Чи потрібно міняти місцями кольори українського прапора?

Наша держава щойно відновила (мабуть, таки відновила з 1918 року, а не проголосила заново) свою Незалежність. Ми тільки «пригадали» якими державними символами користувалися віддавна (і навіть не здогадуємося, наскільки вони стародавні). Тепер пора відновити пам’ять і про те, яке наповнення ті символи несуть, «пригадати» свою власну сутність. Зокрема і завдяки своєму прапору.

Чи потрібно міняти місцями кольори українського прапора? Останнім часом це питання досить часто порушують, бо існує думка, що тільки після цього наша нація стане по справжньому щасливою. Є публікації у пресі, організовуються теле- і радіопередачі, де історики й люди більш чи менш причетні до геральдики висловлюють свої думки. Хто більш компетентно, хто менш, а хто взагалі не компетентно. Маю глибоку повагу до деяких із них, зокрема до пана Андрія Гречила, який нині є головою Українського геральдичного товариства. Та справа в тому, що на це питання – чи варто міняти місцями жовту і блакитну смугу українського прапора – мають відповідати не історики, які обізнані у земних історичних подіях, а ті, хто досліджує духовність української нації, її духовну історію. Бо історики можуть сказати які символи мав наш народ раніше, але не можуть сказати чому мав такі символи. А будь-який національний символ, знак графічно відображає насамперед духовність нації як єдиної генетичної цілісности. По гербі і прапорі з давніх давен ідентифікували дух народу. Тому спочатку треба зрозуміти, що означають ті кольори, а потім подумати, чи варто їх переставити.
А означають вони не лан пшениці і небо, це – сьогочасне поверхневе трактування. Предки українців з доісторичних часів мали дуже потужне духовне наповнення своєї ідеології. У нашій історії зустрічається і знамено з жовтим кругом на блакитному тлі, воно більш точніше передає значення його барв. Жовта барва означає Бога, вчительство. Блакитна – людей. Бога позначали як сонце, людство – як небо і воду, але не ті небо і воду, яких бачимо земними очима. У більш простішому розумінні жовта символізує комунікацію між народами, а блакитна – різноманітні таланти. Синій колір у цьому розумінні означає земний розум, знання.
Наші пращури (особливо в Золотому Віці, на початках, коли мали глибокий духовний зв’язок із Творцем) звертаючись до Сонця, як до найбільш підходящого відповідника в земних реаліях, поклонялися не сонцю, а Богові. Приблизно так, як нині християни поклоняються не іконам, а тому духовному наповненню, яке вони вкладають у зображення. Небо на прапорі також означало не видиме небо, а ту «небесну твердь» (кажучи мовою біблійної книги Буття), яка оточує Бога і наближених до Нього. Звідси й вода – біблійна «вода», з тих «вод», які розмежовують «твердь небесну» чи «тверді небесні», бо такі «небеса» не одні.
Праукраїнські арійські народи, символи і духовну сутність яких перебрали нинішні українці, із високодуховних народів. Вони навіть символічно називали себе рибами, тобто тими, хто є не повністю на землі, і не повністю в небі. Згадаймо, знаком Ісуса Христа, який походив із арійських народів, був галилеянином за етнічним походженням і юдеєм за віросповіданням, була риба. Саме про «риби», а не про «раби» йдеться і у Велесовій книзі. І в українській пісні про дівчину-рибчину. Наші предки усвідомлювали свою духовність на пограниччі між земними народами (земнородними) і богами. У 48 псалмі читаємо: «Вислухайте це, всі народи, почуйте всі, що живете по всьому світі, і земнородні, і сини людські, разом багатий і убогий». Тут «земноводні» і «сини людські» протиставляються як різні народи. «Земнородні» – від початків походять від нашої Землі, а «сини людські» – духом поєднані зі своєю високодуховною першою батьківщиною, але за народженням є синами земних людей.
Жовто-блакитні державні символи є не тільки в українців. І фактично усі народи з такими символами мають походження від слов’яно-арійських народів у більшій чи меншій мірі. Це шведи, (всі скандинави – слов’яно-арійці); тиверці (Республіка Тива), автентичні кольори яких – жовто-блакитні, були дозволені в часі поневолення Китаєм; казахстанці; народи Боснії і Герцоговини. Також барбадосці (Барбадос – острівна країна в Карибському морі), які на жовтому тлі мають ще й тризубець; Палау – острівна країна а Океанії, має на прапорі жовтий круг на блакитному тлі. Прапор Еррери – однієї з десяти провінцій Панами, що у Центральній Америці, ідентичний українському; жовто-блакитні прапори мають Сілезьке та Опольське воєводства Польщі, де Сілезького – вузька жовта горизонтальна смуга по центрі прапора на блакитному тлі, а Опольського – вузька горизонтальна блакитна смуга внизу і широка жовта зверху прапора, та інші народи.
Знаний мовознавець Мирослав Рогович твердив, що походження слова «хохол» – з тюркської «хох-хул», перекладається як жовто-блакитний. Тюркські племена, що первинно походять із Тартарії, не одне минуле тисячоліття воювали з білою расою, тому протиставлялися жовто-блакитним. Воювали насамперед тому, що мали різні аж до протилежних погляди на ставлення до добра і зла, різну ідеологію.
То який колір прапора маємо ставити вище, а який – нижче? Що важливіше, Бог з Його законами (жовта смуга) чи людина з її не підпорядкованою Йому духовністю (смуга блакитна)? Ми справді станемо щасливими, коли не тільки на прапорі, а насамперед у своєму житті і в своїй державній ідеології, в державних законах поставимо Боже над людським. Бо немає щастя окремого, якщо щастя справжнє, то воно завжди спільне.

Анна-Віталія Палій, 22.08.2021 р.