Ті, хто уважно слідкує за новинами, особливо, за тими, що оперативно з’являються в Мережі, знають про ті викриття щодо вчителів сепаратистів-путіноїдів із Запоріжжя, Харкова, Маріуполя etc.
(«Діти під загрозою: В Запорожжі викрили десятки вчителів-любителів Путіна» – http://obozrevatel.com/crime/09762-chto-skryivayut-odnoklasniki-v-zaporozhe-desyatki-uchitelej-lyubitelej-putina.htm; Вчителі-сепаратисти: “хвиля” викриття захлеснула українські міста – http://ukr.obozrevatel.com/crime/49536-uchitelya-separatistyi-volna-razoblacheniya-zahlesnula-ukrainskie-goroda–opublikovanyi-foto-video.htm)
Хоча, правду кажучи, ці викриття для тих, хто знав і знає, ЩО ТАКЕ південь та схід нашої країни, і зокрема, як і ким вони заселялись в часи сересеру та царської Росії, ці «викриття» вже давно й не викриття, а звичайнісенький «секрет Полішинеля». Проте, є й інші, не менш цікаві, «нюанси».
Отже, прочитали? Здивувались? Чи обурились?
З одного боку – емоційного, – можна, звичайно, зробити квадратні очі від здивування, може «закипіти наш розум» від обурення, але – якщо на тверезу голову, без «революційних» емоцій! – то ЦЬОГО СЛІД БУЛО ЧЕКАТИ.
З іншого ж, реалістичного, ЦЬОГО ТАКОЖ СЛІД БУЛО ЧЕКАТИ, позаяк, всі ми (в тому числі, і вчителі, які в Совкодепії були і соціально, і фінансово-матеріально упосліджені, і тотально контрольовані «керівною і спрямовуючою», особливо, гуманітарії – «інженери людських душ») сподівались, що після того, як Україна стане незалежною, життя ВСІХ НАС (і вчителів, у тому числі) стане КРАЩИМ. А це також, ледь не автоматично, означало, що соціальне і матеріально-монетарне забезпечення ВСІХ стане КРАЩИМ, тобто, АДЕКВАТНИМ, яким воно було і є на «загниваючому буржуйсько-демократичному Заході». Але замість цього наступили «бурхливі 90-і» – «доба всеукраїнського дерибану і віджиму держвласності». Кому ТАМ – у владі та біля неї – було ТОДІ до тих упосліджених вчителів та інших бюджетозалежних, коли бюджет також дерибанили ВСЮДИ і на ВСІХ рівнях! Не стало воно – ЖИТТЯ – кращим і після Майдану №1, і після приходу єнакієвського шапкокрада, і після Майдану №2. Не можна також не враховувати і свідому, і підсвідому ностальгійну орієнтацію сходу та півдня (з їхніми «індустріальними бюджетоутворюючими монстрами») на совок, на місце якого прийшла Ватна Федерація зі своїм «руцкім міром», який «заворожив» обивателів колишньої УРСР.
Але знову «умикніть» мізки і на тверезу голову подумайте нею, чим відрізняється (не лише латентно, але й «мєстамі» відверто) сепаратистський Схід від патріЙотичного (і латентно, і відверто) Заходу країни? Та майже нічим! І ТАМ – корупція (із сепарським «присмаком»), і ТУТ – корупція (з патріЙотичним «душком»). А чи не є корупція (всесильна і «всеїдна») елементом се-па-ра-тиз-му?! Адже саме через неї наші бюджетними недоотримують те, що повинні отримувати – адекватні зарплати. А тому, рано чи пізно, вчорашній суперпатріот чи простий обиватель стає сепаратистом. Одним патріотизмом ситий не будеш! А нас з високих трибун намагались (починаючи вже з грудня 1991-го) годувати лише ним! Так, він потрібен. Для побудови Держави. Але ж не картопляного бантустану! Кожному вчителю (загалом – бюджетнику) потрібно «підняти» дитину/дітей, дати їй/їм відповідну освіту, гідно відпочити (необов’язково на статусних Канарах, Майорці, чи Мальдівах), отримати таку ж відповідну пенсію на заслуженому відпочинку. Банальні ж істини! Але якщо цього – впродовж 25 років! – немає, то що їм (і не лише «путіноїдним» і ностальгуючим за совком запорізьким та харківським вчителям) робити? Вихід один – жити ілюзією, що прийде цар-ампіратор, який ВСІХ нагодує, як Христос … п’ятьма хлібами і двома рибинами.
Більшість з нас розуміє, що «нада потєрпєть, треба почекати». Але скільки чекати?! Скільки терпіти? “Терпилка” ж не у всіх гумова! Є серед українців такі, які терплять і терплять. Це, переважно, патріотичні пенсіонери (хто ж забере в них останній засіб існування – пенсію?!) на Заході та в центрі країни. З реалістами складніше – вони одразу ж після проголошення (отримання) незалежності зрозуміли, що чекати на «Вашингтона з новим і праведним законом» прийдеться довго, а тому або чкурнули у заробітчанські «одісеї», або ж почали робити запаси вдома, на «рідній неньці». Позаяк, як довго чекати, ніхто не міг сказати, оскільки «часової рулетки» ще ніхто не винайшов. Але ж влада (всі її гілки) повинна б розуміти, що для того, щоб не повторився ще один Майдан – а він, не дай Боже, може бути АнтиМайданом, – треба ЩОСЬ конкретне і реальне РОБИТИ, а не лише запально-безстрашно матюкати кремлівського недофюрера з високих і низьких трибун! А про Освіту – Школу – вона наче забула. Та й чого дивуватись? Вона ж – не бюджетоутворююча. Та й «авгієві стайні», які нам обіцяли очистити одразу ж після ЄвроМайдану, все ще неочищені. Напевно, той, хто обіцяв це бліц-очищення, або не розумів, наскільки глибоко погрузла країна в «авгієвих» – корумпогенних – «фекаліях», або ж сам був (хто – лише до колін, а хто – й до самої шиї) у тих міазмоутворюючих «фекаліях». А ми ж, прості і наївні смертні, їх для цього очищення і обрали! Але вони, потрапивши ТУДИ, в український ареопаг, вже думають про те, як і собі – хоча б щось! – відкусити від бюджетного «пирога» і наблизитись (зв’язки ж вже є!) до «вершителів долі народної» – до т.зв. всеукраїнських (що там районний рівень!) «рєшал»…
Всі ми бачимо («сліпий не той, хто сліпий» – кажуть недурні китайці), з яким скрипом (чи «скрепом»?) йде т. зв «боротьба з корупцією». Тільки «жовторотий» школярик Петрик та перманентно зворушена сльозогінними серіалами домогосподарка Ганна Іванівна думають, що корупція лише ТАМ, десь «нагорі». А вона, як та радіація в 30-тикілометровій зоні – ВСЮДИ: від голови колгоспу (тепер – голова ПАПу і за «сумісництвом» місцевий феодал) до міністра і найпатріЙотичнішого нардепа. Кому ж з них хочеться втрачати Зв’язки і Владу (а гроші, як відомо, це – Влада, а великі гроші – Влада Абсолютна, принаймні, в своїй «зоні впливу»)? Але обивателі мовчать. Хоча ні. В соцмережах йде справжня революція. Чи «бунт на колінах»?
І, нарешті, ще одне Слово про Школу. Не варто всім нам (а вчителям – у першу чергу) забувати слова «залізного канцлера» про те, що перемагає не Солдат, а, в кінцевому рахунку, Вчитель. Який – у свій час, – вчив того ж Солдата. Вчив і навчив. Чи вчив та недовчив? «Нє плач, дєвчонка, пройдут дожді»…
15-16.08.2016