Читати романи сучасного українського письменника Анатолія Сахна непросто. Але надзвичайно цікаво! Я читаю так, аби щодень бути з Богданом Зорієм – головним героєм трироманового багатокнижжя. Крутих детективів і душевної лірики зі вкрапленням еротики. І все це – від любові до України, такої, якою вона є, але щоб була кращою, гідною життя українців, на яке заслуговують. Тепер і після перемоги над імперією зла, тієї росії, що завжди загарбувала чужі території та в’ярмувала інші народи. Це той Богдан Зорій, котрий «знову і знову рятував Україну». Це той Богдан Зорій, котрий з Янголем «щосекунди готовий померти за Україну» в битві за її майбутнє, вільне від споконвічних ворогів-московитів.

___________________________________

… Три романи, і в кожному – три книги. А це – понад півтори тисячі сторінок! Видані у «Ярославому Валу»  світлої пам’яті Михайла Слабошпицького. Художнє широкопанорамне полотно автор продумав тактично й стратегічно. Це динамічність думок з їх живою сув’яззю, отою різноманітністю, що виструнчує єдину лінію сутності людини. Без загравання із собою та іншими. Без маскувань того, що йде від серця й душі! З болем, радістю, пересторогою, гіркими споминами насамотині, картанням себе і молитвою про прощення перед Богом, перед мамою Марією на її могилі, перед пам’яттю тата Івана, яким присвятив свої книги-свічечки над святими образАми…

Життя як сповідь за все зроблене в ньому, щоб завжди бути з Янголем, Котрий рятує. Рятує, бо Богдан Зорій розкрилює себе Йому!

Так склалося, що спершу прочитала другий роман «Острів Хо. Поріг болю». І коли вже в моїй пам’яті постали перший – «Соло бунтівного полковника. Вершина» і третій бестселер «Ліліпути на підборах», то послідовність у словах і діях головного героя не порушувалася, хіба дещо відчувалося зміщення часової хронології. Богдан Зорій – той же цільний і цілісний, котрий іде до мети, щоб українилися серця всіх сущих у країні, без якої немає йому життя.

Виокремила три основні напрями, в яких розхристується полковник Богдан Зорій. Перший: Україна з її прагненнями бути цивілізованою країною, без корупції у владі, без наркотичного зашморгу, без політиканства, що просякло наскрізь, без брехні в пресі. Другий, дотичний: Служба безпеки України з її попереднім КДБ, густо замішаному на компартійній ненависті до людини, її прав, на смертях свідомих українців. У романах талановитого письменника Анатолія Сахна архіви КДБ кричать сльозами! СБУ як наступниця (можна це визнавати або ні, але часові рамки запрягають у це розуміння) прагне очиститися від звіроднілості системи. І є такі, як Богдан Зорій, що також вийшов із неї, але не служив їй. Завдяки пам’яті свого роду! Завдяки розумінню людського в людині, що не надломлює система. Завдяки вірі в Божу справедливість!

Цей процес тривалий. Не одразу й сповна вкорінена людиноненависна система звільняється від пут. І це розуміє та відчуває на собі головний герой. Не одразу чини в погонах позбуваються зверхньої вседозволеності. Але є полковники, котрі зоріють, щоб розвиднявся новий день України й СБУ була на її сторожі до демократії.

Третій вектор романів також невід’ємний від двох. Це віддзеркалення долі Богдана Зорія з усією її багатогранністю. Він жива людина, сильна й слабка, любляча й та, котра ненавидить. Полковникові притаманна пристрасть. Він кохає і його кохають. Є звичайні любощі, щоб насолоджуватися і з часом розкаюватися в гріхах. Богдан Зорій є настільки оголеним нервом почуттів і відчуттів, що постає справжнім, нехай і не завжди правильним.

Я сердилася на Богдана Зорія, подумки сперечалася з ним, навіть ненавиділа, але завжди подобався силою духу, аналітичним розумом, відвертістю й щирістю із колегами, агентами, жінками. Він зумів вибудувати світ без фальшу, облуди та шахрайства. Так, із помилками, навіть невиправними, але із стараннями не повторювати їх.

Богдан Зорій відкрив свою душу сповна, вивернув її, щоб бути самим собою.

Здавалося б, що ще треба  полковникові СБУ Богданові Зорію? Він має багаторічний досвід контррозвідника й борця з тероризмом, попереду можливі вищі посади та звання… Але саме він наважується говорити про те, що приховує влада «чорних демонів», керованих москвою. Його зріднюють слова українських повстанців, що «досить знущань імперіалістичної москви над Україною!».

Схоже, воістину «…все переплуталося так, що іноді вже й не знаєш: ти живеш, як у романі, чи роман, який пишеш, і є твоїм життям».

Романи полковника Анатолія Сахна просяться на екран. Можливо, навіть з багатосерійністю. Це історія сучасної України. Член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України. Його перу належать численні публікації, присвячені проблемам реабілітації репресованих українців. Він є автором збірників нарисів і новел «Щоденник «контрреволюціонера» й «Грішний вогонь». Лавреат міжнародної премії імені Володимира Винниченка в галузі української літератури.

Вірить у нові вершини Анатолія Сахна й полковник Сергій Шевченко – заслужений журналіст України, письменник, лавреат премій імені Івана Франка та Володимира Винниченка, якому автор книг вдячний за слушні поради під час роботи над текстами. В післяслові редактор роману «Вершина» Сергій Шевченко влучно зазначає: «Полковнику рано складати зброю». Звертання адресоване і головному літературному герою Богданові Зорію, і письменникові Анатолію Сахну. І додає, як сам пише, до цієї фрази лише один розділовий знак – кому. «Полковнику, рано складати зброю». Так, читачі бачать Богдана Зорія з тими,  хто «перший ворога стрічає» і перемагає!

На сторінках романів – мудрість життя. І одвічне прагнення волі. І з їхніх назв також: «Вершина…», «Острів…», «Ліліпути…» і в чеканні на четвертий – «Яруга…».

Оксана РОВЕНЧАК.