Цими днями у конференц-залі Бучацької єпархії УГКЦ відбулася зустріч з Іриною Баранюк, авторкою книжки «Терниста дорога вчителя», в якій донька, яка вже сама на схилі літ, розповідає про нелегке життя свого батька – сільського вчителя Івана Бішка.
Підготувала і провела цю зустріч Ольга Чорпіта, керівник клубу творчих особистостей, що діє при Чортківському краєзнавчому музеї. Клуб творчих особистостей часто проводить зустрічі талановитих людей у стінах музею, але цього разу захід провели у приміщені єпархії. Воно й не дивно, бо у книзі Ірини Баранюк йде мова про більшовицьку репресивну машину, а в єпархіальному управлінні знаходиться музей політв’язнів та репресованих, в іншому крилі будівлі, у приміщенні «Карітасу», живе колишня зв’язкова УПА Марія Штепа.
На зустрічі була присутня творча інтелігенція міста, родичі авторки, знайомі, Усі висловлювали своє ставлення до подій, відображених у книзі, спілкувалися з авторкою збірки.
Вчитель-українець, талановитий, освічений, окрім вчительської семінарії, закінчив і консерваторію у Львові (по класу скрипки), Іван Бішко перед і в час Другої світової війни працював у школах Чортківщини (селах Слобідка-Давидківська, Залісся, Сосулівка, Великі Чорнокінці).
Польська влада пильно стежила за п. Іваном, бо не вірила у його лояльність до неї. Важко морально й матеріально жилося рідним І.Бішка і за Польщі, й у часи німецької окупації. Та коли прийшли «червоні визволителі», то за сфабрикованим звинуваченням НКВС вчитель Іван Бішко опинився на засланні в Маріуполі: барак, важка робота і клеймо «ворог народу»; випивши сповна гіркий келих неволі, через три роки відійшов у інші світи. У серцях рідних, друзів, знайомих залишилася незгасима пам’ять, а ще – щоденник, який вів учитель ретельно, записуючи хронологію подій, що стосувалися не лише його самого, а й рідної землі – безталанної України, а ще – вірші, листи. Сім’я важко поневірялася без годувальника, та попри все зуміла зберегти реліквії його пам’яті.
Пройшли роки… Донька І.Бішка – Ірина (до речі, довгі роки пропрацювала в Чортківському лісгоспі) неодноразово перечитувала записи батька і врешті зважилася опублікувати їх, вклавши у книгу.
Книга складається з п’яти розділів: щоденника – в якому батько передає всі події свого життя, що хвилювали його делікатну і вразливу душу; вірші – далекі від досконалості, та щирі й правдиві; листи із заслання – просякнуті болем, де переплітаються надія та гнітючий відчай; розповідь автора про своїх рідних, про безрадісні часи поневірянь, коли не стало батька, і про сьогодення; завершується книга фоторозповіддю про дорогих серцю людей.
