Читаю статтю Володимира БАЗИЛЕВСЬКОГО «Імпресії та медитації» («Українська літературна газета», № 1 [293] від 15 січня 2021 року). Делікатно торкнуся лише одного питання, яке болить автора статті. Боротьба за духовність літератури, народу продовжується.
Творчість і мораль – посестри близнята, які можуть жити тільки і тільки вкупі: «Талант самотній, він страждає і мучиться у шуканнях відповіді на питання життя і смерті. Він самотужки намагається проломити мури недосконалості світу». Тож не випадково автор роздумує про філософію Середньовіччя: «Спіноза доводить безсмертя душі в такий спосіб. Душа – ідея, яка виникає у мислячій речі. Якщо душа (дух. – Б. Д.) – ідея тіла, а тіло минуще, то й душа минуща. Але ж це не так. Таким чином, душа – ідея певної субстанції, яка незмінна і постійна. Така субстанція – Бог (“… і Дух Божий ширяв над поверхнею води” [Буття 1:1б]. Вставка моя). Бог вічний. Отже, й вічна й душа. Не дивно, що боротьба за Спінозу продовжується».
Бог живе у ВІЧНОСТІ, а не в часі. Дух – невидима енергія ідеального вакууму, з якої Бог, і Сам нею будучи, усе творить. Про це свідчать і Біблія, і найновіші досягнення науки. У кожній живій істоті, як і дереві, рослинці (яким чином вони мислять, ми не знаємо і не маємо змоги дослідити доступними методами), є невеличка, крихітна частинка Божого Духу. Різниця між людиною і твариною полягає в тому, що людині даровано здатність наповнювати свій мозок знаннями і мислити, творити, примножуючи цей Дух; тварини ж отримують для життя Дух з базовим вмістом запрограмованих інстинктів. Тварина дивиться під ноги, а людина, інколи, споглядає зоряне небо. Якщо цього «інколи» буде більше, то й духовність людини зростатиме. Дух людини не щезає, не розчиняється у Всесвіті, а осідає, записується на Божих носіях пам’яті: «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» (Екклезіяста 12:7). Накопичуймо ж дух нашого єства, інформацію мозку, яка слугує вічності, акумулює енергію для нашого вічного майбутнього. Усе – в одному реченні незбагненної правди.
Хоча слова «душа» і «дух» стоять в одному гнізді «Практичного словника синонімів», укладеного Святославом Караванським, але слово «дух» ще й виокремлено в окремий рядок із наведенням прикладів його вживання. Пригадаймо Декартову пораду: «Уточнюйте значення слів – і позбавите світ половини його непорозумінь».
Якщо дослідити тексти Біблії, доречними є такі висновки («Значення слів “душа” й “дух”». У кн. Богдана Дячишина, «Пережите-перечитане»):
- Дух – Божа невидима енергія, мізер якої людина, тварина одержують з відповідного джерела. Все живе у Всесвіті також має дарунок від Божого Духу…
- Душа – життя, людина, особа, тіло…
Живімо духовним життям, не думаймо про тлінне, адже мозок людини формує світ навколо нас, світ живого, світ безсмертної ідеї! Людина стає розумнішою, життя ж ускладнюється. Докладаймо зусиль до пізнання духовного начала природи й людини, слугуймо вічності! Григорій Сковорода стверджував, що жоден мислитель не є таким самотнім, як той, хто вчить, роздумує про вічні істини життя. Сенс буття людини, народу – примноження інтелекту, духовності на основі третьої невидимої сили, в процесі осягнення форми (лат. – краси) життя з Богом, щоб в усіх проявах її діяльності думка випереджала дію: «Бога річ божії справи творити, / А чоловіка – по-людському жити» (Менандр): і «Саме у цьому полягає суть гуманістичної традиції взаємодії душі та розуму, коли відбувається просвітлення: не лише просвітлення розумом людини, а й самого розуму душею людини. Тоді розум набуває ознак мудрості… Споглядання потребує поєднання питання “що я повинен робити” з питанням “яким я повинен бути”… Людяність людини визначають її осягненням Бога як синтезом, взаємодією свобідної волі людини, джерело якої – серце, і божественної благодаті» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»).
Ми суть те, що не розуміємо, якщо не побільшуємо наші знання… Людина, щоб жити, мусить навчитися думати! Про це ж і стаття Володимира Базилевського…
Богдан ДЯЧИШИН, член НСПУ, доктор філософії, доцент