У німецькому Вайнхаймі відбувся показ воєнної драми «Обмін» Володимира Харченко-Куликовського, режисера, сценариста, автора понад два десятка фільмів. Глядачам творці фільму розповіли не лише цікаву і напружену історію, її можна назвати важливою у цей час, коли Україна палає у війні від рук російського фашиста.
Скажу відверто, з перших кадрів фільму була взята у полон сюжетом, грою акторів, з якими разом проживала події 2014-2015 років. Так, саме так, подій, пов’язаних з війною на Сході України в Донецькій та Луганській областях, на які заплющували очі. Про які дозовано показували по телебаченню, скромно мовчали про ті події, які передували повномасштабному вторгненню російської армії в Україну.
На екрані розгорталася велика людська драма двох молодих людей і їх батьків. Переплетені у один вузол події гостросюжетної драми тримали у напруженні півтори години усіх присутніх у глядачевій залі. Сюжет побудовано на людській жадібності – отримати викуп за життя людини. Але все це проходить на тлі війни. Війни жорстокої, злої, кровожерливої. Дмитро, студент медичного інституту, доброволець АТО потрапляє у полон. У його батька, хірурга за професією, донбаські сепаратисти вимагають викуп. Операція почалася, але ситуація вийшла з-під контролю побратимів захисника. На цьому побудовані драматичні події.
Переконливою мовою кіно мене примусили прожити життя головних героїв, співпереживати, думати, робити висновки.
Я не відчувала часу, бо була учасницею подій, що відбувалися на екрані. Це, на мій погляд, найвищий пілотаж для режисера, акторів. Я їм повірила. Так, як повірили всі кіноглядачі через глибоке правдиве сприйняття дійсності показаної на екрані.
Після фільму була організована зустріч з режисером, який приїхав з Берліну. Ми могли поставити Володимиру Харченко-Куликовському запитання, поспілкуватися, почути його думку.
Як розповів Володимир, сценарій під назвою «Батько», написав прекрасний актор і справжній патріот України, Костянтин Лінартович, але від замислу до екрану було докладено чимало зусиль, щоб з паперового варіанту зробити екранний. І це, не лише на мій погляд, вдалося.
Запитання були різні: і про подальшу долю хлопця, сина терориста, і про відповідь на питання – навіщо був Майдан, і про зйомки нового фільму, про війну сьогоднішнього дня.
Володимир Харченко-Куликовський зараз працює над новим фільмом, документальним. Він про сім’ю акторів Донецького театру, який був під обстрілом рашистів. Но очах маленького хлопчика вбивають його маму. Родина приймає рішення про опіку над сиротою. Безперечно, це фільм буде не менш напруженим і правдивим, як і «Обмін». Головне, вчасним. Бо, як сказала я у зверненні до митця, фільм запізнився до глядача не менше ніж на вісім років. Його потрібно було показувати у кожному кінотеатрі, по телебаченню. Перекладати а всі мови світу. До речі, «Обмін» йде з німецькими титрами.
І щоб фільм фінансувався, як і вся культура, не за принципом залишковості, а в першу чергу. Впливати на свідомість, розповідати правду. Бо це є важливим, справжнім життям сучасного українця.
Так, як і побажання Анастасії Козак з української громади Гайльбронна про історичних особистостей Степана Бандеру, січових стрільців, воїнів УПА, ОУН, яким радянська влада начіпляла ярлики ворогів народу і досі ними розмахують залякуючи людей. Чи достатньо сьогодні є потрібної інформації і фільмів про цих героїв? Ні. Є прохання до режисерів створити фільми про історичні особистості України. Справжніх борців за незалежність. Щоб світ знав правдиву інформацію про них. Вони не є антисемітами, фашистами, терористами, як їх представляють російські пропагандисти. Вони були творцями української державності. І є камінчиками мозаїки української історії.
У залі було достатньо німців. Місточок спілкування для присутніх створила Вікторія Фішер, вправно справляючись з перекладом.
Серед присутніх був Вінфрід Шнайдер-Дитерс, історик, публіцист, видавець, автор книжок про Україну. який чекав на відповідь одного з героїв фільму: чи потрібен був Майдан. Відповідь очевидна – поставлений фільм прекрасним режисером, лауреатом Державної премії України імені Олександра Довженка Володимиром Харченко-Куликовським.
Віра Марущак,
письменниця, журналістка
