Минулого року у дніпропетровському видавництві «Січ» другим доповненим виданням вийшла збірка відомого українського поета Володимира Сіренка «Куценики». Це експромтні короткі вірші, написані в різні часи.

Кричала мати, терпла край могили.

Мов згустки крові, падали слова.

Тримайтесь, друзі,  за життя щоднини,

Допоки ваша мати ще жива!

Поети Божою милістю, а до таких належить і Володимир Сіренко,  завжди були провідниками нації, її голосом і совістю. Про бунтівну силу художнього слова, про його вплив на людську свідомість добре знали сильні світу цього всіх часів і народів, тому прагнули зламати творчу особистість психічно, знищити фізично. Поет пише:

Босі й голі, перед Богом чисті,

Волелюби на землі жили.

Їх в кайдани взули комуністи,

В гамівні сорочки одягли.

За любов до України і українського слова, правдивість і правозахисну діяльність кегебісти «есересеру» повісили на Володимира Сіренка  ярлик націоналіста. У своїй біографії він пише: «Нескінченні допити в КДБ, обшуки на квартирі, вуличні провокації, і, нарешті, вже 1985 року – засудження за підло сфабрикованою справою та заслання…»

Я в КДБ не став сексотом

Собі і людям на біду:

Іду людиною з роботи

І громадянином іду.

На вимогу Сіренка до прокуратури СССР повернути відібрані під час обшуку рукописи віршів тодішній заступник прокурора УССР М.А. Потебенько 9 липня 1987 року – а вже ж була сяка-така справедливість і гласність часів перебудови! – відповів: «Отказ в возврате рукописей Ваших стихотворений, изъятых при обыске, является обоснованным, в связи с чем Ваша просьба оставлена без удовлетворения».

Та попри переслідування і репресії В.Сіренко продовжував писати болючу, правдиву громадянську поезію:

Тож будемо вищими й віщими,

Нехай нам не згубиться лік:

Якщо ми себе не понищимо –

Ніхто нас не знищить повік!

Праведний націоналізм поета не екзальтований, не показушний, його вірші-куценики – криваві сльози серця, яке болить від того, що деінде топчуть їхні святині: пісню, мову, релігію.

Хочу, щоб у місті й поза містом –

Всюди, де святиться мій народ,

Мене звали націоналістом, –

Це одна з найвищих нагород.

***

Я не зважав на політичну моду,

Мене не їла компартійна ржа.

Я – націоналіст. Я – син народу,

Якому Україна не чужа.

Щемкі рядки «куреників» Володимира Сіренка пронизані любов’ю до рідної землі, матері, всього споконвіку українського, непроминущого.

Біленька хата, верби край ставка.

В городі, мов квітуча вишня, – мати.

Любов до Батьківщини витіка

Із-під порога батьківської хати.

***

Як застигнуть і серце, і жилка тремтлива на скроні,

Україно, тоді наді мною за рідним селом

У таврійських степах посади запромінений сонях,

Щоб завжди, як і я, повертався до тебе чолом.

***

Наша мова – і будні, і свята.

Як і нам, їй не буде кінця.

Нею нам ворогів спопеляти

І братів зігрівати серця.

Олесь Гончар, прочитавши вірша Володимира Сіренка «Стійте ж, як гори», 24 лютого 11995 року відгукнувся листом: «…Отак треба писати! Не гратися в слова, як копійчатий наш «Авангард… Це пише Володимир Сіренко із Січеслава. Пише муж, що знає ціну слова. Тут відлунюється Шевченків «Кавказ»…»

Стійте, як гори, чеченські брати!

Непереможний, хто вибрав свободу,

Хто не забув духівницю народу:

Краще померти, ніж в рабство піти.

Не міг поет у своїй творчості не торкнутися і теми «старшого брата», який нині, як і в осяжному історичному минулому, став палієм нашої свободи:

Не маю зла до жодного народу,

Крім росіян. І їхня в тім вина:

Там, де вони, спалахує війна,

Там топчуть незалежність і свободу.

***

Так було, так лишилось понині, –

Міцно зв’язані дружби вузли:

Українці ми – в Україні,

А в Росії повсюди – хохли.

Народ наш миролюбивий, терплячий, толерантний, та коли топчуть його людську і національну гідність – стає сильним і незламним. Тому поет застерігає усіляких зайд:

Не поглядайте хижо в наш город

Ті, котрих ще ворушить ханська сила.

Ми, українці, лагідний народ,

Але наш герб, не забувайте, – вила.

Про творчість Володимира Сіренка Сергій Плачинда в 1990 році писав: «Ви поет справжній, самобутній, глибинний. Болісна Ваша поезія. Туга б’є ледь не з кожного рядка. І це зрозуміло: скорботне життя України…».

Не вимолюють волю – виносять із бою,

З тюрем, де не побачити сяйва зорі.

Незалежність – коли прапор твій над тобою

Й на землі твоїй – мова твоїх матерів.

Розпорошених по світах українців та одурманених імперським шовінізмом хохлів поет закликає:

Брати-українці! Щомиті, щоднини

Єднайтесь заради буття і добра.

По одному ми на землі – порошини,

А разом – незрушна гора.

Збірочка Володимира Сіренка «Куценики» має неймовірний успіх серед воїнів – учасників АТО, котру бійці Верхньодніпровського батальйону носять під бронежилетами як святе письмо.

Якщо хтось у твою хату

Увірветься з автоматом,

Щоб затьмарить світ,

Й над святинями сміється –

Він, як не викручуй, зветься –

Окупант, бандит.

У своєму зверненні до читачів поет пише: «Хай щастить нам в Україні, яку я люблю більше всього на світі. Заради неї варто жити і творити».

В останню мить впаду я на коліна

І видихну у Всесвіт: «Україна!»

Раджу свідомим та «підсвідомим» українцям, і не тільки, прочитати «Куценики» Володимира Сіренка, – не пожалкуєте: це корисно для мозку і серця.

Любов Баранова,

м. Кривий Ріг

Leave a Reply

Your email address will not be published.