У нашому будинку в Теребовлі кімната-бібліотека є, але до її створення ми йшли багато років. Спершу, за давньою традицією книжки ставили у меблеву стінку, поряд із чайними та кавовими сервізами. Довгі ряди, утворені з багатотомників вітчизняних та закордонних класиків, уся «Українська радянська енциклопедія», довідники із садівництва, квітництва, медицини, численні кулінарні книги, історичні романи здебільшого про блиск і вбогість французьких дворян, трохи менше про звитягу запорізьких козаків…
ДОМАШНЯ КНИГОЗБІРНЯ
У кожному домі повинна бутиокрема кімната, відведена під бібліотеку з обов’язковими атрибутами – м’якою широкою канапою для того, аби зручно вмоститися і журнальним столиком біля неї – куди покласти книжку. Звісно, книжку можна кинути і на підлогу, але я належу до покоління, для якого, окрім інших культів, існує культ паперових зібрань премудростей, а тому столик про всяк випадок залишимо.
У нашому будинку в Теребовлі кімната-бібліотека є, але до її створення ми йшли багато років. Спершу, за давньою традицією книжки ставили у меблеву стінку, поряд із чайними та кавовими сервізами. Довгі ряди, утворені з багатотомників вітчизняних та закордонних класиків, уся «Українська радянська енциклопедія», довідники із садівництва, квітництва, медицини, численні кулінарні книги, історичні романи здебільшого про блиск і вбогість французьких дворян, трохи менше про звитягу запорізьких козаків… Ніби й непогана бібліотека, але дуже безладнаі головне – розкидана по всій хаті. Ось тому в мене і виникла ідея зібрати книжки в одному місці: і зручно, і очам приємно.
Спершу було нелегко: творення кімнати-бібліотеки видавалося довгим і клопітким: очищення шафок від одягу або допотопної техніки на кшталт ризьких м’ясорубок, чи порохотягу «Ракета», відкручування дверцят, встановлення поличок… Проте навіть тоді, коли книг вже не вистачало, непотріб все одно витрушували, створюючи вільне місце для прийдешніх книжкових поколінь.
Біля трьох, а то й чотирьох сотень книжок я віддала місцевій бібліотеці. «Благородний вчинок!» – скаже наївний читач, а насправді це був ще один етап очищення від макулатури. Нічого цінного я туди не віднесла, так, дамські романи і старі підручники…
Скільки домашніх книгозбірень – стільки родинних історій. От, наприклад, є в нас Євангеліє початку ХХ століття, яке тато викупив у колишнього місцевого кадебіста за сто гривень. Цією книжкою він хвалився кожному випадковому, чи запланованому гостеві, змушуючи мене бігати по неї на другий поверх, до тієї самої кімнати, яка згодом перетворилася на домашню бібліотеку. Предметом особливої гордості були латинські примітки на полях Євангелія, зроблені, вочевидь, священиком. Вони створювали ауру причетності до таємниці, можливо, навіть до зруйнування якоїсь церкви, хтозна…
Крім книжок, значне місце у книгозбірні посідає мій приватний архів, світ моїх очей: три окремі полички з літературними и та науковими публікаціями, папка з газетними вирізками, дипломи, листи, фото… Якось прочитала, що російський поет Микола Заболоцький написав літературний заповіт, в якому точно вказав, що повинно увійти до його підсумкової книги, її структуру і назву. Поетичне вибране закінчувалося авторською приміткою: «Цей рукопис містить повне зібрання моїх віршів та поем, встановлене мною у 1958 році. Усі інші вірші, які коли-небудь були написані та опубліковані мною, я вважаю або випадковими, або невдалими. Включати їх до моєї книжки не потрібно. Цей рукопис перевірений, виправлений та укладений остаточно, варіанти багатьох віршів, які були опубліковані раніше, варто замінювати текстами наведеними тут».
Подібний заповіт планую скласти і я, адже, починаючи з 2002-го року (а саме від цієї дати стартує публічне оприлюднення моєї літературної діяльності) назбиралося стільки надрукованих, та все ж таки недрукабельних текстів, що найкращим виходом із ситуації є укладання вибраного. Гірше з Інтернетом, бо тут важче відстежити і знищити власноруч те, що розгубилося на вузьких і широких стежках світової мережі… Якось мені вже доводилося зрікатися віршів, опублікованих на сайті «Поетика». Невесела і навіть дещо трагічна процедура, але чого тільки не зробиш заради доброї письменницької репутації.
А ще люблю уявляти як виглядатиме моя домашня книгозбірня через тридцять років, скільки додасться нових книжок, чи треба буде шукати додаткові полички під приватний архів… І чомусь завжди, коли в уяві зринає момент мого відображення в дзеркалі, яке висітиме навпроти книжкової шафи, відображення жінки, що безнадійно постаріла, видіння обривається.