Іван Миколайович Гушалевич народився 4 грудня 1823 р. у с. Паушівці (тепер Палашівка) Чортківського району в багатодітній селянській родині. Вчився спочатку в паушівського дяка, потім у початковій школі (в с. Базар) та у гімназії у м. Бучачі. На 12-му році І. Гушалевич втратив батьків (померли від тифу) і близькі родичі взяли його під свою опіку.

Після успішного закінчення гімназії І. Гушалевич став вихованцем Львівської духовної семінарії. Вірші почав писати ще в гімназії (німецькою мовою). 1848 року, будучи семінаристом, видав свою першу збірку “Стихотворенія Івана Гушалевича”. Цього ж року він закінчив семінарію, був учасником “Собору руських учених”.
У 1849 р. І. Гушалевич редагував перший літературно-науковий часопис у Галичині “Новини”, а потім “Пчолу”. З 1849 по 1855 р. учителював у Львівській гімназії, разом з Я. Головацьким, І. Вагилевичем входив до складу комісії для вироблення української юридичної термінології, складав шкільні підручники.
1855 року за браком необхідної кваліфікації І. Гушалевич змушений був залишити викладання в гімназії і до 1862 р. займав парафію у селах Іванівці та Князівському (тепер Калуського району Івано-Франківської області). Будучи одночасно завідувачем Перегінського деканату та інспектором народних шкіл, І. Гушалевич сприяв піднесенню місцевих шкіл, організував громадськість для підписання протесту проти спроб польських урядників запровадити польський алфавіт для українського письма, збирав народні пісні.
1860 року І. Гушалевича обрано послом до крайового сейму, а в 1867 р. і до державної ради. У сеймі І. Гушалевич також виступав на захист української мови. У 1862 р. склав екзамен на учителя і до 1889 р. працював викладачем у Львівській гімназії, після чого пішов на пенсію і останні роки прожив у Львові.
Народна мова, щире людське чуття та мелодійна музика композиторів І. Лаврівського, Т. Рутковського, М. Вербицького сприяли тому, що деякі поезії І. Гушалевича (“На полі, на полі пшениченька розцвілась”, “Чого лози похилились при тихій воді” і ін.) та пісні із мелодрам стали популярними на Західній Україні. З 1850 р. І. Гушалевич пішов згубним шляхом галицького москвофільства з його орієнтацією на російський царизм, з його зневагою до народної мови і пропагандою “язичія” (дивовижної мішанини старослов’янських, російських, українських, польських слів) як літературної мови.
Написані ним в цей період численні твори: пісні, сонети, думи, байки, віршовані повісті – в більшості не мають ніякої художньої вартості. З чотирьох драматичних творів тільки мелодрама “Підгоряни” (1879), пізніше перероблена М. Кропивницьким, мала деякий успіх.
Помер І. Гушалевич 2 червня 1903 р. У статті “Іван Гушалевич”, ш,о вийшла слідом за наскрізь фальшивим некрологом у москвофільській газеті “Галичанин”, І. Франко розкрив справжні причини сумної долі змарнованого Гушалевичевого таланту.

Мир вам, браття, всі приносим – пісня Теодора Леонтовича на слова Івана Гушалевича, яку Головна Руська Рада визначила гімном Галичини під час «Весни народів» 1848-1849 років.

Мир вам, браття, всім приносим.
Мир – то наших отців знак,
Мира з неба всі днесь просим,
Чи багатий, чи бідак.
Разом руки си подаймо
І, як браття, ся любім,
Одні другим помагаймо,
К спільній меті поспішім!
Що ж нам нині на заваді?
Все вже зникло, тепер час!
Далі й в мирі, далі й в ладі
В ім’я Боже, лише враз!
Мир вам, мир вам, руські діти,
І гаразд вашим хатам!
Разом сили сполучіте,
Добре, добре буде нам!

Володимир Погорецький.

Leave a Reply

Your email address will not be published.