1993 рік запам’ятався мені знайомством із знаним ученим усьому світу — Професором Ярославом Богданом Рудницьким.
Ярослав Богдан Рудницький — український канадський славіст, мовознавець, науковий і громадський діяч, літературознавець, фольклорист. Президент Української вільної академії наук у Канаді.
Народився Ярослав Богдан Рудницький 28.11.1910 року в Перемишлі. 1927 р. закінчив Українську гімназію у Стрию Автор майже 3 тис. наукових праць. Володів десятьма мовами, зокрема старогрецькою та латиною, читав лекції у багатьох університетах світу.
До самої смерти я листувався з ним. Професор висилав мені чимало своїх робіт. Серед них — перший у світі етимологічний словник української мови, складений англійською мовою у двох томах.
Професор був неабияким гумористом і жартівником. Так, коли я приніс із пошти пакунок зі словником, тато з цікавістю почав його гортати. І, о Боже, а там поміж нерозрізаними сторінками двадцять однодоларових купюр… Видно, вчений хотів пересвідчитися, чи пригодився мені цей словник? Само собою, я передав його в Інститут української мови АН України.
Коли Я. Б. Рудницький був у Стрию, де організував свій Іменний фонд, ми виїжджали в Карпати, відвідали Гошівський монастир, Болехівський музей Наталії Кобринської. Супроводжувала Професора громадська діячка Канади Тетяна Носко-Оборонів. Пані Тетяна — дочка прекрасного художника Петра Носка, який 1927 року ілюстрував Шевченків “Кобзар”. Завзята, молода душею, бадьора, вона робила все для увічнення пам’яті свого великого батька: збирала відомості про голокост українців, оприлюднила інформацію про рукотворний голод в країні, де їй судилося народитися та не довелося жити.
Колишня секретарка уряду Української народної республіки у вигнанні виступала в Міжнародному суді в Гаазі, несучи світові правду про свій народ. 2003 року Тетяна Носко-Оборонів відвідала на моє запрошення Тернопіль, який, за її словами, сподобався на все життя. У Тернопільському педагогічному університеті прочитала курс лекцій з історії Української Народної Республіки.
Тетяна з батьком розлучилася в далекому 1942-му. Юнку тоді силоміць вивезли до Німеччини, а шістдесятирічний художник залишився в окупованому Києві. Народився Петро Носко в 1885 році в селянській родині на Чернігівщині, в селі Бубнівщина Прилуцького повіту. Навчався в Київській мистецькій школі (1903 — 1909 роки), Петербурзькій академії мистецтв (1909 — 1916).
Студентом цього престижного закладу став за сприяння родини де Бальменів, друзів Шевченка. Графиню зачарував голос працьовитого і скромного юнака. До слова, пізніше він брав уроки співу в київського професора Муравйової. Співав разом із легендарним тенором Іваном Козловським. Акомпанувала їм онука Петра Чайковського. Та то було потім.
Нині ж де Бальмени оселили хлопця в тій кімнаті, де свого часу зупинявся поет. Звідти майбутній ілюстратор віршів генія поїхав і до Санкт-Петербурга, в академію, де колись навчався Тарас Григорович. Можливо, тоді й захопився Шевченком.
У 20-ті роки ХХ століття створив серію ілюстрацій до повної збірки творів. Саме з неї в “Кобзар” 1927-го було вміщено сорок дві гравюри. Художник бачив героїв поезій по-своєму, не загалом. Це не портретні особи, а характери. Ще б пак, для багатьох ілюстрацій позували його мама й тато, Василь Носко, який згодом помер від голоду.
Портрети українок Петро Васильович писав також із доньки Тетяни, коли та підросла.
Зиновій Бичко