«Світ ловив мене, але не спіймав…»
Григорій Сковорода
Про світ, який тебе ловив, проте ж, і не спіймав,
Ти, любомудре, мов навпіл його переламав,
Хоч насміхався, та дарма, бо кровію живив,
До Бога йшов, служив йому, втікав лиш до людей,
То хто ж кого й коли ловив, хто досі ще живе…
І житиме, либонь, сто тисяч тисяч літ,
Лишень би, не постарів Божий світ…
–
Піймав тебе тупий москаль, улус-єдиноріг,
Мов посадив на грішний паль, спалив усе, що зміг:
Хатину й пам’ятник, сліди, усе, що тільки встиг,
Лишень теорію твою про Бога і любов,
Без чого ти не проживеш і не привчай змію,
У Біблії присутній Бог. Проте жиє й гаддє,
Їх світ, це ж – Вельзивула тінь, не житиме ніде
Ні в пеклі, ні в раю, хіба лишень шеол,
Усе перегребе, й тебе поглине сей намул…
–
Сей світ ловив тебе, та не впіймав,
А сам себе прирік на самоту,
Під себе все гребе, чи, може, й голову зламав,
Згубив любови лік, пробач йому, атож,
Сю істину святу. Уповз у душу змій,
Розмножилось гаддє, безтямно не дурій,
Упійманий москаль і збочений улус,
Винищує до тла і спалює без меж,
Не плавиться ж і сталь, бо й пам’ятник стоїть,
Любови й Бога вам бракує з давнини,
Зненавидів усіх сей непохитний світ,
Ось вас до скону літ осей бездушний міт…
Прирік, Ісаія його: такий завіт,
Послухай Тризну ще, а на душі звучить
Холодний рваний щем, заплетений в дощі,
Сліпий безтямний кріт,
Де згинути не хоче Божий світ.
Снує собі, лишаючи: «Тоді й пізнаєш світ»,
Рушай у засвіти, де твій правічний міт.
Мирослав ЛАЗАРУК, м. Чернівці