До Рівненського загальновійськового полігону, де навчають мобілізованих чоловіків, я їхав з метою дослідження надзвичайно важливої проблеми українського суспільства – алкоголізму в армії. До цих пір про цю проблему якось було не прийнято говорити вголос. Але коли військові у нетверезому стані почали збивати на дорогах цивільних людей (випадок у Константинівці Донецької області), у Міністерстві оборони України визнали, що проблема існує та потребує термінового вирішення.

В інформаційному просторі почасти стали появлятися повідомлення про летальні випадки з військовослужбовцями у навчальних центрах ЗСУ. Зокрема йшлося про Рівненський полігон, де цих випадків зафіксовано найбільше, а також зловживання спиртними напоями серед вояків. Цими трагічними та водночас ганебними явищами почала зловтішатися ворожа пропаганда , нищівно висміюючи та тавруючи українську армію… «алкашей». Втім, вірити різним чуткам, перекрученням та провокаціям, а тим паче антиукраїнським ЗМІ, не хотілося без особистої перевірки та пересвідчення.
Майор Руслан Садигов, начальник відділу забезпечення Чортківського ОМВК, відвозив до Рівного трьох мобілізованих осіб з Чортківщини і погодився взяти мене з собою. Дорога не близька, тож був час і поспілкуватися, і поміркувати з приводу обраної теми. Гадав, мої колеги-журналісти дещо перебільшують щодо огульних п’янок серед військових, бо мені, колишньому солдатові часів СРСР, було важко це збагнути, знаючи як колись суворо карали за подібні вчинки. А тепер? У селі Мала Любаша ми звернули праворуч до КПП полігону і…, чорти б тебе смажили на сковорідці, назустріч нам плентався в усі боки, ледве теплий, «герой» у камуфляжній формі. Все, далі можна не їхати, позаяк матеріал вже готовий, оскільки факт, як мовиться, на лице. Продовжили шлях далі, бо ж треба доставити на місце хлопців.
На території військової частини за якою розкинулися рівнинні, пісочні й рідколіссі простори полігону, сильно пахнуло порохом від стріляний набоїв артилерійської та стрілецької зброї. Воно й не дивно, бо йде навчальний процес. Людей у військовій формі тут багато, їх привозять на підготовку звідусіль, навіть з Київщини в тому числі. Чоловіки різного віку та різних спеціальностей. Однаковий лиш однострій. Військо є військо. Майор Садигов пішов до штабу оформляти документи на прибулих з нами призовників та шукати офіцера, який займається виховною роботою особового складу (з ним треба було мені поспілкуватися), а я очікував його у тіні дерев та спостерігав за новобранцями, яких теж тільки-но привезли сюди. Неподалік від мене вишикувався взвод солдатів-новачків і їхній командир-сержант, з сіро-буро-малиновим обличчям, тримаючи руки у кишенях, щось їм пояснював. Мені знов стало прикро, особливо за цього сержанта, якого, на жаль, не навчили, що командир має бути взірцем для підлеглих, і не лише у військовій виправці, а й поведінці. На обличчі ніби намальовано: любить хлопчина зайвий раз заглянути у чарку.
Офіцер, на якого я чекав, таки прийшов, але відповідати на мої запитання відмовився, мотивуючи це тим, що новий командувач ОК «Захід» заборонив їм що-небудь розповідати представникам преси без його дозволу. А за алкоголізм у війську й поготів – табу. Я не переставав дивуватися: що вони приховують і від кого? Та навряд чи будь-який журналіст відважиться зараз опублікувати вишукані ним дані про чисельність будь-якого військового підрозділу та його бойове завдання, що є таємницею. Зловживання спиртними напоями в армійському середовищі таємницею не є, бо це не можливо приховати. Якщо ворожий елемент захоче щось з цього приводу вислідкувати, то йому достатньо посидіти з відеокамерою в автомобілі на асфальтівці навпроти воріт військової частини. А тут, як то кажуть, гуляй душа!
Лояльних до журналістів офіцерів ми все-таки знайшли. Від них дізналися, що більшість померлих військовослужбовців на Рівненському полігоні перед смертю явно перебрали оковитої, або пішли з життя через відсутність випивки, що у залежних до спиртного людей трапляється доволі часто. Офіцери скаржаться, що боротися з проявами алкоголізму тут дуже важко. Величезні простори полігону не огороджені. Збоку сюди може потрапити будь-хто, і місцеві жителі зокрема. Саме вони, у більшості випадків, приносять воякам горілку та самогон, заробляючи на цьому антисоціальному бізнесі чималі кошти. Привозять зеленого змія, на замовлення військових, й таксисти. Гроші беруть за товар і за доставку. Зловити їх на гарячому найскладніше, бо не станеш перевіряти всіх без винятку чому вони їздять по трасі Нова Любомирівка – Олександрія – Забороль – Кустин. Це населені пункти довкіл полігону. Міліція проводить рейди з виявлення носіїв «гумаків». Але щоби сюди й миша не пролізла, треба, мабуть, по периметру розкладати вишки з вартовими та кулеметами. Метод радикальний, але обставини вимагають.
За п’янки у війську звісно ж карають. Вживання спиртних напоїв є грубим порушенням військової дисципліни, а за бойових умов – це злочин. За такі порушення законодавством передбачені покарання у вигляді штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних доходів громадян або арештом з триманням на гауптвахті до 10 діб. Не знаю як ви, але мені здається, що для п’яного солдата з автоматом зарядженим бойовими набоями, який з білої гарячки може запросто пристрелити свого товариша, зіпсувати дорогу техніку, із затьмареною свідомістю вчинити інший злочин, зазначені покарання зам’які. Якби за такі речі садили, наприклад, на 5 років до буцегарні, то ситуація істотно змінилася б. Бо потрапити за грати не бажає навіть закінчений алкоголік. Мали б хлопці страх. А що є насправді?
Один з офіцерів жалівся, що його колеги вже замучилися возити захмелілих порушників військової дисципліни до Рівного в суд. Виявилося, що командирові військової частини у званні, приміром, полковника заборонено самостійно приймати рішення про арешт солдата з триманням на гауптвахті. Тепер арешт та штрафні санкції для військовослужбовця – це виключно компетенція суду. Суддям байдуже, що там твориться на полігоні, тому можуть пом’якшити вирок або зовсім оправдати непутящого воїна. Завтра він повторить «подвиг», усвідомлюючи, що за перехилену пляшечку йому лиш зроблять заувагу. Такі у нас, друзі, пироги. Законодавцям, імовірно, не сподобалася практика у радянській армії, коли солдата «на губу» міг посадити й командир роти, а не те що полку. І нічого, ніхто не вважав це приниженням чи надмірною жорсткістю. Заслужив – маєш. В Україні цієї практики позбулися, бо кажуть, що воно якось не демократично. Хай так. Але як ви гадаєте: чи можна жаліти пияка зі зброєю в руках, якому роздвоїться в очах, і він гатитиме замість сепаратистів-терористів по своїх? Тож бо, що ні. Командирам підрозділів, які вочевидь оцінюють обстановку, треба повернути право самостійно карати порушників військової дисципліни, і п’яниць зокрема. Для цього потрібно внести зміни до чинного законодавства, або розробити новий законопроект, передбачивши в ньому, до речі, захист солдата від самодурства окремих воєначальників. Зазначена пропозиція адресується насамперед народним депутатам від Тернопільщини: Олегові Барні, Романові Заставному, Ігорю Поберу, Тарасові Юрику, Миколі Люшняку, Михайлові Головку та Тарасові Пастуху.
П’яниць в армії та безпосередньо в зоні АТО називають «аватарами» і «чотирьохсотими». Як правило, їм не доручають відповідальних завдань і вони майже не беруть участь у серйозних бойових операціях. Командири, із зрозумілих причин, остерігаються видавати їм зброю. Одне слово, толку з таких бійців мало, хоч вони отримують зарплатню, харчуються та одягаються за кошти платників податків або з добровільних пожертвувань народу. Сумна статистика свідчить, що більше 15 відсотків не бойових втрат у ЗСУ відбувається через пияцтво.
У прискіпливого читача виникне запитання: а навіщо тоді брати до війська людей, яким спочатку потрібне лікування в наркодиспансері? Відповідно, провина за призов до Збройних сил пияків, як вважають у суспільстві, лягає на військкомати. Запитання цілком слушне, але тут є декілька нюансів. Найперше, рідко коли призовник приходить на обстеження медичної комісії у нетверезому стані. Якщо у нього здоров’я в нормі, то він підлягає мобілізації. Не написано ж на лобі, що це любитель оковитої. Закоренілих п’яниць до війська не беруть, принаймні у Чортківському військкоматі це правило виконується. Проте, ніде правду подіти, окремі військові комісаріати пускають цю справу на самоплив, бо якщо хлопа привозять до навчального центру, а в нього через день-два настає біла гарячка, то це свідчить про недобросовісних лікарів з медичної комісії, або вони стараються здати план. Так-так саме план з мобілізації, який військкоматам доводять зверху, тобто від Міністерства оборони. Вище командування керується відповідно указами Президента України. Верховний головнокомандувач ЗСУ наказує військовим та головам регіональних держадміністрацій забезпечити проведення мобілізації у визначені строки, проте не каже як це зробити. Мається на увазі, що насправді у нас обмежений людський мобілізаційний ресурс. Тисячі здорових, сильних та молодих чоловіків повиїжджали за кордон, в тому числі до країни-агресора. Повиїжджали, бо у нас триває антитерористична операція, а не Вітчизняна війна як це називає наш Гарант Конституції, не введено воєнний стан, не притягуються до відповідальності винні за загибель сотень воїнів «у котлах» тощо. Зрештою це вже окрема тема розмови.
Як би там не було, з огляду на вищезазначене, людина у формі не має ганьбити та паплюжити честь українського війська. Методи боротьби з п’янством в армії треба вдосконалювати та впроваджувати. Дієвим засобом, попри штрафи, гауптвахти та інші види покарань військовослужбовцям-пиякам може стати примусове носіння шеврону «Аватар». «Нагороджувати» цією відзнакою потрібно перед строєм, фотографувати і світлини друкувати у місцевих ЗМІ, щоби в селі чи у місті бачили «подвиги» земляка. Стидно? А що вдієш: по алкоголізму в армії – вогонь!
Військовий комісар Чортківського ОМВК, полковник Леонід Підручний звертається до матерів, дружин, дітей та близьких друзів військовослужбовців з нашого району з проханням по-різному впливати, вмовляти, переконувати ваших синів, чоловіків, батьків та знайомих не зловживати спиртними напоями у війську, а ще краще відмовитися від випивок зовсім. Це для їхньої користі та безпеки. А також щоби додому щасливо повернувся справжній герой-захисник Вітчизни, а не «аватар».

Михайло Опиханий

3 Responses

Leave a Reply

Your email address will not be published.