайській номініативній традиції, те ж саме що Прадантенко у придніпровській, означає син-спадкоємець. Прикро, коли «славних прадідів великих правнуки погані», не ймили отчу спадщину, а чужу. «Нарід, що забуває минуле, ніколи не буде нацією», – навчав митрополит Андрій Шептицький. Поляки прилизно ІІІ століття тому перейменували наше місто на свій лад, щоб ми усілякою “чортівнею” були заражені доки нашого віку. Отже…

Іранське слово bazar – критий ринок, до нас прийшло через татар. Давніша назва села не митниця, як пише «історія міст і сіл…», а Митнища. «Митнища правитиме всяким омовінням» – Велескнига, дошка 38-а. Базарська Червона Криниця з п’ятьма п’ятницькими джерелами, якраз є тою митнищею, що служила місцем проведення купальських оргій і містерій очищення водою і вогнем. До цього язичницького періоду відноситься і Базарська Дубина. Зміна назви припала на 1632 рік, рік змирення між православними і уніатами. Тож, ціною угоди стало спільне поборення дохристиянських назв. А перед тим, 1568 року, «старанням» єзуїтів Сков Родин, став Скородинцями. Святилище Рода, нарекли Шовбом, щоб «гречкосіям» прищепити відразу до образу і самого місця поклоніння.
Ці два покручі об’єднує одна мета – витравити з хлопської пам’яті вірування предків, не лише в камені, як образі, не лише в звичаї, як традиції, а й у слові, як назві.
Згодом, цю ганебну практику віроломства, переймуть більшовики, перетворивши святі діброви на місця фестивальних гульбищ, а Ракові Кути і божники у безбожницькі «красниє уголкі». І на місці Липників, з’явиться шаблонне Заводське, яке разом із полонізмами Біла та Мазурівка, нестиме, окрім матерщини, ще й псю кров місцевих хрунів.
І не стане сама по собі ПробіжнаПрабіжною, допоки не воскресне відчуття сопричасності з її Раковим Кутом і Палестиною (palaios) – станом прадавніх божеств.
Не стануть самі по собі ЧорнокінціЧорнокунцями, допоки рабська нікчемність не перейде в розуміння тої історії, яка датується 394 роком, роком приходу на праукраїну чорних гунів – кунців. Ні гунське причандалля накопане археологом Бандрівським, ані сам гунський ритуальний курган Розбита Могила, не спроможні пробити панцир цієї світоглядної кінечності, яка засіла в головах «незрячих».
І лише джерела Дани, заховані за багатозначним «колин» не зачіпив лінгвоцид. Чи ця етимологія вбачає поклоніння, чи «коліно», як божественний рододіл, з’ясують ті, думаючі що досі наспівують “шіді-ріді Дана».
Як і раніше, за текстом лишається багато цікавих краєзнавчих знахідок, але газетний формат обмежує їх виклад. До того ж, інертність сприйняття посилюється регідністю влади для якої просвітництво має комерційну складову. Підтвердженням цього є задміністрований «фоліант» у трьох томах історії міст, селищ і сіл Тернопільщини; по суті – продукт низькопробного плагіату, виробленого заради відмивання розтриньканих бюджетних коштів.

Яр Дан