Коли Мар’яна виходила заміж, то в дружки, звичайно, запросила найкращу університетську подругу Оксану. Молода була родом із Закарпаття, тож дружок, за тамтешніми традиціями, в неї було аж одинадцять. Оксані вона пояснила: коли наречений ступить на подвір’я з дружбами, то дружки чимдуж мають мчати кожна назустріч дружбі, котрого найбільше собі вподобала. І пришпилити йому букет.

У нас, на Поділлі, дружка дружби не вибирає. Їх заздалегідь призначають молоді. Тому Оксана не уявляла, як вона має бігти до дружби. А чому не він до неї? Тож Мар’яна змушена була сама підвести подругу до одного з дружбів. Ще й прошепотіла на вухо, що вибрала найкращого.
Це гуцульське весілля неподалік Іршави й дружбу Івана Оксана запам’ятала на все життя. Деякий час молоді люди навіть листувалися, бо ж мобільних телефонів тоді ще не було. Та згодом їхня дружба, минула, бо в кожного з’явилися свої справи, свої сім’ї.
А через багато років успішний бізнесмен Іван Васильович сидів у номері одного з вінницьких готелів і дивився по телевізору концерт із Національного палацу «Україна». Раптом на екрані промайнуло знайоме обличчя. Це була Оксана. Та, в котру він колись, на чужому весіллі, закохався до нестями. Пам’ятав її домашню адресу, тож дорогою до Іршави вирішив навідати її батьків.
У суботу під вечір біля дому Онищуків зупинилася автівка. Господарі й не здогадувалися, хто приїхав, та Іван відразу все їм розповів. Оксанина матір сказала, що завтра дочка із сім’єю має до них приїхати. Батько почав нервувати і пропонував обманути Оксаниного чоловіка, що до них навідався начебто якийсь родич. А мама не розуміла, чому треба когось обманювати. Ну приїхав колишній дружба до Оксани, то й що? Зателефонувала дочці й повідомила новину. Іван теж попередив дружину, де і чому затримується. Вона в нього розумна, добра, тож усе зрозуміла. Правду треба казати завжди, бо неправдою світ перейдеш, а назад не повернешся…
А в неділю до Онищуків прибули дочка й син із сім’ями. Познайомилися, наговорилися, відпочили всі разом. Згодом Іван познайомив із Оксаниною родиною свою дружину Марійку. І вони вже три роки товаришують сім’ями, їздять одні до одних у гості. Частіше зустрічаються на Закарпатті, серед чудової природи, водоспадів і швидкоплинних річок. І чи не найбільше чекають таких зустрічей їхні діти.

Марія ПОЖАРНЮК,
с. Кривеньке Чортківського району, “Вільне життя”

Leave a Reply

Your email address will not be published.