Прикре враження справила на мене колгоспно-колективна стаття чотирьох авторів «Час відповідей, час відповідальності» в газеті «Дзеркало тижня» за 28.ХІІ.2017р. про річні підсумки української зовнішньополітичної дипломатії. Критики в ній аж занадто, іноді, на жаль, доречної, але ж з яких позицій вона висловлена.
Передусім в статті наголошується на суцільній не-«успішності вирішення» Україною зовнішньополітичних питань. Підстав для такої оцінки, звичайно, не бракує. Але не таких радикально категоричних, бо ж при вирішенні міжнародних питань в світі країни для свого толерантного співіснування часто змушені задовольнятися не абсолютно «успішним», а лише оптимальним вирішенням їх.
Протест викликає і позиція авторів статті, з якої вони поглядають на наші зовнішньополітичні результати. І позиція ця все та ж колишня малоросійська, про що засвідчує їхній підсумок, що “2017 рік Україна закінчує зі збройним конфліктом з Росією». Як бачите, не нападом Росії на Україну і окупацією нею частини її території. Докоряючи при цьому Українській державі, як же це вона посміла конфліктувати з її імперською величністю, та ще й з “ядерною державою – постійним членом РБ ООН».
А яким апологетично промосковським є висловлене в статті незадоволення, начебто “делегуванням президентом України своїх повноважень представляти державу у міжнародних відносинах американській дипломатії», а «не ведучи переговори тільки самостійно». Мовляв,«в умовах втрати Україною суб’єктності» пріоритетніше, по-їхньому, було б «представлення» їх Російською Федерацією. Адже це так, мовляв, “традиційно і безсумнівно”, коли Україна була в Російській імперії під назвою СРСР. Заперечуючи таким чином нарешті справжню державнополітичну суверенність українського народу, в унісон з демагогічно-імперськими заявами російського президента Путіна, що Україна не повноцінна держава, бо український народ є не самодостатнім народом людства, а такий собі лише маріонетковий демографічний додаток до росіянського імперського народу.
Тож, якщо коротко, такий криводушний публіцистичний підсумок авторів про нашу нинішню ускладнену російською збройною агресією зовнішньополітичну діяльність є, як пишеться і у самій їхній статті, “зазиранням в криве “Дзеркало тижня”. Най будьмо щирими і не дурімо толерантних українців, які все ще терплять таке в начебто українській газеті.
Леонід Климчук