Олег Кришталь. До співу пташок. Приватна подорож до себе: роман-есе. – К.: ФОП ПАЛИВОДА А. В., 2022. – 256 с.

Читаю: «За Стіну я не лише не можу потрапити, ба навіть і зазирнути…

Мені здається нині, що немає ніякого тексту позаду – і тому знову питаю:

– Невже вся витончена складність улаштування Життя існує тільки для того, щоб “я” було здатне думати й усвідомлювати – зокрема, свою обмеженість і дурість? Чи прийде відповідь – чи так і залишиться за Стіною?

Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було слово”.

 Я безмежно далекий від того, щоб коментувати Книгу, але всі метафори – звідти, отож нам залишається тільки Книгу переспівувати…» (с. 96, 97).

Хибні думки і помилка перекладу тексту Книги. Тлумачний словник української мови подає таке визначення слова СПОКОНВІКУ – з найдавніших часів, з давніх давен. Задумаймося над спонукою Ісуса Христа: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, – вони ж свідчать про Мене! (Євангеліє від Івана 5:39).

Ми живемо в період людської історії, коли Біблія перестала бути «модною» книгою, бо люди у своєму житті не бажають дотримуватися біблійних принципів співжиття – воліють хліба, видовищ та розваг. «Західна філософія не може ігнорувати того, що ні один визначний філософ, аж до Ніцше, не філософствував без ґрунтовного знання Біблії. Ні одна книга не може замінити нам зміст Біблії» (Карл Ясперс, «Зміст і призначення історії»).

Слово – мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об’єктивного світу. Якщо так, то чи не може воно означувати духовну особистість, котра перебуває, творить у недоступному й непізнаному нами середовищі Духу (його нам дано сприймати вірою й чуттєво-делікатним нашим серцем, яке не згодне фальшувати правдивої думки). Для більшої доказовості зацитую відповідні тексти зі Святого Письма: «Споконвіку (переклад Івана Огієнка. На початку чи в Зачині – переклади інших авторів) було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово (і Слово було Божественне. – Б. Д.(Євангеліє від Івана 1:1). Ця Євангеліє несиноптична й написана у сфері Духу учнем Ісуса Христа. Наступний текст допомагає зрозуміти помилку перекладу: «Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його як Однородженного від Отця» (Євангеліє від Івана 1:14).

«Слово сталося тілом» – Словом у Святому Письмі (Біблії) названий Ісус Христос, бо Він має початок (він є початком Божого небесного та земного творива). Бог не має початку. Бог – Абсолют. Бог не має ні початку, ні кінця. Що ще? «Бог існує у вічності, а не в часі» (Вахтанґ Кебуладзе, «Можливість неможливого майбутнього». У кн. «Майбутнє, якого ми прагнемо»). Блез Паскаль дійшов висновку, що раціональним способом мислення неможливо осягнути світ, Бога: «Через те докази існування Бога є не природничо-науковими доказами, а чимось значно більшим» (Манфред Лютц, «Блеф! Фальсифікація світу»).

Я ж досліджую лише тексти Книги. Лавина інформації створює ілюзію незбагненного, а водночас спонуку людини до пошуків: знайти себе, пізнати себе і навколишній світ матеріального й духовного! Таке прагнення притаманне людині, котра схильна споглядати світ серцем, готова до сприйняття правдивих знань, а не візій далекого майбутнього чи необґрунтованих, примарних догматів примарної духовності.

Бог не має ні початку, ні кінця. Бог – Абсолют: вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту (дух, ідея); у житті – що-небудь самодостатнє, безвідносне, нічим не зумовлене (за словником).

Тут варто звернутися до двох теорем Курта Геделя. Перша і друга теореми – про неповноту, з яких випливає зрозуміле нам твердження: Бог, або вища Істота, є тим, що ми не в змозі зрозуміти; але Бог існує в розумінні; якщо Бог існує в розумінні, то можна допустити, що Він існує і в реальності; таким чином, Бог повинен існувати. В теоремах йдеться про те, що ми не спроможні пізнати світ, не вийшовши за межі Всесвіту…

Далі. Ісус Христос є початком Божого творива (Колосян 1:17; Об’явлення 3:14б). Початок Божого творива не може бути Творцем (Богом).

Працюймо, досліджуймо, читаймо, думаймо, роздумуймо, спілкуймося, споглядаймо навколишній світ – робімо все, на що спроможна чесна рука наша, формуймо особистість, використовуймо сповна енергію духу для збереження Божого творива, тобто себе та ближніх, адже і автор стверджує: «Ми щасливі тим, що не самотні, нами править спільний Дух» (с. 107).

Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів