73-річна Зіновія Августинівна Марущак із села Озеряни, що на Борщівщині, пише вірші, прозу, складає сатиричні частівки про депутатів і колишніх президентів-невдах.
У творчому доробку старенької – два загальних зошити вщент списаних віршами і піснями. Теми бере з життя, яке в нас сьогодні дуже колоритне і багатогранне. Подивиться передачу по телевізору, почує якусь болючу новину – і за ручку береться. Так народжується чергова частівка про депутатів і їх бійки у Раді, про казнокрадів і ненаситних олігархів, про мізерні статки простих українців і лімузини багатіїв. Каже, краще той телевізор не дивитися, там стільки зла!
Зіновія Марущак проживає самотньо ось уже 16 років, відколи помер її чоловік. Часто хворіє, однак працювати на землі любить. Коли я завітала до жінки, вона поралась на грядці.
– Коли працюю на землі, то ніби сили до мене прибувають, – ділиться зі мною. – Тоді і тема чергового вірша прийде в голову. То я кидаю сапу, йду до хати за зошитом і швиденько записую, щоб не забути.
Змалку Зіновія Августинівна тягнулася до пісні і слова. У школі її улюбленими предметами були мова , історія і література. А от математику страшенно не любила. Зрештою, вона їй не знадобилася жодного разу в житті. Батько Августин був гарним і дбайливим господарем, пройшов майже усю війну. Повернувся пораненим і хворим. А ще був палким патріотом. По якімось часі він, разом із патріотично налаштованими молодими людьми села, змайстрував у себе на подвір`ї дубовий хрест у пам`ять про полеглих повстанців. Уночі цей хрест жителі села встановили у глибині лісу. Кажуть, він і донині там є.
Батько теж гарно співав, пригадує пані Зіновія, знав багато повстанських пісень, збирав свою бібліотеку. Ось від нього дочці й передалась любов до рідного слова і пісні.
– Я не маю з ким в хаті поговорити, тому спів рятує, – розповідає моя співрозмовниця. – Уже 16 років сама до себе говорю, сама із собою раджуся. А пісню заспіваю – і якось легше на душі. Тому пишу для себе пісні, вірші, частівки. Часто перечитую ці сатиричні частівки і так настрій собі піднімаю.
Зіновія Августинівна спочатку складає мелодію, а вже потім до неї слова підбирає. Музичної освіти не має, тому на ноти покласти музику не може. Але мелодія до кожної пісні у неї в пам`яті. Має гарний голос, слух, чисте інтонування, тому шкодує, що не навчалась нотної грамоти. Проте сама опанувала гру на гармошці і гітарі.
Прошу пані Зіновію прочитати декілька частівок. Вона ретельно вибирає і нарешті починає виразно декламувати:
«А в нашій Верховній Раді немає порядку,
Депутати лиш сваряться, б`ються по порядку…
Вони собі так зробили, що усі – багаті,
Мають вілли, дачі, «стінки» та й усе у хаті.
А ще мають «Мерседеси» і коханок по дві,
Ми ж із вами, дорогенькі, ходимо голодні…»
«Ой надворі вже негода, дощик накрапає,
То наша Україна плаче і ридає…
Ми терпіли, ой терпіли, терпець увірвався,
Пішли наступом на Раду, а Янек злякався…»
Ще багато цікавих приповідок і частівок про наших владних мужів почула я того дня від Зіновії Марущак. Видавати їх друком жінка і не думає. Немає на це коштів. На мізерну пенсію ледве виживає. Хоча скільки сьогодні видається непотрібних книжок і збірок! А її сатиричне слово, над яким, звичайно, треба ще попрацювати словесникам, є цінним і потрібним. Адже це – наша з вами історія.
Ірина Мадзій
На фото: Зіновія Августинівна Марущак.