21 січня 1978 року, на 60-ту річницю проголошення самостійності України Центральною Радою, один чоловік піднявся на Чернечу гору, а саме до могили Тараса Григоровича Шевченка. Він мав із собою дві каністри бензину та 1000 власноруч написаних листівок, у яких він висловлював свій протест проти русифікації України. Цей чоловік розкидав по горі ці листівки, а потім облив себе бензином і підпалив. Його ім’я – Олекса Гірник.
Олекса Гірник протягом усього життя ніс у собі любов до України. У юнацькі роки він був членом патріотичних організацій, таких як “Пласт”, “Сокіл” та ОУН. Через свій патріотизм спочатку був у польських тюрмах та таборах, підчас совєцької окупації Західної України був відправлений до совєцьких таборів. 1948 року повернувся до Західної України після відбуття ув’язнення, де й одружився 1952 року. До 1972 року працював глинокопом. Його патріотичні почуття та ідеї нікуди не поділися, а навпаки – лише визрівали.
Зі слів знайомих Олекси Гірника, 1977 року він дуже змінився. Як з’ясувалося пізніше, він писав листівки, у яких викривав злочинні дії комуністичної влади стосовно України і висловлював занепокоєння долею нації. В цих листівках Олекса Гірник мріяв і закликав до створення Самостійної Соборної Української Держави, яка забезпечить гідне існування та розвиток української нації.
19 січня, за два дні до акту самоспалення, він писав своїй дружині: “Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля й поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець”. 20 січня Олекса поїхав до Києва, де відвідав Софійський собор та Києво-Печерську Лавру, після чого він попрямував до Канева – до могили Тараса Григоровича Шевченка. І там вже Олекса Гірник здійснив свій акт жертовності – самоспалення.
Олекса Гірник здійснив цей акт задля пробудження ослабленої голодоморами та репресіями, тотальною русифікацією та брехнею української нації. Його дійсно можна порівняти з Прометеєм, адже він віддав своє життя задля пробудження нації, як Прометей віддав своє, даруючи вогонь людям. Комуністична влада намагалася замовчувати цей героїчний вчинок Олекси, але правда вижила тоді й живе до сих пір. Олекса Гірник – це незгасний смолоскип для української нації. Він живе як приклад того, яким повинен бути справжній український націоналіст, а саме людина не лише ідеї і слова, а й чину, бо ідеї без чину ¬– мертві, й лише поєднання обох має ціну і приносить результат.
Отже, акт самоспалення Олекси Гірника – це акт жертовності, якою ми всі, українські націоналісти, повинні володіти, бо без жертовності немає героїв, а без героїв і нації гинуть. Як казав один із провідників української нації, не Україна – для нас, а ми – для України. Оце та формула, за якою пригнічені нації ставали націями володарів. Отож і ми повинні продовжити ту славну боротьбу, яка велася нашими героями століттями, яку продовжив Олекса Гірник, – боротьбу за українську націю, за Україну.
Київська міська організація ВО “Свобода”