Слід відзначити, шо варений мед один із найстародавніших українських напоїв. У першій половині XVI ст. були вже ремісники цих професій, тож у 1549 р. вони вже мали свій окремий цех. Як не дивно, але в ньому не було дуже суворих правил і точних регламентацій організації виробництва і збуту готового товару.
Справа в тому, що згідно із статтями магдебурзького права варити мед і пиво мав право кожний міщанин, у якого було це міське право. Цеховий статут 1595 року, який мені не вдалося знайти, а тільки згадку про нього у королівському підтверджені 1631 року, власле нормував виробничі відносини цеху. Очолювали цехи старший і молодший цехмістри.
Не регламентувалося тут також й навчання учнів. Документи засвідчують, що термін навчання дорівнював 4-7 рокам. Підмайстрів при вступі до цеху вписували у спеціальний реєстр. Стаючи майстрами, вони не робили спеціального шедевру і не влаштовувати банкетів, а лише сплачували відповідний грошовий внесок та здавали до цеху таку зброю: медовар – сокиру, пивовар – шаблю, солодовник – мушкет. Виробництво цих напоїв мали такі правила: пивовари могли протягом тижня варити тільки 3 вари пива, медовари – не більше 10 півбочок меду. Цехові ревізори строго перевіряли виконання цих постанов, а також якість продукції і правдивість мір. Власне ці заходи мали на меті регулювати виробництво цеху.
У 1641 році в Чорткові було З пивоварні, 5 медоварень і 2 солодівні, а цех мав 2 солодовники, 6 пивоварів і 5 медоварів.
В 1-й половині XIX ст. в Чорткові існувала окрема міська медоварня, де кожний міщанин міг варити мед за відповідну плату. За 1841 рік тут було зварено приблизно 25 тис. л меду. За кожний горнець плачено 12 крейцерів. Письмовий дозвіл на варення меду давали міські економи, які працювали в апараті міського магістрату. Варили переважно місцевий мед, а ще із сіл Бичківців, Шманьківчиків, Колиндян, Вигнанки, довозили його також із Бучаччини та Підгаєччини.
Пиво варили з ячменю і пшениці. А вже у 1-й половині XIX ст. почали додавати до нього хміль. Чортківське пиво було досить смачним і конкурувало навіть з львівським та жовківським. Королівські декрети і цехові привілеї дозволяли варити пиво тільки тим, хто вступав до цеху, одержав міське право і був власниками майна вартістю не менше 3 тисячі злотих. Хто не мав на той час відповідного майна, повинен був набути його протягом півтора року. До цеху могли вступати тільки міщани католицького віросповідання. Представники інших віровизнань до цеху не допускалися. Статут 1798 року нормував якість і кількість напоїв. Так, наприклад, на 1 вар пшеничного солоду необхідно було затратити 24 півмірки пшениці, а з нього виготовляли 90 гарнців пива. Статут дозволяв варити пиво з ячменю, однак забороняв варити вівсяні солоди. В ньому також зазначалось, що якість пива і кількість солодів повинні у всіх майстрів бути однаковими. Слід сказати, що виробникам пива складали конкуренцією позацехові ремісники, а також ті люди, які привозили пиво, наприклад, із Львова або Жовкви. Вже у 1647 році королівський декрет заборонив чортківськнм міщанам продавати привізне пиво. За порушення цього правила винні платили штраф – 10 злотих.
У XVIII ст. щораз більше зростало медоварне та пивоварне позацехове ремесло. Поступово воно приводило до занепаду медоварного та пивоварного ремесла і зародження мануфактурного та фабричного періодів. Не обминуло це й Чорткова, де запрацювала фабрики пива – броварня. На жаль, будинки ці не збереглися, але є дані, які вказують колишні місця їх знаходження. Зокрема, медоварінням займалися ремісники на вулиці Шкільній (колишня Ремісницька) – це через дорогу від ЗОШ І-ІІІ ст. № 2; на вулиці І. Франка (колишня Сокола) – за Народним Домом ім. К. Рубчакової; на вулиці С.Бандери (колишня Міцкевича,) приблизно там, де зараз міські для дорослих і дітей бібліотеки та відділення “Промінвест- банку”.
Яромир Чорпіта.