Кожного літа чомусь думається над віком і характером. Це та пора, яку сусідки-бабки називають «пора би вже нарозумитися», а ще та пора. Коли від великих, як горнята, зірок над головою перехоплює дух, бо вони так низько, що, здається, падуть.
Бо я так хочу…
Народитися влітку і все життя вибирати тепло. Любити урагани і громовиці, але тішитися аж прозорому погожому небу. Годувати коня цукатами, хоч їм і не можна стільки солодкого, плавати у нічній ріці, яка набрала тепла і трав’яних запахів, а потім прибігати і вкладатися клубочком під коциком – «Та не втоплюся я, ба’…».
Вчитуватися в книжки – саме паперові, робити там олівцем позначки, розбирати на цитати, виписувати собі в блокнот – я так люблю. Встати серед ночі, закласти волосся олівцем і друкувати своє – а у відкрите вікно літо дихає. І ніч. Це також люблю.
Зі стрімкого горба не зійти – покотитися травою чи й сіном, їсти черешні саме на дереві і пробувати як то – ловити рибу руками.
Кожного літа чомусь думається над віком і характером. Це та пора, яку сусідки-бабки називають «пора би вже нарозумитися», а ще та пора. Коли від великих, як горнята, зірок над головою перехоплює дух, бо вони так низько, що, здається, падуть.
Іду собі водою і наслухаю десь гладенького, а десь щербатішого каміння – бо я так хочу…
Вірші Іванни Стеф’юк.
Автор фото – Руслан Трач.
***
Тріск і стукіт –
Три топори.
Грань від смеречини.
Грому гуркіт,
Люті гори,
Ватра вже причинна.
– Раз на данец!
– Два на данец!
Сплетено руками
Серед лісу ватра – гарец,
Сила йде горбами.
Вогняні три кола.
Квітка!
І в потоці руки змий…
Рано фоя коле –
Звідки?
– Раз прибий!
– І два – прибий!
***
Мак тремтить на вітру,
Я вчорашнє зітру,
Я біжу – аж пірнаю у день.
Ранок чистий в росі,
А страхи геть усі
Десь поділися. Дихає клен.
Цей світанок – як сон,
Павутинки полон,
І холодна роса по щоці…
Це пробудження, так,
Розпускається мак,
Ніби серце – тримаю в руці.
Він легонько тремтить –
Щось у думці не спить,
Чиста радість – бо вже легко так…
Розгортається день,
Розливається щем,
І тремтить – так дитинно – цей мак…
***
червоний червень – соковито.
сокотить днина ягідник
і тінь легка – та не зловити.
така легка, як половик
перелетить сінами й снами,
і пахне соком. то трава
і спека. полудень над нами –
шукає вітру голова.
шукає свіжості долоня –
тугих – аж чорних черешень
свіжіє днина і холоне –
на дощ збирається лишень.
і легко. літо.
***
Сіро-чиста земля.
витікаю з краплини.
ти тремтиш і хитається світ на траві
цілина заросла,
і лежить – як людина
і по одній думки лиш пливуть в голові.
мой, чистіє. жию…
набираюся соків,
і так легко і тихо. туман до руки –
я саміська стою,
чую світ з пару кроків.
витікаю з пустелі до свої ріки
***
горіх зелений, молода трава,
і так багато у повітрі соку –
дощем змиваю висохлі слова,
то зайве, то пусте і неглибоке.
роса як купіль – просто по траві
іду я садом, нащо мені стежки
і чую дощ. в горіха голові
нема віднині жодних застережень.
він чує землю. а я чую сни.
кора у нього – ніби моя шкіра
води набрала. стовбур до спини –
говоримо. а дощ прозоро-сірий.
***
Як долонею – тягнеться – гілкою –
Сиве дерево до води,
Сніжно-білою цвіту пінкою
Сад вишневий перебродив.
І настояна спека. Лоскітно –
Колихає себе трава,
Камінцями – сухими й плоскими –
Викладаю якісь слова…
Спека. Сіро і якось.. затишно,
По пелюстці злітає цвіт.
Травам сниться, напевне, завтрашнє –
І дрімає від того й світ
****
Квітка вибухне – трісне пуп’янок,
І вп’яніє твоя гора,
Полум’яний такий полуденок,
Розпашіла – аж до чола.
Тут так гаряче – навіть в сутінках,
Тут вишневі цвітуть квітки,
Колихаються в чорних пуп’янках
Розворушені пелюстки.
Хочу в квітах оцих скупатися,
І напитися запахів,
І – як гривки – трави торкатися,
І в долоню лягти мохів.
Розпростерти себе. Відкритися,
Подих гостий – немов політ.
І лягаю – землею впитися,
П’яно пахне ружевий цвіт
*****
Дощ скрапотів, злопотів – і побіг собі
Яблуні крона – відкрита, як парасоля.
Злива пробігла полями, а далі, напевно, і д’лісові,
Тички шукає листата зелена квасоля.
Ранок свіжіє, а бабка картоплю доварює,
Кличе до хати – ну поки свіженьке, кивайтеся –
Сонце лиш світить – воно, молоде, не припалює.
Літо іде. І бджола на жасмині хитається.
Літо. Земля від дощу відтряхає і гріється,
А квасолиння лапате обліплює тичку – повилося,
Маківка зріє – вона ще зелена, не сіється,
Трохи схилилася – ніби на щось задивилася.
Маківка зріє, виношує плід – хитає,
Вітер колише, вона собі далі зріє
Маківка листом зернята свої обгортає –
Ніби руками … жіночка при надії.
Літо…
******
Цей світ – молочний,
І пахне медом,
Я жити хочу,
Між хмари – летом –
Пірнаю в небо,
А крил не маю –
Мені й не треба,
Себе пускаю
В молочні хмари –
Купайся, душко,
Шепоче чари
Трава на вушко.
І мед від цвіту
Втирати хочу –
Пливе над світом
Ріка молочна…
