У власній похвальбі ми все ходили,
Все скніли від зарплати й до зарплати,
Та що, зізнаймось, по собі лишили,
Крім того, що й в жменях можна сховати?
Й марно тепер шукати оправдання
Там, де, здавалось, зроблено вже все,
Та звідкіля, нерідко й під зітхання,
Життя тепер нас в інший бік несе.
Й далеко не туди, де ми хвалились,
Й де, іноді напруживши й ввесь рід,
Й не знати вже за що так рвали жили,
Не маючи, бувало, і на хліб…
Іван СИДОРЧИК

Leave a Reply