«Світ ловив мене, але не спіймав…»

                            Григорій Сковорода

 

Про світ, який тебе ловив, проте ж, і не спіймав,

Ти, любомудре, мов навпіл його переламав,

Хоч насміхався, та дарма, бо кровію живив,

До Бога йшов, служив йому, втікав лиш до людей,

То хто ж кого й коли ловив, хто досі ще живе…

І житиме, либонь, сто тисяч тисяч літ,

Лишень би, не постарів Божий світ…

Піймав тебе тупий москаль, улус-єдиноріг,

Мов посадив на грішний паль, спалив усе, що зміг:

Хатину й пам’ятник, сліди, усе, що тільки встиг,

Лишень теорію твою про Бога і любов,

Без чого ти не проживеш і не привчай змію,

У Біблії присутній Бог. Проте жиє й гаддє,

Їх світ, це ж – Вельзивула тінь, не житиме ніде

Ні в пеклі, ні в раю, хіба лишень шеол,

Усе перегребе, й тебе поглине  сей намул…

Сей світ ловив тебе, та не впіймав,

А сам себе прирік на самоту,

Під себе все гребе, чи, може, й голову зламав,

Згубив любови лік, пробач йому, атож,

Сю істину святу. Уповз у душу змій,

Розмножилось гаддє, безтямно не дурій,

Упійманий москаль і збочений улус,

Винищує до тла і спалює без меж,

Не  плавиться ж і сталь, бо й пам’ятник стоїть,

Любови й Бога вам бракує з давнини,

Зненавидів усіх сей непохитний світ,

Ось вас до скону літ осей бездушний міт…

Прирік, Ісаія його: такий завіт,

Послухай Тризну ще, а на душі звучить

Холодний рваний щем, заплетений в дощі,

Сліпий безтямний кріт,

Де згинути не хоче Божий світ.

Снує собі, лишаючи: «Тоді й пізнаєш світ»,

Рушай у засвіти, де твій правічний міт.

Мирослав ЛАЗАРУК, м. Чернівці