(міфологема пана Твардовського в поемі Юрія Клена «Попіл імперій»)
В поемі «Попіл імперій» образ Пана Твардовського з’являється в третій частині:
«А з паном Твардовським вигадливий
чорт чаклує й ворожить у замку високім,
і чорт, елегантський, як денді, як лорд,
Європу вимірює цап’ячим оком».
Пан Твардовський – «польський Фауст», як його називають дослідники, чорнокнижник, легендарна постать, дуже популярна у слов’янських літературах. Оповіді про нього постали в Польщі в другій половині XVI ст., розвивалися й обростали новими деталями протягом кількох століть, вбираючи в себе різні теми і мотиви творів польського фольклору, а також легенд середньовічних літератур Європи. Тому легенди про пана Твардовського можна поставити в один ряд із світовими легендами про таких чорнокнижників, як староперський Зохак, візантійський Феофіл, кельтський Мерлін, іспанський Кипріян, італійський Карул, чеський Жито, німецький Фауст.
Одні з них оголосили Твардовського реальною особою, його батько був боднаром, ґаздою або купцем, нібито слухачем лекцій німецького філолога і гуманіста Філіппа Меланхтона у Вітенберзькому університеті. Про пана Твардовского як історичний прототип говорив і його сучасник – краківський єпископ Франтішек Красиньський: він зустрічався з ним у Віттенберзі, під час його студій з алхімії і астрології, спілкувалися вони і в Кракові, де Твардовський служив конюхом при дворі Сигизмунда II. Йохим Поссел, лікар короля Сигизмунда III, у своєму рукописному творі «Historia rerum polonicarum et pruthenicarum ab anno 1388 ad annum 1623» (1624) повідомляв, що Твардовський жив при дворі польського короля Сигизмунда II Августа, який правив з 1548 по 1572 р.
Інші вчені вважають Твардовського фантастичною копією німецького Фауста, одягненого в польський кунтуш із шаблею збоку. Згодом його прототип почали шукати в польських середньовічних переказах і навіть у творах римського поета Верґілія. Перший зведений текст оповідей про пана Твардовського опублікував у 1837 році відомий польський фольклорист та історик літератури Казімєж Владислав Вуйціцький .
І досі побутують перекази про будинки Твардовського у Бидгощі і Кракові і так звану «кафедру Твардовського» чи ґрот на Крем’янках під Краковом, у якому він проводив нараду з чортами. Також кажуть, що він створив греблю під Вислицею, залучивши до цієї роботи чорта, і той виконав велетенську працю, що перевершує людські можливості; греблю, вважають, було знесено правдоподібно за Казимира Великого. Ходять чутки про збережені залізні двері, на яких чорти несли Твардовського до пекла. І, нарешті, цикл легенд пов’язаний із корчмою з назвою «Рим», у якій чорт полонив чорнокнижника, таких корчм є біля десяти, вони розташовані і в Польщі, і в Україні. Польський історик Вацлав Олександр Мацейовский у 1830-і роки чув від одного з російських генералів про те, що на Полтавщині, біля міста Лубни, є корчма під назвою «Рим», де біси нібито розтерзали Твардовського.
Історія про Твардовського має незліченну кількість варіантів і поєднує її з дуже багатьма мотивами, відомими з інших подань.
Тема Твардовського була популярною і в Україні, зокрема в народних піснях. Так, пісня про бешкетника-чарівника пана Твардовського входила до рукописного збірника західно-українських пісень. Цей збірник у 1827 році надіслав Михайлу Максимовичу професор Віленського університету Ігор Лобойко, але замість цієї пісні до збірника було включено баладу Петра Гулака-Артемовського «Твардовський». Пісні про чорнокнижника були популярні, за свідченням Михайла Максимовича, на Полтавщині.
У ХVI ст. в Україні були поширені списки «Повісті про Саву Грудцина». Досліджуючи цю пам’ятку, яка має багато варіантів, літературознавець Володимир Розов порівнює її з твором «Грішні спасіння» з бібліотеки Києво-Печерської лаври і звертає увагу на те, що епізод про продажу душу дияволу дуже схожий у цих творах, він може бути паралеллю до пана Твардовського. В українському фольклорі, наприкінці ХІХ ст. було записано легенду про Твардовського-Повитовича, який продав свою душу чорту і за це був засуджений висіти між небом і землею, але ця легенда не мала нічого спільного з баладою Петра Гулака-Артемовського.
У журналі «Вестник Европы» (1827, т.6) було надруковано баладу Петра Гулака-Артемовського «Твардовський», яка є варіацією балади адама Міцкевича «Пан Твардовська» (1825).
В експозиції твору вжито цілий ряд українських реалій, які відсутні у Міцкевича: «музики», «шинкарка», «скрипки», «бандури», «солімка», «поставець», «сивуха», «шинка», «отаман», «гаман». Засобами відтворення українського колориту (поряд із описами одягу, предметів ужитку, звичаїв, своєрідності побуту) є тропи, позначені яскравою національною емоційністю та поетичністю: епітети і означення («рот свинячий», «ніжки курчі», «хвіст собачий», «ріжки цапині», «біс перистий», «мальована шкапа»), порівняння («окульбачиш, мов скотину», «з піску, як з ременю», «задихавсь, мов скажений», «хмара, як ніч», метафори («ріжуть скрипки і бандури», «дівчата гопцюють», «хлопці гарцюють», «люльки шкварчать, «гроші брязкають»).
У 1837 році було опубліковано повість українського письменника (і співака) з Василькова Степана Карпенка (1815-1886, псевдонім «Паливода»), «Твардовський». Євген Гребінка відгукнувся на неї рецензією і вона опублікована у 3-ому томі його 5-тимного видання творів.
Польський поет Ярослав Івашкевич, який у 1912-1918 роках навчався на юридичному факультеті нашого університету, будучи студентом, написав поему «Молодість пана Твардовського».
В епоху романтизму міфологема пана Твардовського була дуже популярна в польській літературі, письменники у своїх пошуках зверталися у пошуках натхнення до двох основних джерел – до європейської літератури і до народної поезії. Яскраво змальований образ «польського Фауста» у баладі Томаша Зана «Твардовський» (1818). У 1825 р. Ян Непомуцен Камінський написав для львівського театру п’єсу «Твардовський на Крем’янках», близьку за текстом до народної легенди, але відрізняється вона від неї широтою і драматизмом дії, а також більшим числом персонажів. Юліан Корсак у драматичній поемі «Твардовський-чорнокнижник» (1840) змалював шляхтича фантазером, що з’єднав в собі риси Манфреда і Фауста, але позбавлений справжньої енергії і розуму; диявол тут зображений у дусі карикатури, як невдалий філософ, який претендує на роль глибокого мислителя.
Польський письменник Юзеф Ігнацій Крашевський, який проживав на Житомирщині, в 1840 році написав повість «Пан Твардовський», використавши взяті з народних книг перекази про нього.
Міфологема пана Твардовського дуже поширена у творчості українсько-польських і польських поетів, напр., Олександр Гроза (містерія «Твардовський»), Володимир Висоцький (розділ «Твардовський» з його поеми «Нові дзяди»), до цього ряду слід додати імена Леопольда Стаффа, Луціана Риделя, Юзефа Бурсевича, Тадеуша Слупецького та ін. Перелік цих творів зайняв би кілька сторінок.
Як ми уже сказали, образ пана Твардовського оживає у поемі Юрія Клена «Попіл імперій», де йдеться про антилюдську сутність сталінського і гітлерівського режимів, фашизм, це і є той «чорт», який міряє Європу «цап’ячим оком». Цитую текст:
Малює чорнилом на чорній стіні
двох коней баских, прудконогих, як вихор.
Сідлають і мчаться страшні
два вершники в північ морозну і тиху.
Летить з-під копита сполошений сніг.
Пиху і відвагу плекаючи панську,
Твардовський несеться й прискорює біг:
із Кракова в Ломжу, із Ломжі до Гданська.
Кого ж має на увазі Юрій Клен під образом пана Твардовського і що це за угода з чортом? Ключем до розгадки є такі рядки поеми:
Над парком Саксонським кудлачиться тінь,
розмоклою ватою небо нависло,
і буднів безбарвних потовчену рінь
на берег пологий викочує Вісла.
Зазнавши розради останньої чар
і серце, що билося темпами марша,
улюбленій Віслі принісши у дар,
у Вавелі спить упокоєний маршал…
Звісно, йдеться про видатного польського політичного і державного діяча, першого голову відродженої польської держави, ініціатора створення Польської Військової Організації, засновник польської армії, маршала Польщі Юзефа Пілсудського (1867-1935), чий прах сьогодні спочиває на Вавелі.
У 1919 році перед загрозою широкомаштабної війни з Росією, Пілсудський, щоб сформувати спільний антибільшовицький фронт, підтримував Симона Петлюру в боротьбі проти Радянської Росії. Вів польсько-радянську війну і уклав Ризький мирний договір 1921 року. Власне, йдеться про драму Пілсудського, як її схарактеризував польський публіцист Мечислав Прушинський, як маю на увазі його книгу «Драма Пілсудського. Війна 1920 року», український переклад 1997 року. Ленін і Пілсудський, недавні колеги соціал-демократи, задля перемоги над УНР і Денікіним уклали таємний договір. Юрій Клен вважає, що Пілсудський уклав угоду з дияволом і вона обернулася великим злом і трагедією для Польщі і України, для всієї Європи. Подробиці переговорів і договору розкрив шеф генерального штабу польської армії генерал Тадеуш Кутшеба лише після смерті Пілсудського. Він засвідчив, що восени 1919 року прибула до Микошевич, поблизу Луцька, радянська місія «Червоного Хреста» під проводом польського комуніста, колишнього польського соціаліста і доброго знайомого з Пілсудським, Юліуша Мархлєвського. Мархлєвський через довірену особу нав’язав контакт з Пілсудським, який визначив для переговорів капітана Бернера. Бернер свідчить, що Пілсудський через нього передав Леніну пропозицію припинити бойові дії, встановити лінію розмежування польських і більшовицьких російських військ, а також утворити між ними нейтральну смугу шириною 10 кілометрів. 21 листопада Мархлєвський привіз із Москви позитивну відповідь Леніна, який лише вимагав збереження переговорів у таємниці.
Тактикою таємної допомоги для Радянської Росії Пілсудський добився того, що червоні по черзі розбили армію УНР, а потім Добровольчу армію Денікіна. Настав час використати ситуацію, що склалася, для здійснення плану відновлення Польщі в межах 1772 року, про це Юрій Клен пише так:
Ні чорне залізо, ні сірий бетон
готичного пориву не переможе,
бо сниться столиці ще давніший сон
і простір широкий od morza do morza.
З метою юридичного прикриття свого походу в Україну Пілсудський змусив Українську місію у Варшаві підписати декларацію про українсько-польський воєнний союз. При цьому польський уряд наполіг, щоб скоротити (реформувати) Армію УНР лише до трьох дивізій. Пілсудський і його штаб прагнули після вдалого походу на Київ і Одесу встановити свій повний військовий контроль над Правобережною Україною, а Уряд УНР звести до становища безправного сателіта. Похід Пілсудського в Україну провалився. Москва і Варшава погодилися на мир коштом поділу України та Білорусі.
На думку Юрія Клена, Пілсудський і його двійник Твардовський (у поемі) уклав угоду із самим чортом і сам став заручником цієї угоди, що призвело до розквіту фашизму в Європі.
Юрій Клен пише:
«А там уже крутиться свастики знак
у білому крузі над кожним порталом.
Кінь дибки стає, і червоний, як рак,
пан згорда шпурляє своє «Nie pozwalam!».
Та вже неспроможний спинити коня,
у буйнім запалі шукаючи ради,
він скаче наосліп, летить навмання
у чорну, як прірва, у мертву баладу.
Балада соціалістів-романтиків справді стала мертвою. 24 серпня 1939 року у Москві міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп та і Голова Ради народних комісарів, народний комісар закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов у присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та члена Політбюро ЦК ВКП(б), секретаря ЦК ВКП(б), Йосипа Сталіна підписали пакет про ненапад, і розділили Україну і Польщу, а 22 червня 1941 року почалася Друга світова війна, у якій, як ми знаємо, брав участь Юрій Клен.
Юрій Клен якраз пише про недалекоглядність польського політика:
Подумай про п’ятий трагедії акт,
о пане Твардовський, чарівнику-пане!
Навіщо зв’язав тебе з чортом контракт?
Куди ти женешся у далеч багряну?
Хоч біси коряться людському закляттю,
та щойно надійде лихий реченець –
і майстра вони роздирають на шмаття.
Невже ти не знаєш у темному сні,
що кінь твій баский, на якому ти скачеш,
лиш намальованим є на стіні?
Невже ти не тямиш? Невже ти не бачиш?
Так це лише кінь уяви.
Отже, міфологема про пана Твардовського у творі увиразнює головну ідею – протиставлення святості і християнської мудрості ментальності російської імперії, більшовизму і фашизму. Святість у творі уособлюють образи Києво-Печерської лаври, Китаєва, Софії Київської, Першої розмови з душею, Другої розмови з душею, Царства Духу, Христа, храму Грааля і т.д., більшовизм і фашизм ілюструють образи Марса, Леніна, Петербурга, Распутіна, попа Гапона, який міняє своє кадило на червоний прапор, Мефістофеля тощо. Імперії падають, бо в своїх ідеологічних підвалинах містять гріх та ембріони занепаду. Якраз пан Твардовський належить до тих сил, які несуть катастрофи та руїни. Прийдешність України має покоїтися на духовних підвалинах. Цими підвалинами є ідеалістичний світогляд, глибока віра в Бога, прагнення до гармонії і миру, свободолюбність і любов до рідної землі. Пан Твардовський і такі, як він, з цього комплексу випадають.
Олександр Астаф’єв.