-Ціхо, – облизала бузиновий листок і приклала до місця на руці, звідки пробиралася змійка крові.
-Ната’, а ти цей..направду си віддаєш?
-А то мож віддаватиси не направду? – розв’язує гасовий бантик з волосся собі і з того має бути щось ніби як бинт.
Наталці ніяково з Богданом за весілля говорити. Він так рідно водив її з школи аж на дальній присілок, де вона живе.. Казав усе, що то йому по дорозі, а як по правді – то боявся, аби дівчину ніхто лісом не перебіг. Наталка вже файна..
-Та де моя дівка до віддаваня, та то дитина, – казав дєдя Богданові.
А нині Богдан від певних людей вчув, що зразу за випускним Наталка йде за вчителя їхнього Николу Васúловича. Мусит іти, бо при надії. І за місяць-другий то буде видко..
-Ната’, то правда? – перепитав гірко, а дівчина ковтнула сльозу з устидом і бинтувала Богданові палець гасовим бантиком…
Димом пахне – бо то падолист.. Між стеблами сухими павутина з росою понапиналася і тремтить. А дим з туманом повимішувався і десь далеко, на чиїйсь чорній від сонця присьбі дримба затремтить. Така осінь – така до послідного листика… А призьбою повзе зелений з переблиском жучок. Файний такий собі…
***
У сусідів вже чути духовí. Музиканти грають сáбаш – вітальні мелодії кожному, хто приходить на весілля. Жінці чути ту музику, і нині їй особливо трепетно – та бо то в сусідстві і вона музики чує так, як на своєму подвір’ю.
Наталка це перший раз, що йде на весілля у статусі ґаздині, зі своїм Николою. І то гонор такий має бути – усім було дивно, як її засватав учитель, таку малу проти нього. А він засватав.
На голові Наталки вже певно ціла банка лаку з блискітками, і переливається її зелене плаття з люлексом, і за кожним разом, як чути сусідський сабаш, Наталка квапить Николу: «Та ходім уже.. Ти хочеш, аби всі за столи сіли і ми аж тогди прийшли?» Никола старанно в’яже краватку (цею краваткою він буде від усіх місцевих різнитися, але так якраз він і хоче).
Подивився на Наталку, на тілесні карпронки з горошками, подивився на місиво глини під вікнами і скомандував:
-На весілля підеш у ґумових ботах. А перед брамою перевзуєш.
А Наталка не слухає – та вони хата в хату, сусіди перші, дійде акуратно. В Николи бігає жилка скронею, але злості чоловік не виказує. Ще раз попросив з притиском – не вчула. Того він зосередився на краватці.
.. Йдуть до почесного. Никола ну просто з голочки, він тримає Наталю за руку і ціле подвір’я їх обзирає. Навіть кухарки з підносами стали. В Наталки в руках – букет гладіолусів, у Николи – пляшка горілки і гроші, і вони поважно минають гурт музик, ставлять дрібну плату на бубен і в честь них звучить коротенький маршок. Та музика і той хід переливався Наталі блискітками різними – дуже урочистим був цей момент.
***
У весільний намет завіває студінь вулиці, бо то вже глибока ніч. По перших столах і по співанню йдуть танці. Перші – поважні обрядові, для найближчих на весіллю, а далі таки для всіх.
Малій Ромці нецікаві ті танці, де хтось когось має закликати, бо вона мала – її ще ніхто не кличе.
-Романка, а ти би хотіла бути вже великою, аби ти була молода.
-Молода.. – дівчинка задумалася і уявила себе у пишному білому платтю на обручах, у фаті такій до підлоги.. – Молода..
Дівчинка замріялася. Вона тут з мамою Мариною, і мама на то запитання сусідки жартує, що Ромці ще до молодої, як козі до неба.
«А зараз, дорогі гості, просимо парубків стати у коло і .. кождий голуб най шукає свою голубку» – починається один – найцікавіших для малої дитини танців, танець-гра, де кожна пара виконує жартівливі завдання музик.
«Іще один голубок!», «Іще такий трапачок»… «Дві голубки наперед» Пара парі передавали сміх і веселощі, вівкання і нічний азарт забави.
Весілля не відразу вчуло крик з-під буди, тобто знадвору весільного намету. Крик був жіночий, він просився, благав, відтак падав у щось грузьке і просився далі:
-Не бий.. Та же я не буду більше, срібний, не бий!
Ромка притислася до мами і вслухаються обі – а може то гра така, лиш надворі? Та де гра..
-Поможіт.. Люди, ратуйте! – коли музика трохи стихла, крик з-під буди прорвався у танцювальний гурт. Але.. не зупинив його.
Марина передала малу на коліна сусідці і кинулася надвір, помогати, але їй перегородили дорогу двоє моцних таких, коренастих ґаздів – вони закрили собою вихід.
-Куда ти.. Ціхо..
-Пустіт.. Там.. Там жінці погано. Жінка кричит, а я лікар, пустіт..
-Ціхо, то є життє.
-Та ж не чуєте, кричит.. Пустіт, кажу!
-Я сказав ціхо, бабо! Там Никола свою Наталку вчит. Ти чого меш до них лізти?
.. А «голубка» не переставала, пара за парою символічно облітали весільну буду і хоч переглядалися та поглядали на Марину, танцю не рвали.
«А зари голуб бере свою голубку на руки і несе поза буду». Скомандували музики і голуби винесли голубок поза буду, обійшли бійку другим боком, пообрясалися від скорого танцю і чекали який буде наступний – може вальсок.
Між боковою обшивкою і дощатою підлогою показалася кривава рука – Наталка пробувала вхопитися хоч за щось, аби піднятися, а далі рука ослабла – жінка, певно, зомліла.
Марина з дитиною вибігла надвір, але до побитої жінки її не підпустили. Відійшов убік Никола. Обтрясався, лють його була вже погамована, але таки ще під ніс досварювався: «Я говорив, я їй говорив .. Але то уперта псякров, уперта!». Жінка вже не впиралася, жінку вже відтрясали ті самі, що повиходили з данцовні.
Звіявся вітер – люто так, напасно рвав чічки і трісунки з деревець над воротами, під ноги кидав..
.. Мала Ромка вчепилася у спідницю мамі і бумборосила:
«Я ніколи.. Ніколи не буду молода. Я не хочу, аби мене вчили»
Старші жінки встидали малу дівчинку, бо хто таке дурне видів – молодою не хотіти бути.
-Романочка, а пішли, я тебе танцювати навчу, – Никола Василович близиться до дівчинки і простягує дві руки..
.. І Рома виривається і тікає в ніч, і лиш грабина нечімхана чує її плачі.
Ві-сі-лє….
Іванна СТЕФ’ЮК