Вчора у Тернопільському музеї політв’язнів та репресованих було відкрито меморіальну експозицію лауреату Шевченківської премії, поету, дисиденту, громадському діячу, уродженцю села Росахач Чортківського району Степану Сапеляку. В камері, де зараз виставка, Сапеляк провів 8 місяців.
На відкритті експозиції були присутні друзі, близькі та мати Степана Сапеляка, а також представники духовенства та влади краю, – повідомляє “Доба”.
Степан Сапеляк провів у кімнаті музею вісім місяців, він був ув’язнений за ідеї побудови вільної і незалежної України. Саме там і зібрали експозицію, в яку входять особисті речі героя, фото, подарунки. Експозицію планують доповнювати новими речами.
Не терпиться мені додати пригорщу своїх слів до викладеного матеріалу, яко головний редактор журналу “Золота Пектораль”, членом редколегії якого був і світлої пам’яті Степан Сапеляк. Мене аж злість бере: чому з великої букви Поета велично пошановують у Тернополі, Харкові, де він пустив коріння і знайшов вічний спочинок, а чортківські владці палець об палець навіть не вдарили, щоб увіковічнити свого уславленого земляка, допомогти старенькій мамі, братові? На інтелігенцію в Чорткові узагалі, яка не скурвилась, дивляться ці бандюки косо. Причина такої деградації одна: Господь Бог загалом покарав Чортків, бо чортківці віддалилися від Нього: завжди обирають собі за владик справжнісіньких бездарів і бовдурів, які за своє життя, мабуть, і художньої книжки не прочитали та й тями не мають як у суспільній господарці, так у мистецтві і просвітництві. Навчені ці людці без моралі лише одного ремесла – красти. Найстрашніше, що за всі роки української незалежності козу водила ця підлОта, але пора настала найвища – зупинити цей люциферський рух. Усі скомпрометовані владці мають піти з посади, а оновлені правоохоронні органи здійснити тотальну перевірку вкраденого/списаного/подарованого ними майна, земельних ресурсів. Тоді, повірте, і на культуру гроші знайдуться, і на різні соціальні прожекти.
Вибачаюсь, що висловлююсь емоційно, але вже несила терпіти усіляким бездуховним елементам. До речі, «Золота Пектораль» і Харківська ОО НСПУ засновують (так домовлено) літературну премію ім. Степана Сапеляка. Положення про премію буде опубліковане згодом, обговорюються ще кілька цікавих проектів. Але це вже тема іншої розмови.
Володимир Погорецький.
Можна апелювати сьогодні безгрошів’ям,кризою,тим,що треба дбати в першу чергу про економіку.Так думають тільки короткозорі управителі.Духовне зубожіння нашого міста ніколи не сприятиме його економічному розквіту.І якщо нічого не зміниться-нове покоління манкуртів гарантоване.І це вже буде надовго..Були ж колись меценати, і я впевнена,що не вимерли.Культура потребує доброчинності,альтруїзму,жертовності.Нею не можна торгувати і заробляти.Нею треба жити!Для людей!Творити красу.Дивіденди не забаряться.Та це при умові, якщо ти справді любиш Чортків, якщо ти не байдужий, якщо ти маєш сумління перед людьми.Де знайти такого гуманного можновладця без скривленого розуміння значущості цих понять?
Насправді, громада не така вже і рада. Люди попри всі нещастя і події в країні прагнуть духовної підживи,яку вони в більшості шукають в церковних храмах.Чортків відроджується інтелектуально.Є багато молоді,яка хоче жити в рідному місті.Зараз пригальмувався бум виїзду за кордон.То ж потрібно хапатися за пошуки шляхів розвитку культури міста,її відновлення.Виховувати молодь,залучаючи свіжий потенціал до життя міста.У нас чиновники виходять на плац хіба попіаритися,зарисуватися.Все просмерділося нафталіном..Інколи просто соромно за те,що вони несуть,за їхню благеньку мову і за вбогий примітивний зміст сказаного.Шукати нові обличчя!Дати можливість молоді!Так.Але ті, що при владі, вросли в крісла..То хіба разом з мебеллю..
Коли б то тільки у Вас… А Полтавщина – колиска українства? Чи не гірше… Залишається тільки сподіватися. Слава Україні!
Добре, Антонович! Ти сказав, що думав, але на все що міг.
Чортківщина нагадує мені привабливу вдову Культуру, що пішла по руках, відколи вмер господар Духу. Нині паяци головують, шахраї керують, скоморохи віщають. А громада й тому рада, їй “коби не гірше”.