Це одна із тих книг, коли не розумієш який саме жанр читаєш.
Лише з останнім рядком, останньою дією – ти спроможний побачити усе очима автора, до кінця усвідомити і прийняти змальований ним світ. Повністю і беззаперечно погодитись і перейнятися фантазією, в якій знайшлося так багато місця для пекучої реальності.
Було так багато чуток, відгуків і слів, але жодне звучання «Карбіду» не порівняється з власним баченням. Можна було б повірити, що це історія про контрабанду… історія справжнього, хоч і трагічного кохання… історія повна комедій і неподобств… Та, насправді, це історія про життя у всіх забарвленнях наших реалій.
Перегорнувши останню сторінку, закривши палітурку і ще раз, ніби прозріваючи, подивившись на титулку – тільки тоді можна зрозуміти – чому така книга, така обкладинка і така історія…
Це дивна суміш трагікомедія в дії. Починаєш читати з несамовитої усмішки, продовжуєш подорож жорстокою прозою життя, а завершуєш хід – на самому песимістично-щемливому дні, де гине все благородне і чисте, в самому негідному місці.
Можна припустити, що вчитель історії, він же герой Тис – уособлення прагнень до мрії про краще життя.
Його ідеальна обраниця, із «Кобзарем» в руках; його ідеалістична, страшенно наївна і майже ідіотська затія – побудувати тунель в Євросоюз; його трагічна втрата доньки і повна сімейна розруха – творять історію нашого часу.
Багато всього справді неприкрашеного і чесного в цій книзі. За всією іронією, оцей дивак-мрійник, цілком інтелігентний і знаючий історик, почав змінювати свій світ. Ініціював будівництво тунелю, за рахунок коштів своїх компаньйонів-бандитів, що в кінцевому результаті опоганили його рожеву затію і зробили «тунель євроінтеграції» тунелем контрабанди: наркотиків, людських органів і нелегалів.
Не можна сказати, що цей роман неймовірно складна і серйозна річ. Звісно ж, ні. Ця історія звична і легка. Таких ще буде – і в тому, мабуть, біда, бо не повірити в придуманий світ нереального Ведмедова чомусь неможливо. Надто близько і надто тривожно до душі.
Одна наївна, майже ідеально чиста перед своєю кармою персона, мріяла вирватись з пропасті беззаконня, а натомість, застрягла, без шансу на спасіння, в самій гущі своїх мрій, котрі перетворились на нездоланний жах.
Вся проза цього роману – в реальності – і не один Тис його герой. Ми всі кидаємось від панічного сміху, до безпросвітного песимізму; від усвідомлення людської низькості, до неспроможності побачити вихід із тунелю наших безнадій.
Усім нам – героям своїх романів, так хочеться створити шлях до омріяного кращого. Побудувати «тунель», що, попри свою неможливість, донесе нас до щасливого, можливо, європейського життя. І як часто, умудрившись побудувати власний шлях до благородної, вселюдської мрії ми лише можемо простягти руку, відчути бажане… і назавжди потонути в неможливості вибратись із власних фантазій, що вкотре розбиваються об іронічну жорстокість реальності.
Карбід – це проза одного життя, що безперечно змінило сотні інших, але так і не змогло ощасливити своє.
По суті, єдине, що зумів змінити герой – вчитель історії містечка Виноградів – зрозуміти що до сих пір безмежно любить свою Марічку. Чи не вперше за останні роки бути з нею чесним. Бути її захистом і оберегом, щоб в кінцевому результаті, у спільному сплетенні рук, привести її до, чи не найжахливішої, смерті.
В цілковитій темряві їх, так незвично разом, поховає земля і вода, забравши назавжди у вигаданого Виноградова шанс на євроінтеграцію.
Перед вами трагікомедія – фантазійна, легка і зрозуміла історія для насолоди під час читання і гіркого присмаку опісля. Вряд чи, комусь захочеться сміятись після крапки у кінці.
Читання буде непередбачливим. Це буде повний феєрверк – від гумору до іронії, від зневаги до захоплення і тільки після крапки, що поставила смерть під землею, ви оціните всю картину. Зрозумієте суть і задум тексту, повноту і приреченість ідеалістичного інтелектуала-мрійника в умовах такого реально-нереального Виноградова.
Світана Кучпилюк
