Доброго дня, друже Володимире! Це Григорій Остапенко, якщо забув мене – колишній редактор міської газети «Ратуша». Минуло майже десять років з того часу, як я виїхав з Чорткова і відійшов від політики (редактор часопису не може бути поза нею) і сім років – від журналістики (три роки потім працював в заводській газеті приватного акціонерного товариства) де політикою займатися не дозволялося. Не шкодую, що відійшов від журналістики, бо потім за сім років зробив більше в матеріальному плані, ніж за всі 55 років до того. Та це вже інша тема. Звичайно, останні десять років я час від часу цікавився розвитком Чорткова, в якому прожив немало – тридцять років.
Про існуванням «Золотої Пекторалі» дізнався від Ореста Лижечки, з яким тримаю постійний зв’язок – в “Однокласниках”. Зразу ж знайшов веб-сайт журналу і був приємно вражений його змістом, подібно тому, як був вражений повідомленням радянської преси у далекому 1971 році про історичну знахідку археологів в одному із українських курганів. Тоді це була дійсно сенсація.
Спочатку зазначу, що, на мою думку, «Золоту Пектораль» (на жаль, я не бачив ще паперового носія) можна без вагань занести до числа часописів, які незалежно і стисло фіксують події та розвиток літературного – мистецького життя в місті та Україні в історично-хронологічній послідовності, подібно літопису. Хоча, про повну правдивість та незалежність часопису, як і всіх українських ЗМІ, говорити ще рано. Але у порівнянні з іншими – терпимо.
Тож мені, людині не байдужій до розвитку подій у Чорткові, було дуже цікаво, завдячуючи «Пекторалі», дізнатися про життя міста за ці роки та зробити деякі, на мою думку, дуже близькі до істини висновки.
Що кинулося в очі? Це те, що пройшла, і не одна, зміна в політичній і мистецькій елітах Чорткова – це закономірно. Хоча, на арені ще фігурують «ба, все те же лица», як то Михайло Вербіцький, Олег Барна, Яромир Чорпіта, Андрій Базалінський, Олександр Степаненко та інші, такі, що не тонуть і вічно рвучі до бою. Всі вони, як і колись, висмикують свої і чужі чуби за покращення і поліпшення. Політики міняють господарів і акценти, а віз – і нині там. “Крутелики”-багатії трохи розбудували Чортків, а старі проблеми з економікою і сільським господарством ще більше загострюються. Сміття, як я зрозумів з публікацій, до цього часу чиновники так і не можуть прибрати з вулиць.
Дуже приємно, що виросло нове покоління літераторів, художників, діячів мистецтва, які своїми доробками намагаються залишити помітний слід в історії Чорткова. Успіхів вам усім у вашій благородній справі.
Бажаю, друже Володимире, так тримати і бути завжди щиро правдивими.
Григорій Остапенко (місто Кременчук).