Олег Кришталь. До співу пташок. Приватна подорож до себе: роман-есе. – К.: ФОП ПАЛИВОДА А. В., 2022. – 256 с.

«Небо для всіх відчинене,

Зачинені наглухо ми.»

                 Надія Гуменюк

Вислів Ейнштейна: «“Бог не грає в кості” дозволяє пов’язати старання у пошуках закономірностей світу щонайменше з релігійними уявленнями» (Манфред Лютц, «Блеф! Фальсифікація світу»). Але ж релігія – річ соціальна, а віра – річ індивідуальна. Віра – це цілісний комплекс наших знань і розуміння не бачених очима об’єктів; це те, що неможливо цілісно сприйняти з допомогою наших п’яти органів сприйняття навколишнього світу, до кінця зрозуміти й осмислити: «Власне,  у сфері духовно-практичного знання в наочно-образній формі зафіксовано суто людський, персоніфікований образ світу, наповнений вірою, сумнівами, прозріннями, емоціями й інтуїцією, здогадками, ідеями та ідеалами, прагненнями й оцінками» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»).

Прозирання за межі реального світу допомагає людині зорити думками вічності. Ще Людвіг Фейєрбах переконливо писав, що людина, позбуваючись свого тілесного існування, продовжує жити в дусі, у спогадах, у серцях живих людей… Пам’ять… Трагедія ж наша в тому, що живемо у світі речей, у світі тлінного побуту, а не в світі безсмертної ідеї, яку обґрунтовують сучасні наукові досягнення. Якщо наше життя не те, що є, то ми зобов’язані усвідомити ще й таку істину: «Страшна не смерть – передчуття розлуки» (Андрій Содомора, «Пригорща хвилин»). «– Бо смерть, Михайле, то є смерть. Душа, хоть вона безсмертна, але нелегко їй розлучатися із смертним тілом… Смерть велике таїнство, Михайле… Дивне таїнство…» І це – книжка Андрія Содомори «Усміх речей» про світ речей, який ми втратили, але зберегли в пам’яті…

Читаю книгу Олега Кришталя «До співу пташок»: «Де ховається Бог?… Раптом я здогадався, де ховається Бог» (с. 31). Відповіді нема. Книга написана так, щоб спонукати читача до роздумів і не більше. В цьому і суть розумних книг.

Курт Гедель доводить, що ми не знаємо і знати не будемо відповіді на поставлене питання. А все ж… Бог не ховається. Він всюди і в усьому. Бога не бачимо, АЛЕ БАЧИМО ЙОГО ТВОРИВО!!! Що ще?

Чи усвідомлюємо глибинну сутність Бога? «Через те докази існування Бога є не природничо-науковими доказами, а чимось значно більшим» (Манфред Лютц, «Блеф! Фальсифікація світу»). Люди переважно не схильні до осмислення незбагненного і живуть усталеними думками, традиціями й обрядами, яких перетворили на обрядовірство. Думання виснажує, втомлює… Чи готові ми осмислити інформацію для думання?

Бог немає ні початку, ні кінця. Ми ж – пилинка пилинки і живемо момент моменту в цьому незбагненному, нескінченному світі! У Всесвіті чотириста мільярдів галактик, у кожній – сто мільярдів зірок…

Курт Гедель (1906—1978) був математиком, логіком і філософом науки. Найбільш відоме досягнення Геделя – це сформульовані і доведені ним теореми про неповноту, опубліковані в 1931 році. Першу згадує з глибини свого розуміння Вадим Скуратівський у післямові про Паскалеві «Думки» («Блез Паскаль і його “Думки”»). У кн. Блез Паскаль. Думки. /Пер. з фр. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА. 2009. – 704 с.). В ній йдеться про те, що ми не спроможні пізнати світ, не вийшовши за межі системи в якій живемо. Якщо існує кінець Всесвіту, то за ним – початок…

Смакуймо гірку думку – мусимо дивитися правді в очі (кулясте око – мозок, винесений на периферію): «Масштабність зусиль указують на безсумнівну серйозність проблеми: Людство й особистість не самодостатні, нам потрібен Бог» (с. 12). ЗРОЗУМІЙМО НЕСПРОСТОВНУ ІСТИНУ, ЩО НАМ ПОТРІБНИЙ БОГ, А НЕ МИ ЙОМУ!

Найновіші досягнення науки свідчать, що Всесвіт виник із нікчемної порожньої комірки п’ятнадцять мільярдів років тому: «Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме» (Послання an. Павла до євреїв 11:3). Пригадаймо розмисли Лукреція: «Ex nibilo nibil fit» (З нічого ніщо не виникає) і те, що деякі сучасні філософи розвивають і поширюють гіпотези про смерть Бога, але ж «Бог не з’являється в натовпі» (Серен К’єркеґор)*.

Лукрецій не користувався Інтернетом і не читав Мічіо Кайку… У книжці Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» є розділ «Нанотехнології» (Все з нічого?); за Луї Пастером, – «Значення безмежно малого безмежно велике». Вчені дійшли висновку, що ідеальний вакуум володіє колосальною енергією… «Бог є Дух…» (Євангеліє від Івана 4:24а).

На стелі бібліотеки конгресу США вражають слова поета Попу: «Порядок – перший закон небес». Тисячі, мільйони людей проходять під ними, хтось, може, й читає їх, але чи розуміє…

Юрій Канигін вважає, що не за горами історична епоха, яку «можна назвати ерою Живого Бога» («Віхи священної історії»). Так воно чи не так? Адже виходить: у якомусь часі Бог був мертвим…

Зустрічаю знайомого, й почали розмову про сутність віри в Бога. Запитання до мене руба:

– Бог піклується про нас?

– Ні!..

– То для чого мені такий Бог?

І це не поодинокі розмисли: «Якщо перефразувати коментар Аліси про книжку сестри, яку вона побачила до падіння в Дивокрай: “А що за користь із Бога, який не творить чудес і не відгукується на молитви?”» (Річард Докінз, «Ілюзія Бога»).

Нам ніхто нічого не заборгував – у Всесвіті все відбувається автоматично (незалежно від нас): «Яким має бути наше май-бутнє? Яким має бути: Най ся діє Божа воля» (Андрій Содомора, «Бесіди п(р)одумки»).

Що Бог є, я знаю. Для мене це не віра, а – Абсолют. Усе створене Богом й наділене часточкою Його Духу – мовчить про таїну буття й прийдешнє…

Співпраця з Божими намірами – найвище щастя. Але чи  завжди ми вміємо їх відчитати? Видається, що на якомусь етапі нашого поступу відбувся збій: «…людство на Землі загубило свою божественність… У нас так кажуть: Бог – у людині, людина з Богом… Бо так склалося, що наша цивілізація обрала саме технологічний напрям розвитку. Був інший, духовний, відсунутий десь там далі… Тому людина загубила особливі свої здатности і можливости. Так і йдемо… Зазвичай виникає питання: Куди йдемо? Що нас чекає в майбутньому? Чи не варто змінити напрям цивілізаційного процесу?» (Любомир Сеник, «Райський світ»).

Дослухаймося до слова. Добротна книжка в руках – то наче притишена молитовна розмова з Богом. Життя ж людини, можливо, продовжується в інших часових і просторових вимірах уже без книжки, але з тим, що набула людина в земному житті (Книга Екклезіяста 12:7).

«Рушай, іди – тримайся свого розуму» (Есхіл). Цей процес, попри все інше, мав би нагадувати тренування інтелектуальних здібностей, бо кожна думка мусить мати свій ґрунт, і якщо вона правдива, то є й життєвий результат її дії: «Дивлюся правді в очі… Земля крутиться, а небеса мовчать» (с. 250)…

У невідоме птах летить,

За синім обрієм розтане,

За тим, за берегом незнаним,

Душа для вічности постане,

Хоч днесь – лиш незворотна мить.

                Любомир Сеник, «Таїна»

«Наука – як і будь-який організований людьми вид активності – має риси, подібні до релігії. Її символ віри – пізнаваність світу. Головна догма – “закон достатньої підстави” (Ґедель Курт показав, що істина є сильнішою за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести. – Б. Д.), підкоряючись якому Лаплас сказав, що в гіпотезі Бога він потреби не має. Потребуючи Бога, як і всі люди, вчені не можуть Його собі дозволити» (с. 13).

«– Наша влада від Бога, – говорили правителі і вкладали гроші у храм… Особистість вийшла з храму назовні, просто неба, і відчуває невдоволення через змішаність почуттів» (с. 197), бо мисляча людина не в змозі усвідомити того, що ці ідеї проповідував апостол Павло: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога» (Послання до римлян 13:1). Чи так воно є? Розмислюймо…

Не один я все життя шукав правди й ідеалу. Розчарування й руйнація стереотипів допомогли усвідомити, що ПРАВДА (ІСТИНА) – це не що інше, як розуміння того, що ми є і створені Богом. Гадкують, що Україна переможе, бо з нами Бог. Хибна думка. Україна переможе, коли ми будемо з Богом. Так є!

«Людині найскладніше з усіх сущих: у момент народження її мозок – порожня посудина, в яку повинна влитися майбутня Особистість» (с. 161).

Бо ж мозок людини – це вогонь, який належить нам запалити, навчити критично мислити. Ні, не в рабстві жити нам: «Я честь віддам титану Прометею» (Леся Українка, «В катакомбах»), бо ж вогонь – символ перемоги, як символ життя, вважався і є найбільшою святістю…

Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів