Цей текст писався в розпал Майдану, який я означив як третій етап української революції на межі тисячоліть, що передбачає якісне переформатування, інакше кажучи філософське перезавантаження й творче преображення духовних взаємин людей і народів.
Вільна Європа мала б усвідомити свою провідну роль у цих процесах, не дати розчинити народну волю у підмінній фразеології і риториці. Хід світових подій передбачає вирішальний вплив особистісних чинників на глобальні виклики часу. Люди готові покласти душу й тіло за Творця всесвіту – супроти Його антипода, руйнівника святої тріади осіб: особи людської, особи народу й особи Божої.
Україна вже рятувала Європу від кочової навали 780 років тому. Як би це не виглядало самоіронічно – час захистити ЄС від психологічної орди як глибоко сутнісної загрози вільному світу й міжнародному солідаризму та демократичній самоврядності європейських народів на початку третього тисячоліття. Руйнівні сценарії з фраґментизації людської цілісності передбачають розкол і нищення в гібридний спосіб самих основ самоорганізації часопростору ─ заснованому на тимчасовості, безладності й безвладності будь-яких влад чи самовладань. Свого часу москальський каганат завербував Януковича й банду: за їхніми бандитськими розкладками повна реалізація злочинних намірів неоколоніалізму мала б стати початком розпаду Європейського Союзу, тобто ще одного роздроблення людської спільноти.
Лідери європейських націй давно мали б визначитись, що протиставити розпутній орді, бо нема нічого огиднішого й небезпечнішого за патологічні рецидиви шовіністичної хвороби. Копаючи Україні яму, федерація у неї ж упаде! Але кагалу – до лампочки: імперіальний псевдоінтелект московщини спрямований не на будівницво, а на дальше руйнування світового співтовариства. В Україні силкуються розпалити останню світову війну через провокаційне напруження-розпруження волі народу. Звісно ж, Росія лусне від такого роздування імперіальних амбіцій, однак недооцінка цих підозріло глобалістських експериментів може призвести й до протилежних незворотних процесів: якщо Європа програє у справі об’єднання з Україною, це стане поразкою всього цивілізованого світу. Наше гасло просте й прозоре: за Вкраїну – проти планів Москви!
Наразі госпожа Меркель наговорилась і назмовлялась з Пуцькіним про всячину й підозра, що Україну хочуть кинути напризволяще в „дружніх обіймах” з ведмедем. Зрозумівши, що українців не подолати в чесному двобої, імперія тиснула від лукавого: обіцянками, тиском, підступом і підкупом, хитрощами й демагогією, лестощами й брехливою пропагандою. Гадина викручувалась і скаженіла з усіма наявнми модифікаціями віртуальних парадоксів з таємними протоколами й відвертою змовою малоросійських холуїв із „хазяєвамі жізні”. Ганебно, з пропутінських позицій поводився й стурбований Туск, мовляв, Україна розколеться. Не розколеться, дарагой таваріщ: не сприймайте бажане за дійсне! Мусим бути готові до наймерзенніших провокацій на всіх рівнях світової політики й найзапеклішої боротьби. Тепер Туск віджартовується, що любить маму Польщу, але кохає дівчину Україну, й хохольчики аплодують, еге ж! П’яничка Єльцин теж ледь не щоранку старався кохати братню Україну і закликав цим зайнятись всіх москалів. Чим таке „люблення” закінчується – не секрет.
Не вперше нам накидають шовковий шнурок на намилену шию. Псевдоугоди на псевдодержавному рівні передбачають кістку із постсовєтского бульйону, однак пахне він новим кріпацтвом, коли той шнурок почнуть затягувати. Прості люди від цього нічого не виграють – хіба що вірнопіддані олігархи та й то на час-годину. Нас просто зварять у котлі азіопської інтеґрації. Варто твердо засвоїти елементарну істину: раси – від Бога, расизм – від диявола – було б тяжким переступом зраджувати місію нашого миролюбного народу. Ми не відступимось, бо й справді – з нами Бог, хоча й спокусник не дрімає. За десятки тисячоліть Русь-Україна пережила страшні випробування: ширення культури на євразійські простори обернулось бумерангом завойовницьких реакцій формально цивілізованих конгломератів супроти Матері народів. Пропутінські ідеологи хотіли було перетворити Майдан у таку собі чорну козацьку раду: мовляв, народ випускає пару, а вирішують все в темних кулуарах. Починаючи від приєднання московська політика – спрямовано антиукраїнська: розкол, розкол, а на Голгофі люди. Кому пряник, а кому канчук на плечі, або – спецкийком по голові! У двадцятому столітті житницю Європи зачищали диявольські орди голодоморами й репресіями: їх цікавив виключно український чорнозем, сантиметр якого кривавицею і потом нарощується щотриста років. „Любите землю – їжте!”─ реготав юда людського роду на святих кресах творчого промислу. Все ж Україна вижила, але ж якою ціною: небесної вже давно більше, ніж земної!
Завжди вчасно казати правду. А правда така, що вкотре ми недостатньо готові до боротьби. Задайте ж собі просте питаннячко: „Що кожний з вас зробив на своєму партійному чи індивідуальному олімпі для самоорганізації суспільства за п’ятнадцять років після помаранчевого етапу української революції й уже п’ять по кривавій трощі супроти елементарної гідності. Якщо не задуматись над цим, усі заяви й міркування, ремарки й коментарі – булька в політиканській калюжі! Річ в тому, що народ має бути дієвою самоврядною і самовладною силою всіх процесів, а не попихачем необільшовизму, в які б шати він не виряджався. Жива-здорова народна традиція має жити й перемагати, добираючи у свої лави кращих людей, практикуючи кращі вчинки, вбираючи в себе кращі риси української раси. Все має грати яко правдивий консенсус і жива взаємодія найздоровшого в суспільстві. Ось тут і випливає елементарна вість із глибин історичного досвіду: повсюдна й щоденна робота має бути системною – наснажена україноцентричною філософією як способом жити, а не демагогією інтриганів. Отож, потрібні конкретні люди, реальні вчинки, послідовна робота задля впровадження принципів самореалізації й направду функціонального самоуправління на місцях. Тільки на цій народній основі може відбутись перерозподіл сил на так званому владному Олімпі: потенційно наш народ – на порядок попереду так званої еліти. Ніколи не пізно, панове райці, встати з колін, глянути правді в очі, вийти з дзеркала самолюбування і зайнятись справою.
Риса за рисою божі ризи ростили вкраїнську людину. Упорядкування земного часопростору – богонадхненна справа: вдихнути Святого Духа, вмитись чистими водами первознань, навести лад і справедливість у наших взаєминах, творити рай у душі, вести багатоголосу мелодію до верховин щастя й гармонії. Творець і руйнівник чи не востаннє зіткнулись у битві за долю Всесвіту. Вольно чи невольно – всі включені в боротьбу добра й зла. Втілення-перевтілення не самоціль – всі мають неповторне значення й призначення в обрядодіях реалізацій. Літургія вселенської Служби Божої зведе нас в одне містичне тіло задля погодження зусиль, підніме до рівня взаємності й взаємодії, творчості й співтворчості – заради світлого творення особи народу перед лицем Бога!
Звертаюсь до всіх, хто душею торкається Слова: полишіть еґоїстичні розборки, хто геніальніший, або святіший в цьому воістину дурдомі сучасного українства! Де ви були, що робили після наче б переможної помаранчевої революції? Або чи готові письменники до чесного творчого змагання за красу й силу новітньої літератури? Творення, звісно ж, незбагненна тайна, але й звичайна робота душі. Наче б з нічого, а все ж, підключившись до словотвірної матриці, з огрому або й горстки слів, ліпить деміург з ангельської глини, з голого „ніщо” святий образ, настрій, ніжну драматургію взаємодій, свою високу любов, своє велике щастя. Хтозна, з яких нещасть прожитого-пережитого в тисячних поколіннях твориться це богонадхненне дійство. Сенсовість творчості-співтворчості – в любові, якою жертвує творча душа заради спасіння людства й продовження життя на землі. Чи хтось провів системну селекцію всього кращого в нашому господарстві: завтра нас не буде, але залишаться інші люди, які даватимуть лад сущому й творитимуть образ Народу.
Наразі ж побіждає еґоїзм, обман ближнього, чіпляння временщиків і сезонщиків за клятий інтерес: мутує спільнота! За світоглядно-світотворчою структурованістю й філософським проникненням найкращі вірші ХХІ століття мали б переважати творіння талановитого Богдана-Ігоря Антонича, або й геніального Тараса, якби ми виконали його програму й підключились до ґенетичної матриці українства, до правдивого нуртування Божого слова. Не відбереш у вірного вірша реальности ірреального, не втопиш у заздрощах лицарського відчування священної Біблії української душі, не стреш дощенту живого вкраїнописання нержавіючим пером вічності. Не приватизувати вічного польоту святих могил – болить і стогне в ґенетичній матриці й кожному поколінню чинить гострий тисячолітній тест Тайна Святого Духа.
Чому ж так змізерніла українська людина, де нові твори українського Генія? Чи готові творчі особи наслідувати Ісуса Христа, який був найбільшим Поетом не в розумінні віршописання, а своєю готовністю самопожертви: душу й тіло покласти за святу справу!
30 грудня 2013 р. їхав я зі Львова на Великі Мости, а звідти Волинським шляхом на Нововолинськ, Володимир-Волинськ, Ковель, Сарни, житомирський Коростень і врешті – на Київський Майдан. Навернулись мені на душу, як сльози на очі, надхненно революційні ритми: „Ми скинемо рабські окови. Ми щлях у майбутнє відкриєм. На Ковель, на Ковель, на Ковель! На Київ, на Київ, На Київ!” Син Петро, сестра Світлана, сотні тисяч несполоханих душ, атмосфера чи й духо-стратосфера космогонічної битви Творця із руйнівними тенденціями світобудови, добра зі злом стали очевидною реальністю нашого часу. 2014, Шевченковий, рік благословивсь у моєму серці первозваним закликом і покликом до новітнього українського ренесансу!
Січнево-лютневі події – хоч і не в час Грушевського, але на вулиці його імені – показали світові, як нові крутяни з юначою безоглядністю йдуть під кулі, і це справді круто. Злочинно забавлятись так званим українським питанням чи легковажити революцією, коли гине цвіт української нації: йдеться про виживання людства. Крутійство стосовно людського загалу приречене на поразку – треба не тільки міняти владу, а й правила гри, зрозуміти, що влада має бути святим служінням рідному Народу. Конкретно актуальна ситуація геніально проста: псевдоукраїнська провладна банда проявила свою безвладність і безвольність – ні для кого не секрет, що це відпрацьований матеріал, фальшива пінка на українському шумовинні. Це ж завербовані пахолки прогнилої імперії, їхнє перебування на всеукраїнському Олімпі втратило вмотивовану легітимність і не може бути предметом, а тим паче суб’єктом переговорів: не можна безконечно маніпулювати так званою українською проблемою. Жодних проблем: Україна не торговиця новітніх вавілонів: гідність не купується і не продається!
Колишню імперію теж не можна розглядати як юридичну підставу для діалогу. Об’єктом і суб’єктом новітніх викликів, єдино виправданим чинником історіїтворення є український Народ – він або об’єднає світ, або світобудова не вартує Божого замислу! Упродовж багатьох століть і навіть тисячоліть, починаючи з „потоплення” Атлантиди та „викрадення” Європи – Україну, світоглядну систему якої із живим „м’ясом” кусками вириває і пожирає мертвотна цивілізація, намагаються зробити всесвітньою курвою, „адаптуючи” Її до свого виродженого нутра, озвірілі молохи капіталізму-соціалізму, простіше кажучи, паразитизму з метою остаточного усунення українства як морально-історичного чинника світових процесів. Йдеться не тільки про сучасну міжнародну політику, а про тенденцію підривання внутрішніх засад і взорувально Божих основ людської раси.
Озвіріння людства й людяності – проблема не нова, так само, як і боротьба за людське в людині: все це пов’язано із уніфікацією особистісного начала, зоднаковінням людей і народів. Здоровий колоцентризм виростає із кордоцентричної ніжності, заохочує альтруїзм, справедливість, рівність критеріїв оцінки й самооцінки, допомагає любити ближнього, як самого себе. Середником співтворчости є людські спільноти, той чи інший народ, який творить культуру. Поза народно-природними спільнотами – пустка омерзіння. Сердечним медіатором спілкування і взаємодії, творчості й співтворчості є мова. Людина створена за образом і подобою Слова, яке було, є і буде напочатку всього сотвореного. Рідна мова – дім буття, невичерпне джерело поетичних одкровень, основа світотвору й словотвору. Питання культурно-світоглядної й мовної різноманітності, як і проблема людяності загалом, – проблема світова: від напряму, який вибере людство, залежить доля людської популяції. Триває ж кінець світу, кінець людини, створеної за образом і подобою Творця… Змова супроти мовної, культурної та психологічної розмаїтості людства виказує злочинну мету космополітичних орд сучасності: знищити національне й персональне з метою маніпуляції людською свідомістю та людськими ресурсами. Людей і народи силкуються переспотворити у послушних зомбі – рабів новітнього Бабилону. Наша мета діаметрально протилежна ідіотським векторам зникнення більшості мов шляхом уніфікації: ми ж бо знаємо, що знеособлення Особи Народу, знищення основ світоладу веде прямісінько до самопожирання цивілізації.
Особиста самопосвята й героїзм були й вічно будуть нашим духовним хлібом, з правіку зарядженим пасіонарною енергією ізначально-визначальних вартостей. Не погасне у віках прозріння поета, писане кров’ю серця півстоліття тому: „Україно, ти моя молитва, ти моя розпука світова ─ стугонить над світом люта битва за твоє життя, твої права!”
На щастя й нещастя актуальної ситуації людство й надалі фраґментизується: битва за особистісний чинник тільки розпочинається – добре було б звести її у творче змагання за цілісність цивілізації, обдарованої Творцем свободою волевиявлення й направду розкішним багатством реалізаційних можливостей. Світ вінчає тріада святих осіб: особа Божа, особа Народу й людська Особа. Особа Народу – це і є та надлюдина, яку так самовіддано, хоч і безуспішно, шукав Фрідріх Ніцше.
Захист від „Беркутів” – справа самих „беркутівців”. Приблизно так я думав донедавна: мовляв, треба переконати хлопців перейти на сторону народу. Так само відносно „тітушок”: купуються, а ми їх перекупимо. Це неправильна постановка питання: наш порятунок – у нас самих! Та чи вони куплені, чи продані, свої донбасівські, чи підіслані московські – всіх треба бити й гнати геть з України! Розкол українства – від внутрішньої роздвоєності, психопатичної „шизи”, а не від путінських, чи ще чиїхось звихнених „жєланій”. Наша справа праведна й не потребує оправдань. Москва має впасти! Годі замовчувати реальні факти: кремлівська гнида веде неоголошену війну не тільки проти нашої держави, а й самого божого Замислу. Виходячи з того, наскільки нахабно й самовпевнено поводяться фігуранти провладної банди, можна зробити висновок, що протиукраїнською операцією керує вся репресивна машина федерації. Не надто дивно, що цього „не дозволяють помічати” кишеньковому СБУ, однак дуже підозріло, що цього не фіксують відповідні служби найбільших держав. Українці гинуть – Європо, вони ж вмирають за твоє спасіння! На теренах України проводить свої експерименти й розкольницьку діяльність сам антихрист. Космогонічне протистояння добра і зла має всі ознаки кінця світу з подачі руйнівника, але й святого преображення та оновлення світобудови – за планом Пантократора. За все добре, що ми робимо, відповідальний Творець; за все зле понесе кару Його антипод. Україна – в центрі Божого замислу й світової свідомості: українці будуть битись, доки не доб’ються Правди.
Богдан Чепурко.