Так я ще раз переконалася що розмова про комунікацію між письменниками-видавцями-журналістами потребує ще багатьох уточнень і зносок на полях. І тому я взялася про це ще трохи подумати тут.
Для мене особисто шлях книжки до рук читача має просту схему: читач зацікавився книжкою та прочитав її. На мою думку, важить тільки створення мотивацій до читання. Всі інші змінні не є важливими – вони ситуативні і глобально на поведінку людини, що хоче читати, не впливають.
Мала кількість бібліотек і книгарень, високі націнки в крамницях тощо – це лише відмазки для лінивого читача. Той, хто читає регулярно, вміє замовляти електронні та паперові книжки в електронних книгарнях, а більш консервативні читачі взагалі незмінно користуються послугами Укрпошти.
Зацікавитися книжкою можна після статті улюбленого критика або короткої анотації в глянцевому журналі, після рекомендації авторитетної людини, після цікавого інтерв’ю письменника в будь-якому з доступних ЗМІ.
Саме тому мені видається надзвичайно важливою присутність книжки в медіа.
Така позиція не подобається багатьом фанам сучасної української літератури. Вочевидь, ті фани надто звикли читати видані накладом 500 примірників романи. І вже не можуть стерпіти щось більш успішне. І тому їх дратує всяка публічність книжок і письменників.
Наприклад, коли вийшла “Голова Якова” Любка Дереша, її рекламували в київському метро. Пам’ятаю, це викликало невдоволення деяких читачів і навіть моїх колег – літературних оглядачів і критиків. Доходило до обіцянок “книжку до рук навіть не брати”. І ніби ж притомні освічені люди, а говорять такі дурниці.
Інший приклад – письменники, котрі часто дають інтерв’ю або пишуть колонки. Якщо зазирнути в коменти під тими дописами, там виявиться чимало закидів на кшталт “піариться, як йому / їй не соромно!”. Скажімо, жодна колонка Юрія Андруховича не обходиться без закидів у “піарі” чи то пак у “самопіарі”.
Я про все це думала в “сплячому режимі” – аж до кінця листопада. Саме тоді на декілька днів моя доволі літературоцентрична стрічка френдів зійшлася в двобої на тему цієї рецензії.
Виявилося, що письменник-дебютант може поцілити в больову точку дуже легко. Для цього достатньо привернути бодай якусь увагу ЗМІ. Найбільший гріх – привернути увагу телевізійників. Якщо ви дебютант, то колеги по цеху цього не пробачать.
А якщо в комплекті додається ще й попадання в цільову аудиторію, гарні продажі та (свят-свят-свят) гарне місце в списку “топ-книжки тижня” – то все. Колеги цього не пробачать точно – і не пробачать ніколи.
І тому я подумала, що наше в міру насичене літературне життя було би змістовнішим, якби письменники та видавці вміли спілкуватися з журналістами. Не в сенсі “джинси” і зрежисованих ніжних статей самих про себе. А в сенсі ефективності комунікації між сторонами.
Тут дозволю собі декілька ідей для покращення:
1. Повідомляйте про ваші важливі події
Нова книжка, презентація, цікаві зустрічі з авторами, флеш-моб, гра, тематичний конкурс, отримання премії – приводи повідомити про це журналістів. Повірте, всі ми зацікавлені в тому, щоб отримувати регулярне інформування про важливі та цікаві події.
Нюанс:
Не перетворюйте розсилку на спам. Наприклад, одне українське видавництво примудряється надіслати мені 4 (!) однакові листи з новиною про свої події. Напевно, я в них значуся в 4 різних списках розсилки.
Інший приклад – дружні видавці про свої спільні події повідомляють однаковісінькими листами. В кращому разі таких листів я отримую по два. Іноді буває більше.
Третій варіант – дрібні повідомлення про кожен пчих, які не мають жодної інформаційної цінності. Немає сенсу множити нецікаві повідомлення про дрібні етапи великої події. Мені особисто більш цікаво читати один великий грамотний реліз або пост-реліз.
Другий нюанс: пишіть правду. Не обіцяйте, що на захід прийде всім відомий письменник, якщо його там насправді не буде. Повірте, довіра до організаторів, які не відповідають за свої слова, падає швидко.
Як мінімум, тележурналісту буде важко вдруге замовити камеру з оператором туди, де вже раз обманули та зруйнували бодай надію на сюжет.
І ще один нюанс. Коли беретеся за справу написання прес-повідомлень, переконайтеся, що прослухали чи прочитали бодай один курс із техніки створення таких текстів.
Бо зараз в Україні маємо таке: всі знають, як правильно вчити, лікувати, жити та писати прес-релізи. Повірте, це неправда.
2. Відповідайте на запитання журналістів
Логіка тут проста. Якщо ви вже запросили журналістів на подію, то спілкуйтесь із ними.
Не потрібно робити вигляд, що всі журналісти навколо – ідіоти. І що тільки ви, організатори, і тільки ви, письменники, претендуєте на звання розумних людей.
Я особисто не люблю письменників і видавців із такими манерами.
Повірте, якщо журналіст-телевізійник всоте питає “Як довго ви писали цей роман?”, то він це робить не з власного незнання чи ідіотизму. Можливо, йому просто в сюжет потрібен ваш синхрон із саме цими словами.
Так само – під час інтерв’ю. Якщо під час розмови звучить “банальне запитання”, то подумайте про читачів ЗМІ, для якого ви це інтерв’ю даєте. Якщо це ваша перша поява в тому ЗМІ, то повірте: запитання про перший написаний твір і про те, звідки ви берете натхнення – то не просто вибрик журналіста-ідіота, а спосіб вперше представити вас читацькій аудиторії того ЗМІ.
Нюанс:
Якщо ви маловідомий письменник, то зверхнім ставленням до журналістів і їхніх запитань ви назавжди зіпсуєте собі медійну карму.
Натомість, якщо ви вже давно і надовго відомий і успішний автор – будьте хамом. Ніхто вас не буде любити, але імідж загадкової людини можна склепати.
Особливо недалека публіка з комплексом меншовартості та любов’ю до інтелектуального мазохізму так і буде приговорювати: “Які люди, Гаврюша, які люди!”
3. Працюйте в соціальних мережах
Можна скільки завгодно нити про те, що інтернет негативно впливає на … (потрібне підставити). Але є простий факт – робота з просуванням книжки і-або письменника в соціальних мережах дає результати.
В ідеалі така робота дасть декілька сотень або декілька тисяч лояльних читачів. Вони звикнуть стежити за вашою мережевою активністю, звикнуть її неанонімно коментувати. Повірте, сотня “своїх” читачів важить набагато більше за тисячу-другу анонімів.
Нюанс: робота в соціальних мережах не завжди конвертується в продажі та велику відвідуваність заходів.
Другий нюанс: всі люди, які пишуть, чомусь впевнені, що вміють грамотно працювати з соціальними мережами. Не полінуйтеся, прочитайте або подивіться відео-курс smm, навчіться новому та почніть працювати нормально.
Третій нюанс: в соціальних мережах важить зміст. Якщо вам нічого сказати, то немає сенсу множити няні фоточки та статуси про “зимовий день за вікном – вгадайте, що тут на картинці”. Їх все одно ніхто не залайкає.
Висновки
Звісно, тут не йдеться про шляхи глибокого та аналітичного аналізу літературних творів чи творчого паркуру котрогось із авторів.
Ідеться про те, щоб забезпечити книжці та письменникам бодай присутність у медіа-просторі.
Я розумію, що в українських ЗМІ теж треба поміняти ставлення до культурного процесу та культурних новин.
Але зміни мають бути обопільними. Спочатку – цікаві події, потім – цікаві новини. Тому дайте їм зустрітися – подіям з новинами, новинам з подіями.
Ірина Славінська, літературний оглядач “Української правди. Життя”