Щирість – чистота і повнота вираження почуттів.

Щирість походить від слова “іскра”, “іскрити”, й щиріші від усього – улюблені діти, що біжать назустріч люблячим батькам!
Тому Господь їх любив усією душею.
А от щирість у взаєминах – це трохи інше, ніж щирість у спілкуванні. Щирість у взаємовідносинах визначається чистотою намірів, відсутністю “другого дна”, негативного або небезпечного (“корисливого”) підтексту. Щирість у взаємовідносинах перевіряється не барвистістю мови, не щирістю красивих слів, а – справами.
Ми часто нещирі перед Богом, бо боїмося його. Боїмося не тому, що Бог страшний, жорстокий, строгий. Але тому, що накидаємо йому власний образ – те, як ми його розуміємо. Виходячи з власного досвіду. Дивлячись на себе; або ж на тих, кого ми знаємо, кому довіряли, на кого покладалися, з сумним кінцем… Але Бог – інший. Він – не людина. Він не осудить. Коли він каже «Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені; простіть, і вам проститься» (Лк 6,37), то це тому, що він сам не судить. Бо він «так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йо 3,16-17). Христос каже: «[…] того, хто до мене приходить, я не відкину […]» (Йо 6,37). Згадаймо випадок з жінкою, яку спіймали на перелюбі і привели до Ісуса (див. Йо 8,1-11). А він сидить собі і пише щось пальцем по піску. Йому байдуже (не важливо), що інші про неї думають. Йому важлива довіра, яку та жінка має: «Підвівсь Ісус, а нікого, крім жінки, не побачивши, мовить до неї: “Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?”. “Ніхто, Господи”, – відповіла. Тоді Ісус до неї: “То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши”».
Нехай ця властивість, як запашний кущ, буяє в душах наших.

Зиновій Бичко, журналіст