На останньому засіданні клубу творчих особистостей при районному краєзнавчому музеї презентувалася творчість знаного на теренах Чортківщини художника-графіка Степана Шевчука. Знаний-то він ім`ям і творчістю, а ось особистісно для багатьох, навіть відвертих шанувальників якось так зостається десь «поза кадром», в тіні – через свою надзвичайну скромність. Це й було помічено та неодноразово підкреслено багатьма присутніми на презентації упродовж вечора.
Дивлюся, слухаю і вже вкотре мимоволі ловлю себе на думці, що писати про художників важко. Насамперед тому, що ніяка, навіть найпалкіша мова не в силі передати те, що відкривається взору. А тут спробуй, обійдися словесами…
Директор музею Яромир Чорпіта, чи ненайперша постать у місцевому краєзнавстві, означив пана Степана, презентуючи на загал його особу, «королем графіки». Мабуть, яскравіше, влучніше не скажеш. Підтверджень тому – хоч відбавляй. Справжнім визнанням у високих колах стала творча співпраця нашого краянина-мистця з журналом «Дзвін»: він оформляв його ювілейне число, там вже, у галереї «Дзвону», «прописалися» ліногравюри С.Шевчука до «Слова о полку Ігоревім». Завсідаї клубу переглядають з рук у руки те мистецтво високого карбу: князь Ігор, віщий Боян, плач Ярославни на валу, воїни… Здається, все аж дихає не лише старовиною, а й мужністю та патріотизмом наших героїчних пращурів.
Степан Шевчук вправляється у художестві майже чотири десятиліття. То – не лише графіка (хоча вона для нього найперша Муза, стиль – академічний), а й акварель, олівець, темпер, є й ксилографія, малюнки тушшю. Пригадує, олівці у повоєнному дитинстві купила йому мама. Тоді й почалося: пас худобу і малював. На рідній Заліщанщині, у Летячеві, чудові краєвиди. Згодом навчався в Українському поліграфічному інституті ім. І.Федорова (нині Академія друкарства). Працював учителем малювання у школах, викладачем в художній школі, художником-оформлювачем. Малював ікони, оформляв іконостаси. Більш творчо працював у театрі – там і навився образно думати. На представлення він вибрав 34 роботи – по 1-2 з кожного періоду творчості, аби відобразити його повніше. Ось у центрі виконаний в олії старовинний (бо переважають чорні барви, таке ж і тло, й підрамник) портрет бабусі художника, його натхненниці. Ось акварельні малюнки (пастельні роботи, бо «тягне» на колір»): манить весняною бентегою бузок, розквітла папороть, будяки в обрамленні павутиння на тлі променів стомленого осіннього сонця. Мальви на тлі старовинної фортеці Кам`янця-Подільського, переважає червона барва, символ пролитої упродовж віків на цих мурах крові. Пеньки, гриби, що нагадують своєю поставою людські постаті – автор переконаний, що краще трохи недомовити, як перемалювати. Графіка, чи й не уся, свого часу «перемандрувала» шпальтами районки, у такий спосіб ошелешений читач наче відкривав для себе нелегке й звабливе мистецтво краянина, майже всі куточки рідного міста, означені символами старовини. Степан Шевчук 2002 року удостоївся першої премії у конкурсі на символіку міста, створивши сучасний герб Чорткова. 2007 року виставлявся в обласному краєзнавчому музеї.
Він надто скромно оповідав про себе і охоче ділився гранями творчої майстерні (уявної, бо реальної так і не має) з посланцями студенства педагогічного училища ім. О.Барвінського, котрі завітали на презентацію зі своїм викладачем Сергієм Бондарем. Відповідав на запитання, у такий спосіб посвячуючи в графіку непосвячених досі. А гості презентації, члени клубу творчих особистостей і собі відповідали довірою: «цей непересічний талант вважає, що краще щось віддати, ніж просити» (Яромир Чорпіта, вдарувавши мистцю історичний нарис «Чортків» свого авторства), «художник, що малює серцем» (Олександра Іванців), «знакова фігура, величі якої ми досі не усвідомили» (Андрій Базалінський), «маю за честь познайомитися особисто» (Галина Грицьків), «у виставці присутній історичний нарис, архітектурний код старого міста» (Тетяна Витягловська).
Насамкінець художник поділився сокровенним прагненням створити цикл робіт з присвятою українській міфології.
Анна БЛАЖЕНКО