Згадаймо молитвою та добрим словом талановитого журналіста з Чорткова Петра Шептицького

Древній і вічно молодий Чортків… Люблю його, милуюся ним будь-якої пори. Коли затишні тихі парки, сквери, площі закипають білопінням черешень і яблунь, різнобарв’ям клумб. Коли його просторими вулицями крокує жовтогаряча осінь, а взимку осідлують хрумкі снігові шапки…

Хто з десяток літ не бував у Чорткові, буде приємно вражений його красивими, широкими вулицями, висотними, сонячними будинками. Навіть і цілими кварталами.

… Древній і вічно молодий Чортків. Маленька цяточка на карті неосяжної Батьківщини. Живуть у ньому люди. Будують, кохають, творять. Добрі, чесні, працьовиті. Усіяна радістю і щастям їх дорога.

Петро Шептицький.

                                                                                                                       Людина, яка приносила щастя

Сьогодні, 14 червня, ми обходимо восьму річницю світлої пам’яті Петра Шептицького, журналіста від Бога. П’янкої від пахощів квітів, зеленої і чистої пори відійшов Петро Степанович в інші світи. Відійшов, аби не повернутися. Яскравою і світлою особистістю був Петро Шептицький, талановитий прозаїк, журналіст, великий поціновувач рідного слова, українського мистецтва. Його знали та поважали колеги по перу й однодумці, любили і шанували учні, а їх за роки журналістської праці у Петра Степановича було чимало, творча інтелігенція міста, усі, з ким по роду занять чи життєвій необхідності довелось спілкуватись майстру пера. Життя його було світлим і щедрим на тепло до людей, як весна, але, на жаль, коротким. Лише п’ятдесят три, одміряних Богом земних років, світилась осяйна зоря Петра Шептицького, великого майстра слова. 53 ніжні пелюстинки долі чи, радше, 53 стрімкі сходини життя довелось йому пройти і залишити після себе багатий ужинок різнопланових газетних публікацій, які, поскладавши сьогодні докупи, можна було б видрукувати кілька томів, ідейних за змістом і різножанрових за стилем, цікавих книжок.

Він не мислив свого життя без журналістської праці, без живого спілкування з людьми, котрих безмірно любив і яким до останньої краплини віддавав своє серце. Я щасливий сьогодні признаватися, що знав Петра Шептицького особисто, приятелював з ним упродовж років, мав можливість провідувати його, такого стійкого і незламного, в останні дні туземного життя, і був у числі тих, хто проводив його світлу душу до Божої обителі, я завжди мав в особі Петра Шептицького доброго, мудрого порадника і наставника.

Його любили і поважали світлої пам’яті лірник Борис Демків; тернопільський поет Василь Драбишинець, з яким Петро Степанович навчався на факультеті журналістики у Львівському університеті; Микола Мартинчук, редактор «Нової Тернопільської газети» і багато інших відомих людей, з якими майстру пера довелось за життя спілкуватися і працювати.

Ось кілька штрихів до його біографії. Народився Петро Степанович Шептицький у селі Давидківці Чортківського району Закінчивши місцеву школу, навчався у Дрогобицькому технікумі нафти і газу, який закінчив з відзнакою. Відтак була служба в армії, а після того – навчання у Львівському університеті. І довгі роки журналістської праці в газетах: районці (спочатку “Зоря комунізму” – відтак «Голос народу), «Досвітні вогні», «Ратуша».

Доля все-таки була прихильна до Петра Шептицького, бо поряд з ним упродовж багатьох років життя йшла чи була надійною опорою вірна дружина Оксана, котра у всіх життєвих колізіях завжди підтримувала свого чоловіка. Вони викохали двох дітей: сина і доньку, у котрих Петро Степанович не чаяв душі і вкладав своє добре, пройняте теплотою, серце. До останнього подиху життя марив обняти свого єдиного внука, котрого любив без міри, гадаю, не буде помилкою сказати: понад життя. Великою турботою і повагою сповнювалася його душа до батьків, котрі народили такого славного сина, до рідних сестри і брата, усієї родини.

Петро Шептицький любив життя і вмів його наповнювати якісним змістом. Позаяк його публіцистика позначена світлим і вистояним талантом. Його статті спресовані до особливої густоти, читаються легко і цікаво. Переконаний, що непересічний талант світлої пам’яті журналіста Петра Шептицького – то життєдайне джерело, до якого ще не раз припадатимуть устами земляки, справжні поціновувані слова. І складатимуть заслужену шану великій людині – майстру пера, котра жила серед нас і повсякчас намагалась дарувати людям щастя.

Володимир Погорецький.