О, доле, нинішня й колишня,
в зав’югах каторжанських тундр…
Ти їй, калино, не одснишся,
калино, схилена до струн.
Григорій Радошівський. Зі збірки «Живу…», 2011.
День початку зими 2019 року в музеї “Зборівська битва” м. Зборова на Тернопільщині. При вході до музею гостей зустрічає викарбуваний на меморіальній плиті ювіляр. Весною, у травні місяці урочисто відкрили цю пам’ятну дошку. Горить свіча. Зібралося щире коло людей для відзначення ювілейної дати – 90-річчя народження поета й громадського діяча Григорія Радошівського (Г.Я. Барана, 01.12.1929, с. Радошівка, Шумського району -13.05.2013, м. Зборів, Тернопільщина). Зійшлися найближчі, побратими, родина. Вже понад шість років його немає з нами. Проте його світлий образ, вагомі результати діянь, полум’яне слово правди, жертовна праця журналіста, подвижництво у царині краєзнавства та музейництва Зборівщини й культури краю є тим каталізатором, який стимулює творчий порив сучасників. На добротному круглому столі Стрілецької зали музею – портрет незабутнього Григорія Радошівського (псевд., під творами стоять також підписи Б.Грицюк, Г.Грицюк, Г.Бутенко й ін.), вишитий рушник, живі квіти й калина, збірки його творів.
Згадували українського поета, письменника, високопрофесійного газетяра з тридцятип’ятилітнім стажем, культурного діяча, творця музею “Зборівська битва” та першого його очільника директор музею “Зборівська битва” Богдан Макогін, багатолітній керівник сектору культури на Зборівщині Михайло Лукачат, науковець зі Львова Володимир Шевчук, журналіст, сучасний прозаїк Леонід Білик, педагог Василь Добромиль, вчителька української мови та літератури Ганна Полева, провідник Товариства “Зборівської козацької Січі” імені полковника війська Запорозького Івана Богуна, громадський діяч Тарас Лобур, вчитель історії Зиновій Матвіїв, журналіст і письменник Василь Березинський, краєзнавці Іван Гнідий, Степан Пуківський, Євген Прінь та інші. При житті його вшановували різними нагородами, літературними преміями. Він – член національних спілок письменників (1995) і журналістів (1980), Наукового Товариства ім. Т.Шевченка Львові (2012). За досягнення у творчій та громадській роботі отримав ряд заслужених високих державних нагород, відзнак та літературних (ім. братів Богдана та Левка Лепких, 2002, ім. Уласа Самчука, 2010) премій.
Беззастережно сходилися на тому, що Григорія Яковича та його творчого організаторського хисту, зачинів усіх культурно-просвітницьких подій за його ініціативи, його натхненного слова поетичного злету ой, як бракує сьогодні. Важко бути попереду. А Григорій Радошівський, усупереч обставинам, навіть спротиву твердо йшов назустріч мрії, запалював інших. Влучно й образно подавав художнім словом думку і сподівання, націлював усіх на високу мету. Жив і творив Україною. За це потерпав ще зі шкільної парти. Все життя його було під тягарем арешту на початку 1949-го та запроторення до сталінських концтаборів на 25 років. Хрущовська відлига дала змогу вийти на волю після шести років задротованої сибірської крижаної холоднечі.
Заочно закінчив у 1965 році факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка, працював у редакціях районних газет Тернопіля. Після виходу у світ першої поетичної збірки “Квіти на постаментах” (Львів, 1969) його поетичні крила були обпалені переслідуваннями – був позбавлений можливості видати свої твори окремою книжкою. Його поетичні, краєзнавчі та прозові збірки з’явилися вже за незалежної України. Мав що сказати й умів це зробити неповторно, талановито, образно, застосовуючи прийоми козацького бароко, яке на генному рівні жило в його єстві. А ще були участь у низці колективних збірок, публікації у періодиці. Зорганізував історико-краєзнавчий музей “Зборівська битва”, експонати для якого збирав при допомозі однодумців по всіх селах району задовго до офіційного відкриття музею у Зборові на вулиці Козацькій. Він снив козацтвом. А тому про битву під Берестечком знаємо за твором Ліни Костенко “Берестечко”, а про Зборівську битву 1649 року – за поемою Григорія Радошівського “Мальви прийдуть на поклін”, яка з’явилася друком окремою книжкою в Тернополі 1995-го (була викінчена ще 1979 року). Ініціював відновлення “Просвіти” у Зборові. Знаємо тепер ширше про багатогранну діяльність Григорія Радошівського зі щорічних випусків часопису “Білий Берег”, започаткований при музеї “Зборівська битва” 2015 року (вже вийшли випуски 1-й – 5-й). В доробку поета вісім поетичних та прозових книжок, п’ять краєзнавчих путівників, низка колективних збірок з його участю, об’ємні за змістом численні публікації в періодиці (українських журналах “Жовтень”, “Зміна”, “Україна”, “Дзвін” (раніше “Жовтень”), “Тернопіль” (тепер “Літературний Тернопіль”), різного рівня газетах).
Згадували про Григорія Радошівського, з теплотою говорили про його благородні взаємини з колегами, вдало реалізовані проекти. Пригадали, зокрема, перебіг подій навколо Білого Берега, як історичного місця Зборівської битви 1649 р., Козацького кургану на виїзді з м. Зборів, пам’ятника Т.Шевченкові та багато іншого, що здійснювалося з безпосередньою участю Радошівського. Втішався шкільною молоддю, любив зміну старших. Почули всі присутні й про маловідомі сторінки життя й творчості. Л.Білик розповів про його режисерську та акторську роботу на аматорській сцені районного будинку культури. Його “ходіння в народ”, тобто поїздки за експонатами та матеріалами майбутнього музею, різноманітні організовані Г.Я.Бараном та з його участю патріотичні заходи розповідали М.Лукачат, й інші. Про родинне село та середовище, у якому виростав майбутній поет, у своєму слові мовив дослідник-краєзнавець В.Шевчук. Г.Полева рзповіла про шкільні ранки та вечори, на яких звучали твори поета у виконанні учнів, привернула увагу й до проблем у вивченні творів українських авторів у сучасній середній школі, у якій мало місця патріотам з когорти Григорія Радошівського з їхнім дивовижно ємким словом. На ювілейному зібранні йшлося про козацтво і патріотичне виховання молоді на історичних традиціях. Про це та особисте спілкування з Григорієм Яковичем розповів Т.Лобур, який за доброю традицією подарував також цікаві книги для музейної книгозбірні, започаткованої свого часу Радошівським. Син Григорія Яковича Василь, вчитель, активний пропагандист шкільного спорту поділився з присутніми спогадом про Радошівського у колі сім’ї, службова робота якого тривала вечорами і в хаті. Обдзвонював побратимів, запрошував прийти на міроприємство. Вони відбувалися часто. Не оминав жодної нагоди зібрати зборівську громаду в урочистому дійстві: освячення води на Білому Березі, відвідання стрілецьких могил, відзначення ювілейних історичних дат, приурочених козацтву, відновленню Української держави, дійства до календарних релігійних свят…
Бесіда вийшла цікавою, корисною, змістовною. Бо незримо була присутня душа поета, промовляв Григорій Якович з екрана монітора – переглядали фільм, створений Б.Макогоном. Звучали вірші й уривки прози зі збірок. Обговорювали також перспективи краєзнавчої роботи та гідне вшанування пам’яті поета Григорія Радошівського, зокрема можливості видання його творів вибраного та спогадів про нього.
Володимир Шевчук, дійсний член НТШ, м. Львів